Депонирование жиров в жировой ткани

Жиры депонируются в специализированных клетках жировой ткани — адипоци-тах. Жиры липопротеинов расщепляются липопротеинлипазой в капиллярах жировой ткани.

Депонирование жиров

Жирные кислоты проникают в жировые клетки, где вновь включаются в состав триацилглицеринов. Кроме того, жирные кислоты могут синтезироваться и в самих адипоцитах из глюкозы (как и в печени). Необходимый для синтеза жиров глицерол-3-фосфат также образуется из глюкозы (непосредственно — из диоксиацетонфосфата в самих жировых клетках) Депонированный жир может обеспечивать организм энергией при голодании в течение длительного времени (до 7-8 нед).

Жировое перерождение печени

Жировое перерождение печени – характеризуется повышенным накоплением жира в гепатоцитах.

Жировой гепатоз (синонимы: жировая дистрофия печени, жировая инфильтрация, или ожирение, печени; стеатоз печени) - хроническое заболевание, характеризующееся повышенным накоплением жира в гепатоцитах.

Этиология и патогенез. К жировому гепатозу ведут токсические воздействия на печень (алкоголь, инсектициды, некоторые лекарственные средства), эндо-кринно-метаболические нарушения (сахарный диабет, общее ожирение), нарушения питания (недостаточность липотропных факторов, квашиоркор, употребление с пищей избыточного количества жиров и углеводов) и гипоксия (сердечно-сосудистая, легочная недостаточность, анемии и т. д.).

Патологическая анатомия. Печень при стеатозе большая, желтая или красно-коричневая, поверхность ее гладкая. В гепатоцитах определяется жир, относящийся к триглицеридам. Ожирение гепатоцитов может быть пылевидным, мелко- и крупнокапельным. Капля липидов оттесняет относительно сохранные органеллы на периферию клетки, которая становится перстневидной.

Ожирі́ння(лат. adipositas — буквально: «ожиріння» і лат. obesitas — буквально: огрядність, відгодованість)  — надлишкове відкладення жиру, збільшення маси тіла за рахунок жирової тканини. Ожиріння — хронічна хвороба, що веде до підвищеного ризику виникнення цукрового діабету,гіпертонічної хвороби, інфаркту міокарда, жовчокам'яної хвороби.Жирова тканина може відкладатися як в місцях фізіологічних відкладень, так і в області молочних залоз, стегон, живота. Останнім часом ожиріння розглядається як хронічна обмінна хвороба, що виникає в будь-якому віці, що виявляється надлишковим збільшенням маси тіла переважно за рахунок надмірного накопичення жирової тканини, що супроводжується збільшенням випадків загальної захворюваності та смертності населення. Захворюваність ожирінням в цивілізованому суспільстві різко зростає, незважаючи на відсутність змін в генетичному пулі^[1], тобто незалежно від спадкових факторів.

Розвиток ожиріння відбувається в результаті дисбалансу між поглинанням та витратами енергії в організмі. Регулювання маси тіла в організмі здійснюється шляхом складної взаємодії комплексу взаємопов'язаних систем, здійснюють контроль за енергетичною системою організму: поглинена енергія (калорії) = витраченій енергії. Розвитку ожиріння сприяє позитивний енергетичний баланс (гіподинамія) та джерело легко доступних вуглеводів, надлишок яких акумулюється (запасається) в організмі у вигляді тригліцеридів в жировій тканині. Негативний енергетичний баланс між поглинутою та витраченої енергією (навіть протягом короткого проміжку часу) є загрозою для життя організму. Тому для підтримки енергетичної рівноваги організм повинен відрегулювати рівень гормонів, зменшити витрати енергії, підвищити ефективність засвоєння поживних речовин, скорегувати харчову поведінка (підвищити апетит), мобілізувати відсутню енергію з жирових енергетичних депо. Кожне з перерахованих ланок регулюється певними генами^[1].

Класифікація

Індекс маси тіла

Загальновизнаним показником для визначення надлишкової ваги є Індекс маси тіла (ІМТ) — саме він використовується ВООЗ^[2]. Людина вважається ожирілою, якщо її рівень ІМТ перевищує 30 одиниць.

ІМТ є найефективнішим методом вимірювання надлишкової ваги та ожиріння, бо він може застосовуватися для всіх вікових груп і для обох статей. Однак його можна використовувати лише як приблизний орієнтир, бо він може не збігатися однаковому ступеню огрядності у різних людей.

Вимірювання талії

Цей спосіб використовується для визначення не лише ступеню ожиріння, але й його типу. Якщо абсолютне значення обхвату талії більше за 102 см у чоловіків або 88 см у жінок, або відношення обсягу талії до обсягу стеген перевищує 1 у чоловіків, або 0,9 у жінок, вважається, що в людина має ожиріння центрального (яблуковидного) типу.

Вимірювання відсотку жиру

Альтернативним методом визначення ожиріння є вимірювання відсотку жиру в тілі. Дослідники й науковці загалом згодні, що показники більш як 25% жиру у чоловіків і 30% жиру у жінок є ознакою ожиріння. Проте головною проблемою методу є складність визначення відсотку. Найточнішим методом є занурення людини в воду з підводним і надводним зважуванням, проте ця процедура може проводитися лише в лабораторіях зі спеціальним обладнанням. Іншими способома є підхрахунок шкірних складок, а також аналіз біоелектричного імпедансу.

Головні причини ожиріння

Головною причиною ожиріння та надлишкової ваги є енергетичний дисбаланс між калоріями, які споживає людина, та калоріями, які вона витрачає. Основою росту глобальних показників надлишкової ваги та ожиріння є декілька факторів, серед яких

• Глобальна зміна харчування, що характеризується тепер підвищеним споживанням продуктів з високим вмістом цукру та жирів і водночас низьким вмістом вітамінів та мікроелементів

• Тенденція до зниження фізичної активності, що пов'язана з сидячим характером багатьох форм діяльності, зміною способів пересування та зростанням урбанізації

Близько 90% людей набирають зайві кілограми тільки тому, що багато їдять (тобто споживають більше калорій, аніж потрібно їхньому організмові), і не більш ніж 10% — через наявність серйозних порушень в організмі (пухлини мозку, захворювання наднирників, зниження функцій щитовидної залози).