2.2. Концептуальні підходи соціологічного аналізу освіти і

Можна визначити три основних концептуальних підходи до соціо-І логічного аналізу освіти: функціональний підхід, теорія людського ка-І піталу та конфліктологічний підхід.

Функціональний підхід. Представниками даного підходу є І Е.Дюркгайм, Т.Парсонс, Б.Кларк, Ф.Херн, які надають особливе зна-І 44

чення позитивній функції освіти. Зокрема, Е.Дюркгайм, підкреслю­вав шо головна функція освіти полягає в передачі цінностей пануючої культури, але зважаючи на те, що культурні цілі та цінності різних сус­пільств та окремих соціальних груп всередині одного суспільства сут­тєво різняться, у змісті освіти також існують суттєві відмінності. Ви­ховання молоді у дусі конформізму (визнання культурних цінностей та ідеалів, що склалися у суспільстві) допомагає підтримувати існуючий соціальний порядок в суспільстві. Водночас освіта сприяє соціальним змінам, зумовленим втіленням нових технологій та науковою переоцін­кою існуючого знання.

У межах даного підходу освіта постає як засіб соціального контр­олю, оскільки знання подаються за допомогою стандартизованих під­ручників та чітко організованого виховання. Таким чином, освіта ра­зом з релігією, сім'єю та законодавством сьогодні є одним з інститутів, що сприяє підтримці стабільності суспільства. Водночас освіта діє і як фільтруючий механізм, значно впливає на всі засоби діяльності лю­дини. Завдяки напряму та рівню професійного вибору, освіта сприяє поділу людей в суспільстві згідно з їхніми здібностями і досягнення­ми, створює рівні можливості соціальної мобільності, сприяє розвитку демократії, захищає права соціальних та національних меншин.

Теорія людського капіталу побудована на іншому підході до осві­ти. Згідно з нею освіта не є продуктом негайної віддачі, це швидше - капіталовкладення в майбутнє людини, яке згодом принесе прибутки. Прихильники даної теорії (А.Хелсі, Б.Андерсон) аналізують кількість і типи капіталовкладень втрачених на освіту. Теорія людського капіта­лі, безумовно, має раціональне зерно, коли стверджує, що витраченні у минулому зусилля обов'язково будуть нагородженні у майбутньому, та визначає зв'язок між капіталовкладеннями та винагородами.

Теорія конфлікту. Прихильники теорії конфлікту (радикальної те­орії) та неомарксисти (Ф.Колінз, Г.Гінтіс, І.Ілліх) вважають, що між різними соціальним об'єднаннями (групами, спільнотами) виникають конфлікти щодо змісту освіти. Вони пропонують розглядати освіту як втілення різних групових конфліктів, оскільки вона сприяє екс­плуатації та пригніченню соціальних верств, які знаходяться у менш сприятливих умовах. Процес поширення системи освіти у розвинених країнах представники даного підходу пов'язують не тільки з потребою " ^квал'фі кованих фахівцях, а й з боротьбою різних статусних груп за оволодіння багатством, владою, престижем і привілеями.

2.3. Функції, принципи та цілі освіти

Освіта як соціальний інститут виконує цілий ряд функцій (д рис. 2.1.). Серед них слід назвати перш за все соціально-економічну, пов'язану з підготовкою до трудової діяльності нового покоління ро­бітників, спеціалістів, представників різних професій. За допомогою цієї функції освіта забезпечує відтворення різних категорій працівни­ків та культуру виробництва.

Соціально-економічна Виховна

Соціального захисту Гуманістична Урбаністична Демографічна

Історичного спадкоємництва Соціалізації особи та окремих верств населення Інтеграції з наукою та виробництвом Трансляція культури, знань і навичок

Рис. 2.1. Функції освіти Значення освіти в життєдіяльності суспільства значною мірою пов'язане з виконанням соціальних функцій. Соціальні функції освіт ще більше підкреслюють її соціокультурну сутність. На думку, В.Піч О.Семашко традиційно виділяють такі соціальні функції освіти:

1. трансляцію культури, знань і навичок;

2. наслідування соціального досвіду і в цілому духовну спадкоєм ність поколінь;

3. соціалізацію особи та окремих соціальних груп;

4. регуляцію соціально-класового балансу суспільства;

5. інтеграцію з наукою та виробництвом:

6) опосередкований вплив на політичні та національні процеси тощо.

Соціальна функція зумовлює можливості впливу освіти на соціаль­ну структуру суспільства, створює певні канали соціальної мобільнос­ті рольових та статусних переміщень.

Виховна функція передбачає участь освіти у процесі гармонізації та вдосконалення людяних якостей, стимулює саморефлексію особис­тості - глибоке усвідомлення людиною своєї суті та особистих можли­востей.

функція соціального захисту поширює потенційні соціальні мож­ливості людини у професійному й особистому самовизначенні, осо­бливо за ринкових умов.

Гуманістична функція підкреслює її ціннісні аспекти у предметі діяльності та суб'єктивно-об'єктивному змісті.

Урбаністична функція розкриває вплив освіти на міграційні про­цеси (найбільше вона проявляється у діяльності вищої школи).

Демографічна функція підкреслює вагомість культурно-освітніх чинників у демографічних процесах держави (склад населення, трива­лість життя, шлюбність, народжуваність тощо).

Функція історичного спадкоємництва та наслідування соціально­го досвіду відтворює характер відносин із зовнішнім світом та відбиває різноманіття соціально-рольової структури суспільства.

Враховуючи зміст інституту освіти, соціологія досліджує систему со­ціальних принципів, на яких побудовані освітянські системи сучасності.

Принцип загальності освіти, або демократизації школи визначає доступність освіти для будь-яких соціальних та етнічних верств насе­лення.

Принцип безперервності освіти демонструє наслідування, верти­кальний та горизонтальний зв'язки між всіма рівнями освіти, стиму­лює процеси підвищення кваліфікації та відновлення освіти. Даний принцип тісно пов'язаний з принципом спадкоємництва в освіті.

Принцип освіти широкого профіїю тяжіє до гуманітарного змісту навчання, його фундаменталізації та багатопрофільності.

Принцип поєднання навчання з вихованням посилює гуманістич­ну компоненту освіти, передбачає координацію дій школи, різних на­вчальних закладів, виховних, культурних, комунікаційних та інших со­ціальних інститутів у їхньому впливі на особу.

-ч

Соціологія освіти 1

Принцип інтенсифікації нагромадження знань вимагає від су­часної системи освіти переробки наукової, економічної та соціально- політичної інформації, її ретельного відбору відповідно до потреб на­вчання, певної структурної мобільності та механізмів внутрішнього самооновлення.

Принцип полікультурності освіти відображає певні аспекти по­будови плюралістично-інтегрованих освітніх систем у етнічно неодно­рідних суспільствах.

Принцип інституційноїрефлексії означає здатність системи осві­ти до соціальної та змістової адаптації під впливом науково-технічного та соціального прогресу.

Принцип випереджуючого розвитку освіти розглядається у порів­нянні з динамікою соціального руху, він відстоюється сучасною соціо­логією як провідний чинник соціогенезу освіти.

Принцип інноваційності в освіті сучасна наука вважає за доцільне поєднувати з принципами зваженого консерватизму в освітянській по­літиці для збереження інституційності та ціннісних надбань в освіті. 1

Принцип елітарності набуває нового змісту, що пов'язане як з якісним відбором учнів за рівнем їхніх здібностей, вмінь і таланту, так і з диверсифікацією формалізованих інститутів, що становлять струк-] туру системи освіти.

Принцип формування «вільного освітнього середовища», перед­бачає поширення демократичних можливостей вибору форм, засобів, рівнів та напрямів у навчанні.

Таким чином, методологія побудови освітянської системи та спря­мованість змісту її головних соціальних функцій визначає характер ін­ституту освіти.

Окрім того можна визначити три основних цілі освіти:

Інтенсивна ціль освіти передбачає широке і повне використання роз­витку учнів для формування в них можливості вдосконалювати свої зна­ння, розвивати свій творчий потенціал. Дана ціль освіти передбачає макси­мальне використання знань та вмінь людини для побудови чогось нового

Екстенсивна ціль освіти полягає в процесі передачі найбільш по­вної, накопиченої системи знань, досягнень культури підростаючому поколінню. Передбачає допомогу учням самовизначитись в культурно­му базисі та набути практичних навичок задіяння засвоєного культур" ного потенціалу, знань, вмінь та навичок.

Продуюпивна ціль освіти полягає в підготовці людини до тих видів діяльності, якими їй у майбутньому доведеться займатися в тій струк­турі зайнятості, яка є в даному суспільстві. Ця ціль вже передбачає пев­ну спеціалізацію людини.

Успіх функціонування освіти визначається досягненням системою освіти одночасно трьох проаналізованих цілей.