Рольовики

Шанувальники літературного стилю «fantasy» та середньовічної холодної зброї.

У нашій країні панує думка, що у рольові ігри граються діти дошкільного віку, молодші школярі та студенти педагогічних факультетів.

Часто, їдучи влітку на дачу, можна помітити на пероні групу людей, одягнених по-походньому, з рюкзаками за спиною. Але деяка риса заважає назвати їх просто туристами. Погляд падає на щит, дерев’яний меч, лук чи якісь інші речі, які не виглядають як звичайне туристське спорядження. Якщо випадково почути, про що вони спілкуються, то виникне враження якоїсь «інородності» їх у нашому світі. Ельфи, гноми, Елберт, Саурон та інші незнайомі слова – ось теми розмов цих дивних туристів. Вони розмовляють на своїй особливій, зрозумілій тільки їм, мові.

Все частіше і частіше на відкритих місцевостях ми можемо побачити підлітків, та й людей старшого віку, переодягнених у костюми рицарів, демонів, орків, розумних грибів, якихось незвичайних тварин..., котрі, підійшовши на безлюдній дорозі до вас з мечем, можуть запитати щось на зразок: «А чи не бачили ви поблизу дракона?» «Що це? – запитаєте ви, – хто ці люди?»

Ці люди не божевільні, не іноземці і не прибульці з інших світів, це – рольовики [2].

«Люди одягають лати, кольчуги, беруть в руки щит, меч, сокиру, булаву, дубину. Об’єднуються в команди, будують фортеці, виставляють свої прапори, і йдуть у бій, розігруючи той чи інший історичний період. Навіщо? Що за кайф у наш час високих комп’ютерних технологій, одягати важкезну збрую і лізти у бій з такими ж безголовими, ризикуючи при цьому доволі серйозно отримати удар яким-небудь шматком металу по голові? Невже це так захоплююче і цікаво?».

Відповідь на таку серію запитань проста:

– Так, це прикольно! Гра дає тобі відчути, що ти ще не зовсім перетворився у кімнатну рослину, і що в тебе ще є порох у порохівницях. Я беру участь в іграх тому, що це забава для справжніх чоловіків. Під час бою можна реально отримати в голову чи куди-інше. Звичайно, буває трапляються нещасні випадки, не спорю, але вони трапляються тільки в результаті дурості. І травмування це розуміють. Так що, переважно, образ не буває. Найстрашніше, що я бачив – це три вибиті зуби. А так максимальне каліцтво – це звичайне забите місце. Ігри дійсно дають вихід для негативної енергії. І мені не потрібно виходити на вулицю, напиватися до нестями і ломитися, щоб «начистити» комусь «гризло», як це робить дехто. Під час ігрового бою отримуєш таку велику кількість адреналіну і позитивних емоцій, що на вуличні бійки тебе уже не вистачає. Тому в житті я намагаюсь вирішувати всі проблеми мирним шляхом [14, с.40]. Це фрагмент інтерв’ю з членом одного з київських клубів, поданого в журналі.

Правила ігор рольовиків прості, як саме життя. Ти – людина, і тебе, як будь-яку іншу людину, можна вбити (тільки не насправді, а «нібито»). У тебе є зброя, якою ти можеш забирати життя в інших. У залежності від міцності доспіхів та зброї тобі начисляють «хіти». Це своєрідні бали, які є показником твоєї життєздатності і сили твоєї зброї. Наприклад, якщо у тебе було два «хіта» і ти два рази отримав «смертельні удари», то значить, ти – труп. Але так буває не завжди. Іноді, під час січі, трупом вважають тільки того, хто сам про це дуже голосно скаже: «Ой! Все! Я вже і так мертвий, досить!». Мертві відправляються до майстра по «мертв’ятнику» і дві-чотири години відігрують роль селян: рубають дрова, носять воду, варять їсти і т.д.

Рольовики поділяють рольові ігри на: польові, кабінетні та настільні.

Польові ігри проводяться на відкритій місцевості, на розвалинах якогось замку, склепу… Гравці в цій грі здійснюють ті ж дії, що і їх уявні персонажі (якщо Густав повинен битись на мечах з Трегусом-брехуном, гравці Вася і Петро, які їх зображають, роблять те ж саме – тільки з ігровою зброєю, розуміється). Тільки деякі моменти, які не можна втілити в життя, «відігруються» (так, якщо чаклун Зенас повідомляє своїм противникам-гравцям, що щойно запустив в їхню сторону вогняну кулю, вони діють відповідно до реакцій своїх персонажів. Для цього потрібна деяка доля уяви – не будь-хто може уявити, що жменька дивно одягнених людей – це величезна армія, а триметровий відрізок дерев’яної стіни – могутня фортеця).

Кабінетні ігри в основному моделюють невеликі ігрові ситуації (торгова угода, розслідування вбивства у ізольованому від зовнішнього світу замку, переговори…), вони не насичені бойовими ситуаціями. Для їх проведення достатньо невеликого приміщення. Кількість людей, задіяних в таких іграх – близько десяти.

Настільні ігри – у них працює уява – все, що бачать і відчувають ваші персонажі, ви дізнаєтесь від ведучого (у різних іграх: «Dungeon Master», «Game Master», «Storyteller, Referee» – всі ці назви так чи інакше відображають значимість ведучого для гри). У своїй грі він – Бог, тому що він керує всім світом і всіма його жителями, тоді як ви – тільки своїм персонажем. У настільних іграм може бути змодельована будь-яка ситуація. Особливістю цих ігор є їх комерційна спрямованість – існує багато компаній, що випускають книги правил та описів світів для настільних ігор («Wizards of the Coast», «White Wolf», «Talsorian Games», «Steve Jackson Games»). Очевидний мінус – невелика кількість гравців (середній ведучий просто не зможе якісно працювати більш ніж з 3-ма гравцями) [19, с.13].

У нашій країні рольовики з’явились тільки у 90-х роках ХХ століття, тоді як увесь світ уже в 70-і р. насолоджувався настільними рольовими іграми (цей час відзначений хвилею протесту проти настільних ігор – вони, нібито «змінюють психіку людей і ведуть до самогубства, а взагалі, усі ці рольовики – сатаністи і ненормальні» [19, с.13]. Звичайно, вони мали дещо інший вигляд і були орієнтовані більше на бій і стратегію, ніж на «відігрування», а у нас у цей час були тільки іграшкові солдатики.

В Україні існує чимало груп, які об’єднують шанувальників рольових ігор. Кожна група має свою назву. Наприклад, «Аdventuring party» («Компанія шукачів пригод»), «Фантастичний світ», «Богатирі»… Рольовики проводять свої СібКони – конференції, де проходять різноманітні зустрічі, семінари, обговорення, має місце пиятика і процвітає торгівля різноманітними рольовими «прибамбасами»).

Що стосується зовнішнього вигляду, то навряд чи ви відрізните рольовика у натовпі людей. Одягаються вони як більшість сучасних хлопців та дівчат і поводять себе як усі, хіба що фантазують більше.

Рольовики вважають, що рольові ігри – це не просто хобі. Та людина, яка захопиться ними серйозно, може змінитись (до кращого чи до гіршого), знайти нових друзів та нові інтереси. Якщо ця людина стане переконаним рольовиком, то без сумніву у її життя увійдуть регулярні зустрічі з такими ж «ненормальними» як вона, поїздки на ігри («денжени») та конференції; купівля різного «хламу» (скажімо меча, чи книги правил для настільних ігор («настолок») за $20-30) [19].