2.1. Освіта як соціальний інститут

Освіта - один із основних соціальних інститутів суспільства, за­вданням якого є дослідження соціальних чинників освоєння знань та аналіз успішності функціонування соціальних організацій, що забез­печують соціалізацію особистості (шкіл, середніх навчальних за­кладів, вузів тощо).

Освіту сьогодні розглядають як смислово- та центроутворюючий чинник форму вання та розвитку сучасного суспільства. Сучасний світ переживає кардинальну зміну ставлення до освіти. У сучасному світі змінюється ставлення до освіти, до її місця та ролі в суспільстві ^Осві­та сьогодні - важливий чинник управління змінами в суспільстві. Її розглядають як своєрідні інвестиції у майбутнє. Освіта стає засобом підвищення добробуту громадян, чинником економічної стабільності і гарантом безпеки розвитку регіону і країни, визначальним чинником духовного і, зокрема, інтелектуального розвитку особистості.

Загалом освіта звичайно ж пращоє на головну мету суспільства, його самозбереження, самовідтворення та саморозвиток. Створюючи свою освіту, з її допомогою суспільство відтворює, транслює і формує у нових поколіннях свій «соціальний тип» особистості, тим самим збе­рігаючи ссбс як неповторне суспільство та на випадок можливої зміни умов свого життя, підвищує ресурс свого виживання зарахунок розви- тку індивідуальних здібностей своїх членів.

У науковій літературі існує багато різноманітних визначень освіти (див. табл. 2.1.). Освіта розглядається як специфічна галузь суспільного життя, важлива передумова вирішення основних завдань суспільства. Держави, необхідна умова суспільного відтворення і успішної трудо­вої діяльності, форму вання кафрів працівників для всіх сфер розвитку чА/ суспільства. На основі освіти формується і всебічно розвивається осо-

39

Соціологія освіти
ч бистість, її основні якості. Освіта виступає умовою наукового пізнанні світу і його закономірностей, реалізації об'єктивних потреб суспіль] ства в постійному накопиченні і оновленні знань. Таблиця 2.1 Визначення поняття «освіта»
Автор	Зміст визначення
М.Антонова	Освіта - фактор формування соціальної структури і соціаль­них переміщень.
І.Гавриленко	Освіта - це особлива підсистема суспільства, яка цілеспрямо­вано реалізує функцію соціального наслідування, відтворен­ня і розвитку.
М.Лукашевич, М.Туленков	Освіта як соціальний інститут є сукупністю певних установ, осіб, які забезпечені спеціальними матеріальними засобами і здійснюють конкретні соціальні функції.
О.Меллін	Освіта - процес культурогенезу особистості.
Н.Моїссєв	Освіта - механізм забезпечення гомеостазу (життєдіяльності) суспільства. •
В.Піча	Освіта - соціокультурний елемент, частина культури відповід­ного суспільства, результат соціокультурної взаємодії людей, що проявляється у формі пізнання і його кінцевих результатів (знань, досвіду, вмінь і навичок).
Є.Сірий	Освіта - складне і багатоманітне суспільне явише, сфера пе­редачі, освоєння і перероблення знань, умінь, навиків і со­ціального досвіду; освіта є системою навчальних і виховних закладів, що здійснюють різноманітні форми реалізації на­вчального процесу.
Н.Смелзер	Освіта - формальний процес, на основі якого суспільство пе­редає цінності, навички і знання від однієї людини чи групи іншим.
Л.Уорд	Освіта - засіб досягнення суспільної гармонії.
ДУотсон	Освіта - процес засвоєння досвіду.
Е.Фромм	Освіта - механізм формування соціального характеру.
Ф.Херн	Освіта - розумний спосіб розподілу людей у відповідності 3 їхніми перевагами.
О.Якуба	Освіта - процес та результат засвоєння цілеспрямованих знань, умінь, навичок та розвитку особистості.

Освіту можна аналізувати у трьох аспектах

0 культурологічний — розглядає освіту як визначальний компо­нент культури, що забезпечує спадкоємність та відтворення со­ціального досвіду. Важливим при цьому є аналіз освіти як одного з чинників соціокультурного прогресу; 0 діяльнісний — розглядає освіту як особливу діяльність, що вклю­чає навчання та виховання; 0 інституціональний — розглядає освіту як цілісну самостійну систему, що має інституціональний характер. Це не просто ді­яльність навчання і виховання, а в особливий спосіб організова­на, ієрархізована ролева діяльність, що спирається на спеціальні установи та урегульована певними нормами. Це соціальний ін­ститут суспільства, котрий надає суспільним відносинам з пе­редачі та накопичення соціального досвіду, цілеспрямованості, сталості та визначеності. Розуміння суті та специфіки освіти як соціального інституту мож­ливо через окреслення її специфічних рис. До специфічних рис освіти

належать.

1. ^-Соціально значущі функції навчання і виховання, підпорядковані суспільним потребам.

2. Форми закладів освіти, їхня певна організація і становище в сус­пільстві.

3. Певні групи осіб, які професійно здійснюють функціонування цього інституту, певний статус цих осіб у суспільстві.

4. Регулятори функціонування закладів освіти і персональних суб'єктів освітянської діяльності (закони про освіту, постанови і нормативні акти, кваліфікаційні характеристики, контрольні установи т. ін.).

5. Спеціальні методи освітянської діяльності - навчання, виховання.

6. Свідомо поставлені цілі.

7 П аномірний, систематичний характер реалізації процесу свідомої соціалізації.

Певний зміст освіти - наявність навчальних програм і планів, певне Де іування матеріалу як щодо уроків, так і навчання. О, іблива ефективність освітньої діяльності у формуванні багатьох ПСІІХІЧНИХ рис людини, у розвитку її мислення (прикладом може ти відмінність між однолітками, що пройшли через різні системи освіти).

10. Використання освіти як механізму запобігання соціально негатив­ним впливам.

11. Зорієнтованість освітньої діяльності в майбутнє. Закономірністю розвитку всієї системи освіти висту пає єдність

взаємопов'язаних її структурних елементів: навчання і виховання, і Але вони нерівнозначні і неідентичні. К.Ушинський підкреслює, що в системі освіти виховання відіграє провідну роль, а навчання є засо­бом виховання. На думку педагога, без підтримки виховання і навчання не може дати позитивних результатів. Навчання, відокремлене від ви­ховання являється лише розвитком розуму, нагромадження знань. 1 Іо- єднання процесу навчання і виховання забезпечує набуття людиною навиків самостійного мислення, оволодіння культурою мислення, щоб вони могли відображати зовнішній світ і власне «я», свій інтелектуали' ний потенціал. На основі цього формується світогляд особистості, її моральні норми і соціальна позиція оскільки, на думку І. Канта, людина: може стати людиною лише через виховання.

Акцент на значимості виховання не означає недооцінки ролі на­вчання, тому що без навчання немає і виховання. Навчання є одночасно засобом виховання та його теоретичною основою. Важливе значенні в процесі освіти має правильне поєднання і взаємопроникнення на­вчання і виховання. Виховання персдбачас засвосшія моральїіих норм і зразків поведінки. ОтожГнавчання і виховання являють собою діа­лектичну єдність, оскільки в навчанні об'єктивно закладені потенційнії елементи виховання, а виховання містить додаткові знання і навички.

У сучасних умовах особливу роль в вихованні і навчанні відіграють! суспільні і гуманітарні науки, що безпосередньо формують світогляд і інтелектуальну культуру, особистісні якості людям. Ефективність ви­ховання досягається за умов гуманітаризації навчального процесу.

Навчання і виховання здійснюються в процесі навчання, але не вичерпують себе. Вони виходять за межі аудиторії, продовжуєть­ся за її межами, в різносторонній культурно-просвітній і науково- дослідницькій роботі, в суспільній діяльності. Все це являються ло­гічним продовженням процесу навчання. В основі освіти (навчанн^ і виховання) лежать загальнолюдські цінності: гуманізм, патріотизм, демократія, мир і дружба, соціальна справедливість, повага до націо­нальної і світової культури. ііі

■

Важливим аспектом дослідження соціології освіти є аналіз взаємо­дії освіти як соціального інституту з духовним життям суспільства. При цьому в межах даного інституту розглядається проблема соціаліза­ції особи як процес опанування індивідом протягом життя соціальних норм і культурних цінностей того суспільства, до якого він належить. СОЦІОЛОГІЯ освіти здійснює визначення місця освіти в системі культур­них цінностей та соціальних орієнтацій. Провідне місце у соціології освіти займає поведінка людини в освітянському просторі, її ставлен­ня до освітніх інститутів, наміри та замисли, мотиви і стимули освіти тощо. Ця гуманістична компонента у соціології освіти значною мірою визначена характером самої освіти як соціокультурного інституту.

Соціокультурних характер інституту освіти визначається не тільки її предметним змістом, а й соціальною обу мовленістю. Людство у своєму прагненні до суспільства, де панує соціальний гуманізм, все більш підходить до змісту нової парадигми освіти, у якій головне міс­це посідає цілісно розвинена особа. Отже, посилюється і гуманістич­на компонента освітньої парадигми. Нова парадигма ставить завдання виробити нову культуру пізнання та творчості, а, отже, освіти. Тому освіту можна розглядати як інститут відтворення та розвитку культу ри, формування інтелектуального потенціалу суспільства.

Досліджуючи інститут освіти як соціокультурне явище, необхідно звертати увагу на такі моменти:

0 визначення сутнісних характеристик інституту освіти, 0 виявлення етапів його якісних змін, 0 виділення ідеальних типів освітніх систем.

Зрозуміло, що інститут освіти має характеристики, загальні для різних епох, проте саме вони складають його якісну визначеність. Ін­ститут освіти може трансформуватись, регресувати, прогресувати і тд. Тому, будь-яке прогнозування, у даному випадку соціологічне, пови­нно виявити ці інваріанти, відокремити істотне від другорядного, а для ЦЬОГО необхідно здійснити генетичний і історичний підходи.

У методологічному плані дуже важливо досліджувати не окремі сторони і властивості педагогічного процесу, а вивчати освіту як ціліс­ний соціальний «організм» із своєю специфікою і зв'язками в генезі і Розвитку. Причому системоутворюючими ознаками інституту осві- ^Пгц тут виступають наступній. л\ як. / уі

1) соціально-значущі фу нкції навчання і виховання;

2. суспільно вироблені форми аналізованого виду діяльності установи, виділені групи осіб і т.д.,

3. регулятиви цієї діяльності - цілі, свідомо поставлені групою або класом (суспільством), закони, санкції тощо.

Культурологічний аналіз дозволяє визначити «ідеально-типову»] структуру соціального інституту освіти. При цьому конкретна струк­тура інституту освіти визначається в кожний історичний період віді повідно до провідних «цінностей епохи», а «віднесення до цінності)« визначається співвідношенням цих провідних цінностей із завдання-] ми формальної освіти. Аналіз співвідношення ку льтурних цінностей і формальної освіти дозволяє виділити типи освітніх систем, важливих для подальшого розуміння феномена освіти в сучасному світі.

У сучасному суспільстві важливою проблемою постає взаємодія освіти з соціальною структурою суспільства. З одного боку, соціаль­на структура, що виражає суспільні відносини, визначає рівні, темпи і зміст освіти. З другого боку, розвиток професійної і спеціальної освіти має вирішальний вплив на соціальну структуру, зміну співвідношення між чисельністю соціальних груп. З врахуванням особливостей освіти і її ролі в житті суспільства, можна визначити освіту як процес і резуль­тат оволодіння знаннями, вміннями і навичками, розвитку світосприй­няття, ідейно-політичних поглядів і моральності, а також творчих за­датків і здібностей, внаслідок чого процес навчання набуває індиві­дуальну своєрідність. Іншими словами, освіта - це процес і результат формування особистості - індивіда, включеного в систему суспільним І відносин. У цьому і полягає мета освіти на будь-яких рівнях і етапах| розвитку суспільства.

)єз )гоі

ДІЯ!

■

Отже, освіта, яка націлена на підготовку до життя, неможлива без виховання, що покликане формувати ціннісне ставлення до світу, його фрагментів, діяльності, спілкування, тощо. Без виховання трансляці наукових даних перетворюється в марне нашарування, яке непридатні до життя та підлягає в істотному переосмисленню його ролі в освіті