53. Засоби навчання — допоміжні матеріально-технічні засоби з їх специфічними дидактичними функціями До засобів навчання відносять:

- слово вчителя – для передачі знань, слово і дія - для формування умінь і навичок.

- підручник – служить учню для відновлення в пам’яті повторення і закріплення знань, одержаних на уроці.

- технічні засоби навчання (ТЗН) включають: дидактичну техніку (кінопроектори, діапроектори, телевізори, відеомагнітофони тощо).

- важливим засобом навчання в сучасних умовах є комп’ютер, який у освіті може мати чотири напрямки використання: як об’єкт вивчення, як засіб навчання, як складова частина управління освітою, як елемент методики наукових досліджень.

54. При виборі і поєднанні методів навчання необхідно керуватися наступними критеріями: Відповідність методів принципам навчання.

Відповідність меті і задачам навчання.

Відповідність змісту даної теми.

Відповідність навчальним можливостям студентів: віковим, психологічним; рівню підготовленості (освіченості,

вихованості і розвитку).

Відповідність наявним умовам і відведеному часу навчання.

Відповідність можливостям допоміжних засобів навчання.

Відповідність можливостям самих викладачів. Ці можливості визначаються їхнім досвідом, рівнем наполегливості,специфічними особливостями домінантності влади, педагогічним хистом, а також особистими якостями викладача.

При дистанційному навчанні особливу увагу приділяють можливості учбового змісту у всіх аспектах використання методів навчання.

Спираючись на педагогічний досвід, спеціальні психологічні дослідження, можна сформулювати загальні вимоги щодо оптимального поєднання методів навчання. Вибір їх залежить від:

— навчальної дисципліни. Виділяють методи, які успішно використовують у процесі вивчення: всіх навчальних дисциплін (пояснення, бесіда, робота з книгою тощо); певної групи предметів (лабораторні, дослідні роботи тощо);

— теми уроку, його мети (навчальної, виховної, розвиваючої). На уроці засвоєння нових знань доцільно використовувати бесіду, розповідь, демонстрацію або ілюстрацію. Урок перевірки і корекції знань, умінь і навичок потребує використання методу вправ, тестів, контрольної, самостійної роботи;

— змісту і структури навчального матеріалу. Якщо матеріал складний, не пов'язаний з раніше засвоєними учнями знаннями, використовують переважно словесні методи. За умови, що матеріал невеликий за обсягом і знайомий учням, застосовують практичні методи навчання;

— часу, відведеного на засвоєння матеріалу. Перевагу надають методам, за використання яких навчальна мета досягається при менших затратах часу;

— навчально-матеріальної бази школи. Добре обладнані навчальні кабінети, наявність наочних посібників сприяють широкому використанню методів демонстрації, ілюстрації, лабораторних, дослідних робіт;

— вікових особливостей навчально-пізнавальної діяльності учнів, їх індивідуальних можливостей та рівня загальної підготовленості класу;

— черговості уроку за розкладом занять. Недоцільно проводити контрольну, самостійну роботу або пояснювати складний за змістом матеріал на останніх уроках, після уроку фізкультури тощо;

— здібностей, нахилів майстерності вчителя. Одні вчителі добре розповідають, інші вдало організовують дискусію, пізнавальні ігри. Вчитель повинен використовувати не лише методи, які йому найкраще вдаються, а й постійно вдосконалювати свою майстерність.

Застосування вчителем усього набору методів навчання у їх численних комбінаціях і поєднаннях забезпечує високу ефективність навчання і розвитку школярів. Взаємодія і взаємозв'язок методів навчання виявляються за єдності завдань і змісту навчання. Провідна роль завжди належить учителеві, а успішність навчального процесу залежить від того, наскільки аргументовано, доцільно і майстерно він застосовує конкретні методи навчання.

55.Загальна підготовка до викладання предмета вимагає: вивчення учнів класу, стилю викладання у цьому класі вчителів, докладне вивчення змісту навчального матеріалу, планування навчальної роботи, підготовка матеріальної бази. Підготовка до конкретного уроку включає:

- формулювання теми;

- формулювання освітньої, виховної і розвиваючої мети;

- підбір конкретного матеріалу по темі;

- визначення структури вибраного типу уроку;

- визначення методики і прийомів на всі фази уроку;

- підготовка дидактичних засобів і матеріалів;

- визначення форми контролю і оцінки знань, умінь і навичок; 

- правильний розподіл часу;

- складання конспекту або плану уроку;

- перевірку своєї готовності до уроку;

- перевірку готовності до уроку учнів. 

При підготовці до уроку вчитель складає тематичний і поурочний план.

56. Форма організації навчання — спосіб організації навчальної діяльності, який регулюється певним, наперед визначеним розпорядком; зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюється у визначеному порядку і в певному режимі. 

Загальноприйнятими формами організації навчальної роботи є колективна — уроки у школі, лекції та семінарські заняття у вузі, екскурсії, факультативні заняття тощо та індивідуальна — самостійна робота, дипломні та курсові проекти тощо, які суттєво відрізняються за ступенем самостійності пізнавальної діяльності учнів і ступенем керівництва навчальною діяльністю з боку викладача.

Вибір форм організації навчання зумовлюється завданнями освіти і виховання, особливостями змісту різних предметів та їх окремих розділів, конкретним змістом занять, складом, рівнем підготовки і віковими можливостями учнів.

Індивідуальне навчання. Полягає в тому, що учень виконує завдання індивідуально, але за допомогою вчителя (вивчення підручника). Воно досить ефективне, оскільки враховує особливості розвитку дитини, індивідуалізує контроль за перебігом і наслідками навчальної роботи. Проте індивідуальне навчання потребує значних матеріальних витрат, учень позбавлений можливості співпрацювати з однолітками. Тепер використовується у формі репетиторства і консультування.

Індивідуально-групова форма навчання. Згідно з нею учитель займається з групою дітей (10—15 осіб), навчальна робота має індивідуальний характер, оскільки діти різного віку неоднаково підготовлені. Діти приходять на заняття в різний час. Учитель по черзі опитує кожного учня, пояснює новий матеріал, дає індивідуальні завдання. Подібна організація навчальної роботи існувала до того часу, поки навчання не стало масовим, обмежувалось виробленням найпростіших навичок читання, письма і рахування. Тепер її використовують в малокомплектних сільських школах, де на уроці одночасно навчаються учні різних класів.

Класно-урочна форма навчання. Сутність її полягає в тому, що учнів одного віку розподіляють на класи, заняття з ними проводять поурочно за наперед складеним розкладом. Усі учні працюють над засвоєнням одного й того ж матеріалу. План Трампа. У XX ст. у США виникла форма навчання «план Трампа», розрахована на максимальну індивідуалізацію навчального процесу на основі використання технічних засобів, поєднання індивідуального навчання з колективною роботою учнів. На думку її автора — американського педагога Д. Ллойда Трампа, у процесі навчання потрібно поєднувати масову, групову та індивідуальну його форми. Для цього 40% навчального часу учні проводять у великих групах (100—150 осіб), де читаються лекції з використанням різних технічних засобів; 20% — у малих групах (10—15 осіб), де обговорюють лекційний матеріал, поглиблено вивчають окремі розділи, відпрацювують уміння та навички, 40% — працюють індивідуально з використанням додаткової літератури та комп'ютерної техніки.

Комплексний метод навчання. Виник на початку XX ст., започаткований педагогами швейцарцем Адольфом Фер'єром, бельгійцем Овідієм Декролі, німцем О. Шульцем. Його суть в об'єднанні навчального матеріалу в теми-комплекси. Але комплексність порушувала предметність викладання, систематичність вивчення основ наук. У колишньому СРСР «комплекси» вважали альтернативою догмам старої школи, вкладаючи в західні комплексні програми свій зміст, наприклад, комплексні програми «Праця», «Природа», «Суспільство». Але це не дало міцних, систематизованих знань. Тому в 30-х pp. школа й педагогічна наука повернулися до класичної класно-урочної системи