1.3. Методи дослідження соціології освіти

Основні методи соціологічних досліджень у галузі освіти виплива­ють із загальної методики конкретно-соціологічних досліджень. Кожна галузева соціологія в повному обсязі використовує всі методи соціо­логічної науки. Щоб досягти об'єктивного відображення освітянського життя, слід залучати до дослідження всі методи, засоби, критерії, необ­хідні для правдивого висвітлення проблеми. Дослідник повинен засто­совувати однакові критерії для вивчення соціальної проблеми освіти в різних соціальних групах та врахову вати вікові та соціопсихологічні особливості досліджуваної групи. Звичайно, методи та методики до­слідження студентів чи аспірантів мають відрізнятися від засобів до­слідження учнів початкової школи чи професійно-технічного училища.

Модифікація загальних методів соціологічних досліджень у соціо­логії освіти характеризується тим, що вони (методи досліджень, опи­тування, анкетування) здебільшого проводяться серед «організованих респондентів» у навчальному колективі (студентській групі, класі, на курсі). Ігнорування вікових та соціопсихологічних особливостей кож­ної вікової групи може призвести до значних перекручень інформації, певних прорахунків. Підкреслюючи специфіку об'єкта дослідження в соціології освіти, її предмета, слід наголосити на всебічному залученні загальних соціологічних методів.

З іншого боку, методи, що використовуються в соціології освіти, показники, індикатори, шкали широко застосовуються і в інших галу­зях соціології. Показники рівня освіти, тобто освітянський індикатор, застосовуються в дослідженнях соціальної структу ри суспільства. Зо­крема на Заході рівень освіти відіграє одну з головних ролей серед кри­теріїв соціального статусу людини.

Опитування - як метод пізнання соціальних явищ та процесів - має давні традиції в соціології. Не тільки соціологи, а й журналісти, педагоги, психологи, працівники багатьох інших сфер використовують цей метод для отримання інформації, яка їх цікавить. Опитування - не­замінний прийом отримання інформації про суб'єктивний світ людей, їхні прагнення, мотиви діяльності, думки. Він приваблює дослідників тому, що вважається майже універсальним методом. Соціологу дуже часто необхідна інформація про такі явища і процеси, які недосту пні прямому спостереженню і які не знаходять необхідного відображен­ня в різних документах, у соціальному аналізі. Питати можна про все, чого не можна побачити чи прочитати. В основі методу опитування лежить система запитань, пропонова­них опитуваному, відповіді котрого і створюють необхідну інформа­цію. Існує два різновиди опитування, пов'язаних із письмовою або усною формою спілкування інтер'юера із респондентом: анкетування та інтерв'ю. Кожний варіант опиту вання являє собою один із найбіль­ших різновидів соціально-психологічного спілкування, зумовленого рядом обставин: змістом анкети чи інтерв'ю (перелік питань), якістю роботи анкетера чи інтерн'юера, ситуацією опитування, умовами його проведення та ін.

Серед розповсюджених методів опитування респондентів важливе місце займає метод анкетного опитування. Надзвичайна популяр­ність цього методу пояснюється різноманітністю і якістю соціологіч­ної інформації, яку можна одержати з його допомогою. Даний метод засновується на висловлюваннях окремих осіб і проводиться з метою виявлення найтонших нюансів в думках респондентів.

Анкетне опитування починається з формулювання програмних пи­тань, з переведення мови науки на запитання, зверненні до респон­дентів. Для чого необхідне це переведення? Існує велика відмінність в наукових термінах і буденній мові людей, тому різні поняття можуть мати для простих людей і науковців неспівпадшочі інтерпретації. Іноді опитуваний взагалі не знає значення того або іншого поняття. Отже, якщо не враховувати особливостей формулювання запитань в анкеті, то навіть при дотриманні всіх останніх вимог методики анкетного опи­тування, можна одержати помилкові результати.

Анкета, як правило, починається з преамбули - звернення до рес­пондента. У ньому вказується, хто проводить дослідження, описується мета дослідження, характер використання результатів, підкреслюється анонімний характер, спосіб заповнення анкети, а також висловлюється подяка (вона можлива і в кінці анкети) за участь в анкетуванню. Далі йде основна частина анкети, яка містить блоки запитань до опитува­них, і третя частина - паспортичка, в якій представлені відомості про опитуваних (стать, вік, освіта, місце мешкання, соціальний стан і т д).

Анкета включає такі складові:

1. вступна частина (де вказується, хто і для чого проводить опиту­вання, як будуть використовуватись дані, гарантії конфіденцій­ності, подається інструкція щодо заповнення анкети);

2. основна частина анкети, (котра містить блоки питань до опиту­ваних: вступні запитання, основні, заключні).

3. паспортний блок «паспортичка» (блок запитань демографічного характеру);

4. подяка.

Визначають наступні вимоги до анкети і анкетного опитування'.

• опитування не повинно тривати більше 30-40 хвилин у зв'язку з тим, що респондент втомлюється, і останні запитання залиша­ються зазвичай без повноцінних відповідей, за цей час опрацьо­вується 25-30 запитань;

• важливо, щоб інтерес до предмету опитування не спадав, а по­ступово підвищувався. Тому більш складні за змістом (і розумін­ням) запитання повинні йти слідом за більш простими;

• перше запитання не повинно бути ні дискусійним, ні насторож- ливим. Хай краще воно буде нейтральним;

• складні запитання доцільно вмістити в середині анкети, щоб рес­пондент включився в тему;

• запитання повинні бути ясними, чіткими і зрозумілими всім рес­пондентам;

• запитання повинні відповідати логічним вимогам спочатку мова повинна йти про встановлення того чи іншого факту, події, а по­тім вже про його оцінку.

За способом розповсюдження анкет опитування поділяються на:

• роздавальні, коли дослідник особисто вручає анкету і чекає, поки вона заповнюється, і тут же одержує її - очне роздавальне опи­тування, або одержує заповнену анкету через декілька днів - за­очне роздавальне опитування;

• поштове - анкета за попередньою домовленістю висилаєгься і одержується поштою;

• пресове - анкету пропонують заповнити читачеві газети чи жур­налу і надіслати в редакцію;

• телетайпні (за цим способом розповсюдження і збір анкети здійснюєгься через електронний зв'язок).

За типом дослідницьких завдань опитування бувають:

• стандартизоване - націлене на одержання статистичної інформації;

• фокусоване - збираються дані за умов конкретної ситуації;

• глибинне - спрямоване на одержання пошукової інформації.

За рівнем компетентності респондентів розрізняють

• масове опитування (думка неспеціалістів з тої чи іншої теми);

• масове опитування у співробітництві з дослідником (передбачає інформаційну допомогу респонденту з боку анкетера в осмис­ленні ситуації, що аналізується);

• симптоматичне опитування (достатнє знання у респондента за­гальної інформації без глибокого осмислення цілей і завдань до­слідження);

• експертне опитування (опитування спеціалістів з проблеми, що вивчається).

Основними етапами здійснення анкетного опитування є:

1. підготовчий етап - він включає розробку програми опитування, складання плану і сітьового графіка роботи, проектування анке­ти, її апробацію, тиражування анкети, складання інструкцій для анкетера, респондента та інших учасників опитування, підбір і підготовка інтерв'юерів, анкетерів, розв'язання організаційно- технічних та фінансових проблем);

2. оперативний етап - сам процес анкетування, який також має свої власні стадії і підетапи;

3. підсумковий (результуючий) етап - обробка і аналіз одержаної інформації, оформлення звіту.

Отже, за допомогою методу анкетного опитування ми можемо зі­брати основну масу соціологічної інформації, але щоб вона була більш повною, можна поєдну вати його з іншими методами.

Достатньо розповсюдженою формою соціологічних опитувань є інтерв'ю. Найбільш характерна його особливість як специфічно­го виду опитування полягає в тому, що інтерв'юер (той, хто опитує) і респондент (той кого опитують) зводяться обличчям в обличчя, що інформація, яка цікавить дослідника, міститься у відповідях індивіда на задане йому в усній формі запитаннях.

Інтерв'ю - це метод одержання необхідної інформації шляхом без­посередньої цілеспрямованої бесіди інтерв'юера з респондентом На­прям бесіди визначається тією проблемою яка цікавить інтерв'юера і є предметом прикладного соціологічного дослідження.

За формою розрізнюють декілька видів інтерв'ю:

• вільне інтерв 'ю, коли, як правило, немає плану і завчасно сформульованих запитань Його проводять не інтерв'юери, а со­ціологи, які самі визначають тему бесіди, формулюють запитан­ня, їх послідовність, уточнюють тему і т д Таке інтерв'ю є неза­мінним методом на ранніх розвідувальних стадіях дослідження;

• глибинне інтерв іо має за мету отримати інформацію, яка засвід­чує не лише наявність того чи іншого соціального факту, явища, але й пояснює причини появи даних фактів, явищ;

• фокусоване спрямоване інтерв 'ю - вивчення громадської думки відносно конкретної події, факту, ситуації;

• стандартизоване (формалізоване) інтерв'ю, коли формулюван­ня запитань, їх порядок, кількість і перелік можливих альтерна­тивних відповідей, їх кодування і форма запису передбачаються заздалегідь і суворо фіксуються в своїй одноманітності Цей вид інтерв'ю - найбільш поширений, найчастіше його застосовують при переписі населення.

Так, в залежності від мети, інтерв'ю поділяють на:

• інтерв 'ю думок і відносин стосовно актуальних подій, явищ,

• документальне інтерв 'ю - мета відтворення яких-небудь мину­лих фактів, соціальних подій шляхом опитування їх свідків, без­посередніх учасників.

За процедурою проведення відрізняють такі типи інтерв'ю:

• панельне (повторне) інтерв 'ю - спрямоване на вивчення транс­формації відносин і думок якоїсь групи людей протягом певного проміжку часу (від декілька місяців до двох років);

• групове інтерв 'ю - запланована бесіда в колі сім'ї, групи студен­тів, виробничої бригади, в процесі якої дослідник прагне викли­кати дискусію;

• багаторазове інтерв'ю - один із варіантів повторного інтерв'ю для всебічного і глибокого вивчення особистості респондента протягом тривалого проміжку часу;

• неспрямоване інтерв 'ю - різновид не формалізованого (вільного) інтерв'ю, виконує яскраво виражену психотерапевтичну функ­цію Вся ініціатива ведення бесіди знаходиться в руках респон­дента Завдання інтерв'юера - уважно вислуховувати висловлю­вання респондента на певні теми, що його хвилюють.

Метод експертних оцінок - це особливий різновид методу опиту­вання, де вимоги, які застосовуються в масових опитуваннях, непри­йнятні. В процесі масового опитування джерелом соціологічної інфор­мації, яка дає оцінку тим чи іншим сторонам об'єкта дослідження, ви­ступають і представники цього ж об'єкта. При експертному опитуванні ситуація інша. Експерти майже ніколи не виступають представниками об'єкта дослідження.

Методологічна зумовленість застосування експертних оцінок в со­ціології найбільш проявляється при розгляді діагностичного аспекту експертизи. Тому, як правило, експертне оцінювання (опитування) ши­роко використовується в розвідувальних та пробних дослідженнях для отримання попередніх даних про об'єкт, предмет аналізу, для уточнен­ня гіпотез та завдань основного дослідження, для розробки прогнозу і доповнення та з'ясування певних процесів та явищ. Як правило, до­сліджують і такі ситуації, що пов'язані зі спробою прогнозувати зміну того чи іншого соціального явища, процесу, з необхідністю уявити стан предмета, який становить інтерес, або дати оцінку таким сторонам ді­яльності і характеристикам людей, за якими їхня самооцінка може ви­явитися хибною. Подібна інформація може надходити тільки від ком­петентних осіб - експертів, які мають глибокі знання про предмет або об'єкт дослідження.

Експертні методики містять ряд експліційованих (спільних, схожих) понять: експертні системи, діагностика, експертне опитування та оцінювання, думки, сценарії. Але в соціології традиційно в експертизі акцентується на ролі опитування. Таким чином, експертне опитування посідає тут центральне місце. У свою чергу воно специфіціюється в двох основних формах експертної роботи: експертного опитування (з усіма різновидами - від індивідуального інтерв'ю до колективного ге­нерування ідей та методу Дельфі) і діагностики.

Важливий момент при проведенні такого роду опитування - відбір експертів, передусім за рівнем їх компетентності. На першому етапі відбору як критерій доцільно використовувати дві ознаки: рід занять та стаж діяльності за профілем, що нас цікавить. За необхідності по­трібно брати до уваги також і рівень, характер освіти, досвід, вік. Як за­вжди, перший список може бути досить широким, однак у подальшому його доцільно «звузити», оскільки не кожна людина здатна виступити в ролі експерта. Але основним серед усіх критеріїв відбору експертів є їх компетентність. Для її визначення застосовуються - з тим чи іншим ступенем точності - методи самооцінки експертів, оцінки результатів минулої діяльності кандидатів у експерти та колективні оцінки авто­ритетності експертів.Метод самооцінки обумовлює оцінку кожним із кандидатів в екс­перти власної компетентності (як правило, за 5-баіьною шкалою), включаючи показники, які характеризують ступінь його участі в дослі­джуваній проблемі. Не менш ефективним виявляється метод «снігової кулі»: відібрані на першому етапі експерти називають компетентних спеціалістів, котрі, в свою чергу, включаються в процес відбору; ці ж відібрані експерти рекомендують інших спеціалістів. Цей процес за­вершується стабілізацією сукупності рекомендованих експертів, коли їх список перестає поповнюватися новими прізвищами. Після складан­ня попереднього списку проводиться їх оцінка шляхом соціометричної процедури, де критерієм оцінки спеціаліста є частота рекомендацій його іншими експертами.

Основний інструментарій експертних опитувань - анкета або бланк-інтерв'ю, які розроблені за спеціальною програмою. Відповід­но до цього процедура опитування полягає або в анкету ванні, або в інтерв'юванні експертів. На відміну від масового опитування, програ­ма опитування експертів не настільки деталізована і має переважно концептуальний характер. В ній, передусім, однозначно формулюють­ся явища, які підлягають вивченню, та передбачаються у вигляді гіпо­тез можливі варіанти їх наслідків.

Простою формою застосування експертного методу (без процедури опитування) є формування спеціальних груп для вироблення спільного рішення із заданої проблеми. Іншою формою експертної оцінки є на­рада, на якій колективний «розум», вищий за найрозумнішого із учас­ників. У випадках, коли не відомі навіть найбільш загальні підходи до проблеми і час не дозволяє проводити трудомісткі дослідження, ефек­тивним може бути застосування методу «мозгової атаки» або «моз- гового штурму» («брейнстормінг»), що є різновидом наради, яка від­різняється від класичної рядом особливостей. Вироблення групового рішення в процесі «мозгової атаки» проводиться так:

• формулюється узагальнено проблема, при цьому підкреслюється її ядро;

• формуються дві групи учасників, з яких одна генерує ідеї, а інша відбирає цінні і потрібні;

• формується група спостерігачів-секретарів;

• починається «атака» із оголошення проблеми, яку необхідно ви­рішити;

• всі ідеї фіксуються таким чином, що вони мають бути в полі зору всіх учасників;

• ведучий підтримує всі висловлені ідеї, стимулюючи азарт розу­мового змагання;

- група оцінки відбирає найбільш цікаві (перспективні) ідеї і на певному етапі формує нове, більш вузьке завдання, яке ближче до мети (цикл може повторюватися кілька разів).

Досить часто в прикладній соціології застосовують такий метод екс­пертного прогнозу, як «метод Дельфі». Це - один з найбільш ефектив­них експертних методів. Свою назву метод отримав від старогрецького міста Дельфі, в якому жили мудреці, котрі передбачали розвиток май­бутніх подій. Провіщання дельфійських мудреців принципово відріз­нялися від пророчень звичайних жерців, бо вони обнародувалися лише після ретельного обговорення на раді і досконального ознайомлення всіх членів ради із обставинами справи. Дельфійський метод можна застосовувати як для прийняття рішень прогностичного характеру, так і для оцінки їх здійснення. Суттєвим недоліком методу Дельфі є його висока

У соціологічних дослідженнях освіти використовується соціоме- тричний аналіз здебільшого як попередній засіб добору еталонних груп учнів, студентів. Визначають такі групи за критеріями внутріш­ньої згуртованості, спільністю ціннісних орієнтацій, ідеалів тощо. Со- ціометричнигї метод - це метод опитування, націлений на виявлення міжособистісних відносин шляхом фіксації взаємних почуттів симпатії і неприязні серед членів групи (наприклад, студентської групи). Термін «соціометрія» означає вимір ступеня дружніх відносин і є своєрідним способом кількісної оцінки міжособистісних відносин між індивідами в групі.

Одні індивіди прагнуть (позитивний вибір) співпрацювати з пев­ними людьми в якійсь конкретній ситуації, в процесі якогось досить визначеного виду діяльності, інші індивіди, навпаки, висловлюють небажання (негативний відбір) взаємодіяти з цими особами. Процес інтерперсональних позитивних або негативних виборів є невід'ємною характеристикою повсякденної життєдіяльності групи. Соціометрич- ний тест якраз і має на меті виміряти почуття симпатії або антипатії, що проявляються у міжособистісних відносинах. Отже, цей тест являє собою спеціальну техніку виміру досить конкретного виду міжособис­тісних відносин, які виражаються в різних оцінках і судженнях одних учнів груп відносно інших в плані бажання або небажання взаємодія­ти один з одним. Соціометричний тест дозволяє дати кількісну оцінку виборів індивідів стосовно один одного в процесі виконання певного виду діяльності. Він є достатньо ефективним методом опису і оцінки соціально-психологічного стану міжособистісних відносин, психоло­гічної структури групи і її загального психологічного клімату.

За допомогою соціометричного тесту можна одержати оптималь­ну інформацію про позиції індивідів в групі (наприклад, про ступінь популярності, про типи міжособистісних відносин, про наявність під­групи, неформального лідера в групі, про групову згуртованість і т. д.) і на їх основі виявити позитивні, конфліктні, напружені або інди­ферентні ділянки, що має дуже велике значення для корегування між­особистісних відносин в групі. Інтерперсональні вибори можуть ви­вчатися на двох рівнях: поведінковому, коли дослідник безпосередньо спостерігає поведінку індивідів в якихось конкретних ситуаціях, реє­струючи дані своїх спостережень, а потім аналізуючи їх, та вербально- прожективному, коли дослідник за допомогою опитування на основі спеціальної анкети-питальника виявляє бажані типи відносин між ін­дивідами, ті, яким вони надають перевагу.

Соціометричний тест формулюється у вигляді запитань, відповіді на які і слугують підґрунтям для встановлення структури взаємовідно­син (наприклад «З ким із членів студентської групи Ви бажали б відзна­чити свій день народження?», «Разом з ким Ви бажали б проживати в одній кімнаті гуртожитку?», «Хто із членів студентської групи, на Ваш погляд, повинен бути старостою? тощо). Вибір того чи іншого спосо­бу конструювання тесту визначається як завданнями дослідження, так і характеристиками групи, що вивчається. Соціометричне опитування можна проводити лише в колективах, які мають деякий досвід сумісної діяльності (три і більше місяців) на основі якої вже виникли певні вза­ємовідносини між його членами, в іншому випадку дослідження зафік­сує випадкову структуру.

Дані соціометричного аналізу доповнюють показники та озна­ки соціолого-статистичного характеру: соціальний і демографічний склад, рівень успішності тощо.

Соціологія освіти використовує метод вивчення документів.

За форліою фіксації інформації документи діляться на:

0 письмові документи (в них відомості подаються у формі тексту);

0 статистичні дані (цифрова форма викладу);

0 іконографічна документація (кіно-відео-фотодокументація, кар­тини);

0 фонетичні документи.

У соціологічних дослідженнях найбільш поширеними є традицій­ний (класичний) і формалізований (якісно-кількісний метод аналізу документів). Суттєво відрізняючись один від одного, вони не виклю­чають а взаємно доповнюють себе, дозволяючи компенсувати наявні в кожному вади.

Під традиційним, класичним аналізом розуміється вся багатома­нітність розумових операцій, спрямованих на інтеграцію відомостей, що містяться в документі з певної точки зору, застосованого дослідни­ком в кожному конкретному випадку. Традиційний аналіз документів дає можливість соціологу дати свою інтерпретацію змісту документа, проникнути в сутність явища, що вивчається, виявити логічні зв'язки і протиріччя між ними, оцінити ці явища і факти з певних дослідниць­ких позицій. Разом з тим основною слабкістю традиційного аналізу документа є суб'єктивність якби соціолог-дослідник не прагнув бути об'єктивним при оцінці інформації, яка міститься в документі, його ін­терпретація завжди в меншій чи більшій мірі буде суб'єктивною.

Бажання позбутися суб'єктивності традиційного аналізу обумови­ло появу принципово нового, формалізованого метода аналізу доку­ментів, який одержав назву «контент-аналіз». Контент-аналіз, або науковий аналіз змісту тексту (документа), - це метод дослідження, який застосовується в різних гуманітарних дисциплінах Але розвиток цього методу переважно пов'язаний з соціологічними дослідженнями ЗМІ. Суть цього методу зводиться до тою, щоб знайти такі ознаки, риси, властивості документа (наприклад, частота вживання певних термінів), які з необхідністю віддзеркалювали б певні суттєві сторо­ни змісту. Тоді зміст документу стає вимірюваним, доступним точним обчислювальним операціям. Разом з тим обмеженість контент-аналізу полягає в тому, що далеко не все багатство змісту документу може бути виміряне за допомогою формальних (кількісних) показників.

Отже, контент-аналіз - це метод якісно-кількісного аналізу ма­сиву документів і метою одержання об'єктивної, систематизованої і узагальненої інформації про соціальну реальність. Процедура контент- аналізу полягає в алгоритмізованому виділенні в тексті певних елемен­тів змісту, що цікавить дослідника класифікації виділених елементів у відповідності з концептуальною схемою, наступним їх підрахунком і якісним представленням результатів.

Джерелом соціологічних досліджень в освіті можуть бути дані дер­жавної статистики, перепису населення, результати опиту вання різ­них груп населення (учнів, учителів, студентів, батьків). Різноманітну інформацію дає первинна документація (класні журнали, книги обліку учнів (у вузах - книги обліку деканів), картки відділу кадрів).

Особливе значення в соціології освіти займає метод порівнянності даних. Тут можуть бути різні зіставлення: порівнюються дані, отримані в одному дослідженні, в різних дослідженнях, за однією тематикою, або вивчаються близькі проблеми. Також порівнюються факти різного історичного часу, відмінні за соціальними та економічними умовами, психологічним станом респондентів, дані з різних регіонів.