Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
shpargalkij_filosofiya_2011_ekzamen.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.03.2025
Размер:
485.89 Кб
Скачать

59.Особливості методологічного мислення сучасної науки

Методологія — це вчення про методи, принципи, підходи до пізнання й перетворення світу, сукупність прийомів дослідження у будь-якій науці. Методологія є спеціальною формою рефлексії над науковим пізнанням, особливий тип усвідомлення науки. Сучасна методологія не обмежується вивченням методів і прийомів наукового пізнання і дослідження. Вона досліджує також основу, структуру і властивості наукового пізнання, його генезис і функціональні закономірності розвитку і трансформації. Однією з найактуальніших проблем сучасного стану розвитку методології науки є проблема виділення поряд з емпіричними та теоретичними рівнями наукового пізнання ще й метатеоретичного рівня. Це насамперед поняття «парадигми», «стилю мислення», «картини світу», «архетипу наукового мислення».Парадигма (від грец.— приклад, взірець) — це інтегральна характеристика тієї чи іншої науки в певну епоху. Стиль мислення — це певний історично конкретний тип мис­лення, який будучи загальним для даної епохи, стійко виявляється у розвитку основних наукових напрямків та обумовлює деякі стандартні уявлення в метамовних контекстах усіх фунда­ментальних теорій. Наукова картина світу (НКС) — це сукупність загальних уявлень про структуру того чи іншого фрагмента об’єктивної реальності, що визначається даною наукою і лежить в основі теоретичної діяльності в даній науці. «сучасна загальнонаукова картина світу» (СЗНКС). До неї неодмінно включаються такі наукові відкриття, що докорінно змінюють наші уявлення про навколишній світ, розкривають нові закономірності його функціонування та еволюції. Архетипом теоретичного мислення називають сукупність принципів, які на конкретному історичному етапі розвитку науки задають певний спосіб теоретичної діяльності для пояснення явищ, визначають вибір засобів цієї діяльності, відбір її кінцевих результатів, певне бачення світу.

60.Діалектика і логіка: їх зміст і співвідношення

Діале́ктика (грец.— мистецтво сперечатись, міркувати) — розділ філософії, що досліджує категорії розвитку.Діалектика — це єдина логічна теорія, яка з допомогою своїх категорій дає точне уявлення про рух, зміну, розкриває взаємозв'язок речей в об'єктивній дійсності.

Поняття "діалектика", якщо розглядати його в історико-філософському аспекті, має декілька визначень: 1) під поняттям "діалектика" розуміють стиль мислення, який характеризується гнучкістю, компромісністю; 2) діалектика — це теорія розвитку "абсолютної ідеї", "абсолютного духу" (у Гегеля); 3) діалектика — це вчення про зв'язки, що мають місце в об'єктивному світі; 4) діалектика — це наука про найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства і пізнання; 5) діалектика — це логіка, логічне вчення про закони і форми відображення у мисленні розвитку і зміни об'єктивного світу, процесу пізнання істини. 6) діалектика — це теорія пізнання, яка враховує його складність і суперечливість, зв'язки суб'єктивного і об'єктивного в істині, єдність абсолютного і відносного тощо, використовуючи в цьому процесі основні закони, категорії і принципи діалектики, їхні гносеологічні аспекти;7) діалектика — це загальний метод, методологія наукового пізнання, творчості взагалі.

Логіка — це наука про форми та закони судження. Головним об'єктом дослідження логіки є описові системи судження, тобто системи котрі пропонуються як інструкція для людей (а також, можливо інших розумних істот/машин) як слід правильно мислити.

Логіка займає особливе місце в системі наук. Особливість її положення визначається тим, що вона виконує по відношенню до інших наук методологічну роль своїм вченням про загальнонаукових формах і методах мислення. Предмет логіки досить специфічний, - це форми думки.

Одна із головних задач логіки — визначити, як прийти до виводу з правильного обдумання і отримати вірне значення про предмет мислення, щоб глибше розібратися в нюансах вивчаючого предмета, думки і його відношення з іншими аспектами вивчаючого явлення.

Основна ціль (функція) логіки завжди залишалась незмінною: дослідження того, як з одних тверджень можна виводити інші. При цьому передбачається, що виведення залежить тільки від способу зв'язку що входять до нього тверджень і їх будови, а не від їх конкретного змісту. Вивчаючи, «що з чого слід», логіка виявляє найбільш загальні або, як кажуть, формальні умови правильного мислення.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]