55. Рельєф та корисні копалини материка Європи

Корисні копалини

До палеозойських і мезозойських відкладів платформи відносять нафтові і газові родовища; ряд родовищ нафти належить до неогенових відкладів передгірних і міжгірних прогинів Альпійської (Румунія, Югославія, Угорщина, Болгарія, Італія та ін.). Розробляються родовища кам'яного і бурого вугілля: в Україні, у Росії; у Західній Європі(у Польщі), басейни у ФРН (Рурський, Ахенський, Саарський), Бельгії, Великобританії (Уельський, Ньюкаслський та інші).

Значні поклади залізних руд розробляються в Україні і Росії, у Західній Європі велике значення мають родовища Швеції, а також юрські осадові оолітові руди (Лотарингійський басейн у Франції і Люксембурзі). Велике родовище марганцевих руд розташоване у районі Нікополя. Родовища бокситів є на Уралі та в інших районах Східноєвропейської платформи, в Угорщині, Франції, Югославії, Італії, Греції. Руди кольорових металів (міді, нікелю, кобальту, свинцю, срібла й ін.) поширені в основному у ФРН, Іспанії, Югославії, Болгарії, у Верхньосілезькому басейні Польщі. Родовища кам'яної і калійної солей поширені серед девонських і пермських відкладів України, Білорусі, Прикаспію і Передуралля. Багаті родовища апатито-нефелінових руд розробляються на Кольському півострові. Великі соленосні родовища пермського і тріасового віку знаходяться на територіях Данії, ФРН і Польщі. Велике значення мають родовища калійних солей у ФРН, Франції.

Перевага у європейських платформних структурах виявляється у поширенні рівнинних типів рельєфу, особливо характерних для Східної Європи. Окремі височини, кряж, низькогір'я і середньогір'я відповідають зонам найбільших тектонічних підняттів або виходам дуже щільних порід. При загальній рівній поверхні і невеликій середній висоті характерне сполучення височин (Середньоросійська, Валдайська, Приволзька, Північні Ували) і низовин (Причорноморська, Печорська, Прикаспійська низовини, низинне Заволжя, Середньоєвропейська рівнина та ін.), що відображає тектонічну неоднорідність фундаменту платформи, різну спрямованість і розмах неотектонічних рухів.

Особливо добре зберігся льодовиковий рельєф у районах останнього (валдайського) заледеніння. Для них характерні свіжі морені пасма, пагорби основної морени, озерно-льодовикові низини.

Найвищими з них є Альпи, орографічним продовженням яких на північному заході служить Юра, на північному сході - Карпати, що переходять потім у Стару Планину, на південному сході - Дінарські гори і Пинд, гори півострова Пелопоннес і о. Крит, на півдні - Апеннінські гори; до цього ж типу відносяться Піренеї, Андалузькі, а також Кримські гори. Другим характерним типом гір області є брилові середньовисотні і низькі хребти і нагір'я, що відносяться до серединних масивів палеозойського віку, вони мають вирівняну верхову поверхню, густу тектонічну розчленованість, круті схили (Родопи, Рила, гори Македонії і східної Греції, Калабрійські Апенніни, велика частина гір Корсики і Сардинії, Центральна Кордильєра Піренейського півострова, Кантабрійські гори та інші). Своєрідним рельєфом відрізняється Ісландія, де представлена серія різновисоких базальтових плато з насадженими на них куполами і конусами погаслих і діючих вулканів, нерідко похованих під льодовиками; поширені форми льодовикового рельєфу.