1.4. Історія становлення та розвитку соціології освіти

Теоретико-методологічні передумови виникнення соціології осві­ти. Основні теоретико-методологічні положення соціології освіти були закладені ще в XVIII - XIX ст. у теоріях французьких і англій- ських просвітителів і соціалістів-утопістів, особливо у вченнях Р. Оуе- на і Ш. Фур'є. Саме вони їїоясїдавализв язок навчання з виробничою працеюі необхідність суспільного виховання підростаючого поколін­ня. їхні погляди стали основою для розробки проблем ролі освіти, в тому числі, виховання в різних суспільно-історичних умовах, здійсне­не прогресивними мислителями XX ст. Основоположні ідеї про вза­ємодію системи освіти і суспільства знайшли подальший розвиток в XX ст., в концепціях соціалістів, педагогів та соціологів.

Предметне поле соціології освіти виокремлюється з загальнофіло- софської і педагогічної проблематики та починає досліджуватись спе­цифічними методами наприкінці XIX - на початку XX ст. Становлення соціології освіти як самостійної дисципліни у Франції пов'язують з творчістю Е. Дюркгейма, в Англії - з працями Г. Спенсера. У роботах даних науковців центральне місце посідають проблеми навчальних за­кладів, навчання, ролі освіти в житті людини та розвитку суспільства.

Французький соціолог Е.Дюркгейм розглядав соціологічні про­блеми освіти в тісній єдності з вихованням. Основоположним в його розумінні суспільства і суспільних інститутів, освіти та виховання ви­ступає поняття соціального факту, на основі якого будується вся його соціологічна концепція. Досліджуючи різні сторони життя суспільства, Дюркгейм прийшов до висновку, що феномен натовпу, потоки думок, мораль, освіта, виховання, право чи вірування об'єднані на основі властивої їм основної ознаки. У його концепції розглядається можли­вість вивчення виховання і освіта як соціальних фактів, тобто вони є предметом соціологічної науки і для їхнього дослідження необхідно використовувати соціологічні методи.

Поштовхом у розвитку соціології освіти в США стали праці Л. Уор- да «Динамічна соціологія» (1883) і Дж. Дьюї «Школа і суспільство» (1899). Ці американські філософи розробили концепцію соціології освіти - галузі знання, що вивчає систему освіти, як соціальний інсти­тут, її взаємодію з суспільством (виробництвом, соціально-класовою структурою, ідеологією, мораллю, політикою і т.д.).

Розглядаючи освіту як один з найважливіших соціальних інститутів суспільства, Л. Уорд пов'язував з ним успіх соціальних реформ, спря­мованих на досягнення соціальної нерівності. На думку дослідника, від розвитку соціології, розповсюдження соціологічних досліджень на всі сфери життєдіяльності людей, в тому числі на сферу освіти, залежить майбутній розвиток людства. Розкриваючи закон суспільною розвитку, соціальні науки повинні забезпечити теоретичну базу соціальних ре­форм, формувати «колективний розум» суспільства, спрямовувати хід суспільного розвитку - ці та інші ідеї концепції Л. Уорда відображені в його книзі «Динамічна соціологія».

Дж. Дьюї у своїй книзі «Школа і суспільство» розглядає, що піз­нання досягається лише загальнонауковими методами. Дослідник за­значає, що завданням освіти повинно стати навчання людей методам пізнання і перетворення оточуючого світу. Школа відображає вимоги даного суспільства, однак в ній є й відбиток попередніх епох. Це вка­зує одночасно на консерватизм системи освіти та схильність до ново­введень. Школи майбутнього, в його розуміння, повинні відповідати соціально-економічним потребам суспільства та бути диференційовані за класовими ознаками: сугубо прагматичні - для народу, елітні - для правлячих класів.

Напередодні Першої світової війни у США почали виникати пер­ші дослідницькі організації проблем освіти. У 1927 р. було створено Американське національне товариство і почав виходити спеціальний журнал із соціології освіти.

У Німеччині соціологія освіти виділилася в особливу галузь дослі­дження завдяки роботам М. Вебера і К. Манхейма. Після Другої світо-

_Бої війни з'явилася особлива галузь вивчення форм і процесів освіти. При національних соціологічних асоціаціях створюються секції соціо­логії освіти, видаються спеціальні журнали. Зростає увага до соціаль­них проблем освіти в діяльності Міжнародної соціологічної асоціації.

У соціологічних поглядах на освіту М.Вебер виходить з розробле­них ним теорій соціальної дії та економічної раціональності. Учений вважав, що соціологія повинна приймати в якості вихідного пункту своїх досліджень поведінку індивіда чи групи індивідів. Саме індивід та його поведінка є «клітиною» соціології, її «атомом», що не підда­ється подальшому розкладу та розщепленню. Провідною тенденцією в розвитку соціаіьних дій виступає їхня раціональність, що є результа­том розвитку самого су спільства.

Роль системи освіти, науки для забезпечення «інтелектуалістичної» раціоналізації М. Вебер бачить не лише в розширенні знань про умови життєдіяльності, а й необмеженості можливостей пізнання. Корисність знань, освіти для практичного і особистого життя полягає у розробці «техніки оволодіння життям» - як зовнішнім речам, так і вчинкам лю­дей; розробці методів мислення; виробленні якостей у відповідності до цілей і засобів соціальних дій; розумінні і уточненні «кінцевого змісту власної діяльності».

К. Мангейм розглядав проблеми духовної освіти, теорії пізнання, займався розробкою власної методології соціології пізнання. Вчений розмежовував в духовній освіті такі складові, як знання, ідеологія і утопія та виступав проти ідеологізації науки і освіти. Однією з най­важливіших функцій освіти вважав формування особливої соціальної групи, здатної побороти залежність науки і буття.

Дослідження соціальних функцій освіти, його зв'язку з економіч­ними і політичними процесами, соціологічний погляд на навчальні за­клади, навчшіьний процес, соціальні відносини в системі освіти - ці та інші напрями стали підґрунтям для подальших досліджень як західної так і вітчизняної соціології.

Розвиток соціології освіти в першій половині XX ст. Соціологія освіти виникла на початку XX ст. головним чином у зв'язку з концеп­ціями соціальної стратифікації, розподілу праці, освіти, виховання і пізнання як соціального процесу.

Основи західної соціології освіти були заісладсні Е. Дюркгеймом і М. Вебером, які досліджували соціальні функції освіти, її зв'язок з економічними і політичними процесами, а також педагогічні соціальні процеси. Дещо пізніше Т. Парсонс запропонував досліджувати освіту як інститут соціалізації в сучасному суспільстві, розглядати навчальні установи та їхні елементи як соціальні системи (системи ролей, норм та ін.). Парсонс окреслив соціалізаційні функції інституту освіти, об­грунтував доцільність системного підходу щодо вивчення навчальних закладів та їхніх елементів. Подальша реалізація даних положень здій­снювалась в напрямку вивчення шкіл, класів, неформальних навчаль­них груп як елементів соціальної системи,, а також соціальних проце­сів, протікаючи в ньому - внутрішньогрупових відносин і морально- психологічного клімату, джерел конфліктів і ролі викладача. Серед західних дослідників, які розробляли ці проблеми в післявоєнні роки, називають У. Гордо на, Дж. 1 енцельса, Дж. Колемана та ін.

Проблеми освіти, особливості організації навчально-виховного процесу розглядали у Польщі такі науковці, як Я. Щепаньськнй, В. Адалгський, К. За- гурськи, в Угорщині - Ж. Ферге, у Франції -А. Жерар, Р. Будон, Р. Жиро, Д Зерто. Відомі в соціології фундаментальні положення теорії «постінду- стріального суспільства»//. Ьеяла поширились і на освіту.

А. Турен у монографії «Університет і суспільство в Сполучених Штатах» аналізує зростання ролі освіти як чинника соціальних змін. Загалом, структурний функціоналізм, що був популярним на Заході, розглядав будь-який процес, у тому числі й пов'язаний з функціону­ванням системи освіти крізь призму категорії «соціальна система».

У 30-х роках XX ст. у зарубіжній соціології освіти зародився соціо- культурний напрям у вивченні освіти, що вважається найраціональні- шим. Згідно даного підходу навчальний процес як вид соціокультурної діяльності належить до предметної сфери соціології освіти. При цьому соціологія освіти сприймається і як загальна теорія освіти, і як емпі­рична наука. Такий підхід дав змогу простежити динаміку сфери осві­ти, характер її взаємодії з іншими сферами суспільного життя, процес розвитку суб'єкта під впливом освіти.

«Криза освіти» та основні напрямки вивчення соціології освіти наприкінці XX ст. У 60-70-х роках XX ст. соціологія освіти відокре­милась із загальносоціологічної теорії та сформувалась у самостійну наукову галузь знання. Вагомий внесок в розвиток соціології осві­ти в цей період внесли соціологи Ф. Філіпов, Л. Коган, М. Ружевич, Є. Бабосов, І. ГІрокопенко, В. Лозова та ін. У цей час в індустріально розвинутих країнах різко зростає інтерес до освіти у зв'язку з відста­ванням існуючих систем освіти від вимог науково-технічної революції та за умов масових виступів студентів і робітників за демократизацію ВИЩОЇ і середньої освіти.

Ситуація окреслена Ф. Кумбсом як «криза освіти» викликала вели­ку кількість досліджень з проблем доступності різних ступенів освіти, вивчення способу життя молоді, що навчається, їхні взаємовідносини з педагогічним персоналом, місце в системі суспільних відносин, інтер­есів і очікувань. Розпочалось різнобічне вивчення ролі освіти як чин­ника «вирівнювання шансів» різних груп осіб та початку соціальної мобільності з позиції структурно-функціоналістської теорії, здійсню­вався аналіз шкільного класу як соціальної системи.

У вітчизняній соціології до 60-х років XX ст. вчені не виділяли соці­ологію освіти з загальносоціологічної теорії. Багато важливих соціоло­гічних проблем освіти, особливо шкільної освіти, розроблялись лише в межах педагогіки. Розробкою цих питань займались такі педагоги, як К. Ушинський, А. Макаренко, В. Сухомлинський і ін. Саме в цей час сформульовані важливі принципи навчання і виховання молоді.

У радянський період на початку 60-х років минулого століття праці з соціології освіти були практично відсутні. Але в наступні п'ять років їх чисельність різко збільшується. Однак, з 70-х до кінця 80-х років число праль стабілізується. Приблизно за кожні п'ять років у цей час з'являється від 180 до 200 публікацій, з проблем освіти захищаються десятки кандидатських і докторських дисертацій.

У концепціях соціології освіти знайшло своє відображення розумін­ня цілей виховання, всебічного розвитку людини, єдність навчання і виховання в органічному зв'язку з національними та історичними тра­диціями; провідна роль педагога в навчально-виховному процесі.