19.Поняття.Склад.Порядок формування і використання спеціального фонду держави

Бюджет може складатися із загального та спеціального фондів.

Спеціальний фонд бюджету включає:

1) бюджетні призначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень;

2) гранти або дарунки (у вартісному обрахунку), одержані розпорядниками бюджетних коштів на конкретну мету;

3) різницю між доходами і видатками спеціального фонду бюджету.

Розподіл бюджету на загальний та спеціальний фонди визначається законом про Державний бюджет України. Джерела формування спеціального фонду визначаються виключно законами України.

Підставою для рішення відповідної ради про створення спеціального фонду у складі місцевого бюджету може бути виключно закон про Державний бюджет України.Передача коштів між загальним та спеціальним фондами бюджету дозволяється тільки в межах бюджетних призначень шляхом внесення змін до закону про Державний бюджет України чи рішення відповідної ради.

Платежі за рахунок спеціального фонду здійснюються в межах коштів, що надійшли до цього фонду на відповідну мету.

Створення позабюджетних фондів органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та іншими бюджетними установами не допускається.

Спеціальний фонд бюджету - складова бюджету, яка включає надходження до бюджету, призначені для спрямування на конкретні заходи, та витрати з бюджету на реалізацію цих заходів, які провадяться за рахунок відповідних надходжень.

Як відомо, бюджетні установи, крім основної діяльності, яка фінансується за рахунок коштів загального фонду бюджету (себто платників податків), можуть провадити господарську діяльність, надавати платні послуги тощо. Такі доходи спрямовуються до спеціального фонду бюджету.

Спеціальний фонд бюджету. Бюджетний кодекс (п. 4 ст. 13) передбачає, що розподіл бюджету на загальний та спеціальний фонди визначається законами про Державний бюджет України. Згідно з п. 3. ст. 13 Бюджетного кодексу, спеціальний фонд 1 бюджету включає:

1) бюджетні призначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень;

2) гранти або подарунки (у вартісному обчисленні), одержані розпорядниками бюджетних коштів на конкретну мету;

3) різницю між доходами і видатками спеціального фонду бюджету.

Джерела формування спеціального фонду визначаються законами України про Державний бюджет України.

Тобто до спеціального фонду кошторису відносяться кошти, що надійшли на відповідну (п. 7 ст. 13 Кодексу) мету та розподіляються за повною економічною класифікацією на здійснення відповідних видатків згідно із законодавством, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов'язаних з виконанням установою основних функцій.

Кошторис доходів і видатків спеціального фонду. Для забезпечення своєї діяльності будь-яка бюджетна установа складає індивідуальні кошториси й плани асигнувань за кожною бюджетною програмою (функцією), яку вона буде виконувати, наприклад, для надання послуг населенню тощо.

20.Суть.Мета.Принципи.Характерні ознаки державного фінансового контролю

Державний фінансовий контроль — комплекс цілеспрямованих заходів органів, їх підрозділів чи службових осіб, які здійснюють державний фінансовий контроль у межах повноважень, встановлених законодавством України, з метою упередження, виявлення та припинення фінансових правопорушень на підконтрольному об'єкті щодо його фінансово-господарської діяльності, а також забезпечення законності, фінансової дисципліни та ефективності формування і витрачання коштів, у тому числі бюджетних, та інших активів у процесі володіння, розпорядження, використання і відчуження державного майна, відшкодування збитків та встановлення міри відповідальності у разі порушення фінансового, у тому числі бюджетного, законодавства.

Суб'єкт державного фінансового контролю — орган, його підрозділ чи їх службові особи, які відповідно до законодавства уповноважені на здійснення державного фінансового контролю і прийняття управлінських рішень щодо притягнення до адміністративної та фінансової відповідальності порушників фінансового, у тому числі бюджетного, законодавства.

Метою державного фінансового контролю є виявлення відхилень від прийнятих норм та стандартів, порушень принципів законності, ефективності і економії витрачання матеріальних ресурсів на найбільш ранній стадії для того, щоб мати можливість вжити коригувальних заходів, а в окремих випадках — притягти винних до відповідальності, отримати компенсацію за заподіяну шкоду або здійснити заходи щодо запобігання або скорочення подібних порушень у майбутньому.

Основними принципами державного фінансового контролю є:

законність;повнота і суцільність перевірок;відшкодування збитків;відповідальність винних службових осіб за допущені порушення.

Основними принципами організації державного фінансового контролю є:

узгодженість та плановість дій суб'єктів державного фінансового контролю;

функціональна, організаційна, персональна та фінансова незалежність суб'єктів державного фінансового контролю від підконтрольних об'єктів;

неупередженість і об'єктивність у процесі здійснення державного фінансового контролю;

невтручання в оперативну фінансово-господарську діяльність суб'єктів господарювання, за винятком випадків, передбачених цим Законом та фінансовим законодавством, в тому числі бюджетним;

відповідальність за достовірність результатів здійснення фінансового контролю;

системність, плановість і періодичність у контрольній діяльності суб'єктів державного фінансового контролю;

відкритість і прозорість фінансового контролю, за винятком необхідності дотримання режиму спеціальних обмежень, у тому числі, нерозголошення комерційної, державної та інших таємниць, відповідно до законодавства України;

дотримання норм професійної етики.

Основні завдання державного фінансового контролю полягають у забезпеченні:

контролю за законністю, доцільністю, повнотою, своєчасністю та цільовим призначенням і використанням державних фінансових ресурсів (у тому числі бюджетних дотацій, субвенцій, кредитів тощо);

контролю за законністю та доцільністю надання державних фінансових і майнових гарантій, які забезпечують відповідну угоду;

виявлення резервів у формуванні державних фінансових ресурсів, розроблення пропозицій щодо скорочення нераціональних видатків, бюджетного дефіциту та дефіциту платіжного балансу;

контролю за законністю, доцільністю та ефективністю використання і розпорядження державними майновими правами (правами власності на акції підприємств тощо);

оцінки ефективності організації і проведення перетворення форм власності (приватизації);

контролю за законністю, правильністю та ефективністю розпорядження нематеріальними об'єктами державної власності (які створюють фінансові ресурси);

контролю за станом та використанням державних запасів і резервів;

контролю за використанням планових завдань з надання державних послуг і дотримання нормативів фінансових витрат з надання цих послуг;

контролю за забезпеченням фінансової безпеки держави (у бюджетному процесі);

контролю за законністю і правильністю квотування та дотримання експортних квот;

контролю за забезпеченням конкурентних умов у всіх сегментах внутрішнього ринку (конкурентного середовища);

контролю за діяльністю органів державної виконавчої влади, на які згідно з діючим законодавством покладені функції щодо розроблення і реалізації державної фінансової політики.

Предметом державного фінансового контролю є розпорядча та фінансово-господарська діяльність підконтрольних об'єктів у частині формування, володіння, використання та відчуження коштів та інших активів, що належать або мають належати державі, у тому числі за зобов'язаннями по податках, зборах (обов'язкових платежах) і відрахуваннях до бюджету та позабюджетних фондів.