36 Світова та укр. Філософія :характер взаємозв’язку.

Світова та укр. Філософія на перший план виносять проблеми людини, її внутрішнього, духовного світу, проблеми людської суб’єктивності, її духовного досвіду, проблеми культури та історії, морально-етичні проблеми. Вияв філософських пошуків та ідей відбувається в формах, які торкаються не лише розуму, але й серця людини, її духовного світу. В укр. Філософії 19-поч 20 ст, як і у сучасній філософії, розвивається і відіграє значну роль екзистенціально-антропологічний напрям і його проблематика. Своє завдання філософія вбачає у визначенні певних духовних орієнтирів, що допомагають людині осмислити власне життя. Романтичний напрям укр. Філософії переплітається з ірраціоналістичним напрямом світової ф. В центрі опиняється людина, яка керується не розумом, а більш почуттям(інстинкт, воля, віра, підсвідоме).

37. Проблема буття та її місце в філософії.

Проблема буття є однією з найважливіших тем філософських роздумів і досліджень. Філософія на відміно від буденної свідомості, порушує проблему буття , намагається з’ясувати смисел, який людська культура вкладає в це поняття. Вчення по буття називається онтологією . У сучасній філософії метафізику та онтологію найчастіше розводять у такий спосіб: онтологія вивчає прояви буття, те, яким воно постає перед людиною та осмислюється нею, а метафізика шукає коренів буття. Фундаментальність проблеми буття для філософії пов’язана насамперед із тим, що філософія виконує функцію людського світо орієнтування, а буття – це найширше філософське поняття, і тому воно постає як граничний, цільовий , стратегічний людський орієнтир. Значення проблеми буття для філософії проявляються в тому, що: 1 Це проблема окреслює граничну межу і специфіку філософського узагальнення та сутнісного розгляду будь-яких явищ реальності; 2 Від розв’язання проблеми буття залежить розуміння та розв’язання усього кола філософської проблематики. 3 Постаючи гранично можливим орієнтиром для людського само здійснення та філософствування проблеми буття стає фактором сенсоутворення та масштабом людських цінностей. 4 Проблема буття концентрує найважливіші аспекти й чинники людського самоутвердження та свідомого регулювання людської життєдіяльності.

38. Філософське осмислення світу: вихідні категорії.

Світ — це цілісна система, яка розвивається в діалектичній єдності природи і суспільства. Така єдність суперечлива, про що свідчить історія їхньої взаємодії.Людина в процесі активної цілеспрямованої діяльності перетворює природу на світ свого буття, який, з одного боку, забезпечує її існування і життєдіяльність, а з іншого — руйнує природу і створює загрозу власному існуванню. Якщо зникне людина, зникне і світ як світ буття людини, але це не означає, що зникне природа і зміни, які відбулися у ній за допомогою людини. Природа втратить свою якісну визначеність як світ людського буття. Категорія "світ" разом з іншими категоріями філософії утворює смислове ядро світогляду в усіх його історичних типах. Світ у філософсько-світоглядному розумінні визначає межі абсолютності явищ від універсуму, що мислиться як проекція усіх можливих світів на якісно безконечну реальність, до внутрішнього світу людини. Проте світ не може бути ототожненим із тим або іншим явищем, оскільки разом із внутрішньою визначеністю буття йому притаманні невизначеність, відносність, зовнішня обумовленість. Типологія світу, в якій людина .— це мікрокосм, а Всесвіт — макрокосм, бере початок з міфологічного ототожнення природного та людського буття. Пізніше в цю типологію було включено сакральний світ символічного буття, що відповідав уявленням про місце надприродних сил у структурі універсуму, так званого ставлення Бога до світу. З появою людини на вищому етапі розвитку матерії структура буття зазнає докорінних змін. Наявність людського світу позначається передусім на типології світу, який поділяється на: матеріальний, духовний, об'єктивно-реальний, суб'єктивно-ідеальний. Окремі світи поділяються на Космос, Землю, живу і неживу природу з безліччю субсвітів, які доповню'ються соціогенними світами з матеріально-культурною типологією (олюднена природа, техніка тощо). Духовно-практичне освоєння світу формує типологію відповідно до його форм: життєвий світ повсякденного буття, світ культури, світ символів та інше. Адекватне розкриття проблеми існування світу стає можливим завдяки активізації таких форм світовідношення, в яких людина, виходячи за межі наявного буття, творить світ свого буття.