62, Загальна х-ка законів логіки та особливості їх викор. В мисленні.

Основними законами формальної логіки є закон тотожності, закон суперечності, закон виключеного третього і закон достатньої підстави. Закони логіки, будучи специфічними законами мислення, нерозривно пов'язані з законами об'єктивного світу, погоджуються з ними.

Закони логіки об'єктивні, вони не створені людським розумом, не продиктовані мисленню самим мисленням, як стверджує ідеалізм, а є відображенням закономірності об'єктивного світу. Кожний логічний закон відображає певну сторону дійсності, її властивості і відношення, має свій аналог і подібність у природі. Закони логіки існують і діють незалежно від волі і бажання людей. Мислення людини стихійно підлягає законам логіки. Кожна людина незалежно від того, чи знає вона про існування законів логіки чи ні, мислить відповідно до законів логіки. Виникнення законів логіки матеріалістична логіка пов’язує з людською практикою. Логічні закони не є апріорними формами, не нав’язані мисленню ззовні якоюсь надприродною силою, а виникли в процесі мисленої, пізнавальної практики людини. У процесі праці мислення людини, неодноразово зіткнувшись із одними й тими ж властивостями речей, що повторюються, відображаючи їх, саме набувало подібних властивостей.

Формально-логічні закони мають загальнолюдський характер. Вони єдині для всіх людей, незалежно від їхньої класової чи національної приналежності. Усі люди мислять за одним і тим же законом логіки.

Закони логіки є загальними законами. Вони діють у будь-якому мисленому акті, в усіх галузях знання, на всіх рівнях мислення, як у сфері повсякденного мислення, так і в сфері мислення, яка пізнає найскладніші наукові проблеми.

Закони логіки є знаряддям пізнання дійсності, необхідною умовою точного, адекватного відбраження мисленням зовнішнього світу. Щоб мислення приводило нас до істини, воно має відповідати вимогам формально-логічних законів - закону тотожності, суперечності, виключеного третього та достатньої підстави.

Порушення вимог законів логіки призводить до того, що мислення стає неправильним, нелогічним. У практиці мислення трапляються двоякого роду логічні помилки, пов'язані з порушенням вимог законів логіки: софізми та паралогізми.

Софізм - це логічна помилка, допущена тим, хто міркує, навмисне. Паралогізм - це логічна помилка, допущена не навмисне, звичайно через незнання логічних правил.

63. Умовиводи: їх види та роль в процесі мислення і пізнання.

Умовивід – найбільш досконала логічна форма, яка дозволяє отримувати нове знання через певне поєднання думок, істинність яких відома. Об’єктивною підставою умовиводу є зв’язок і взаємозалежність предметів і явищ дійсності. Умовивід – форма мислення, в якій з одного, двох або більше суджень виводиться нове судження, логічно пов’язане з вихідними судженнями. В умовиводі є три елементи: *засновки, *висновок і *зв’язка. Судження, з яких робиться висновок, називають засновками .Висновок – це судження, що виводиться із засновків. Зв’язка виражає логічне відношення між засновками і висновком, Всі умовиводи поділимо в такий спосіб: дедуктивні та імовірні. Дедуктивні умовиводи базуються на русі думки від більш загального до часткового та одиничного. Імовірними є умовиводи, в яких зв’язок засновків і висновку не має необхідного характеру, а є вірогідним В індуктивних умовиводах думка рухається від одиничного до загального.У традуктивних умовиводах засновки і висновок мають однаковий ступінь загальності. В залежності від повноти і закінченості емпіричного дослідження розрізняють два види індуктивних умовиводів: повну і неповну індукцію. По способу відбору вихідного матеріалу розрізняють два види неповної індукції: 1) індукцію шляхом перерахування, яка отримала назву популярної індукції і 2) індукцію шляхом відбору – наукова індукція. Важливе значення індуктивні умовиводи посідають під час доведення тієї чи іншої гіпотези, велике значення їм належить в доведенні і спростуванні. Можливий і третій спосіб умовиводів – логічний перехід від відомого знання про окремий предмет або його групи до нового знання про другий окремий предмет або іншій його групі, який називається аналогією.Умовивід є пізнання опосередковане, до знання одних предметів ми  приходимо унаслідок пізнання інших предметів. Робити умовиводи означає  виводити  нове знання із наявних знань.