Сучасні проблеми історичної географії України: методологія, систематизація досліджень, викладання, практичне застосування результатів

Проблемами, як відомо, прийнято називати коло складних питань методологічного, теоретичного, методичного і практичного характеру, що їх необхідно вивчити, дослідити або розв’язати. До методологічних проблем історичної географії відносять:

• застосування всезагальних, загальнонаукових і конкретно-наукових дослідницьких принципів, підходів, концепцій і парадигм у історико-географічних дослідженнях;

• перевірку істинності положень наукових концепцій і теорій, принципів і закономірностей, встановлених на попередніх етапах поступу науки;

• удосконалення існуючих та розробку нових концепцій історико-географічного дослідження.

Серед теоретичних проблем найголовнішими є:

• формування наукових засад класифікацій і типізацій історико-географічних систем, об’єктів та процесів, обґрунтування схем історико-географічного районування;

• розкриття закономірностей будови і функціонування історико-географічних систем та об’єктів, механізмів взаємодії їхніх природних і суспільних складових;

• висвітлення проблем історико-географічного моніторингу, прогнозування, експертизи, оцінки ризику, управління функціонуванням природно-господарських геосистем тощо;

• удосконалення понятійно-категоріального апарату історичної географії.

До найістотніших із методичних проблем належать:

• удосконалення існуючих і розробка нових методів і підходів історико-географічного дослідження;

• удосконалення методів історико-географічного картографування, інформаційно-картографічного моделювання і районування;

• запровадження в дослідницький процес методів датування часу утворення історико-географічних об’єктів і систем, кількісно-аналітичних оцінок, синтезу природничої, суспільної, історичної та екологічної інформації тощо.

Історична географія й регіонознавство: наступність і взаємодія

Оскільки напрацювання історичної географії тісно прив’язані до території, вона самим ходом свого розвитку була „приречена” стати фундаментом для істо-ричної регіоналістики – нового наукового напрямку, що виник уже в наш час на перетині історії, географії, культурології, теорії управління та ряду інших суміжних дисциплін. У систему історичної регіоналістики входять:

1. теорія районування;

2. районістика як сукупність методів і критеріїв районування;

3. регіонологія (регіоніка) як система наукового дослідження регіонів

4. регіонознавство

Історичний регіон – історично сформований ареал, більш-менш однорідний за економіко-географічними умовами, суспільно-політичними уподобаннями насе-лення, національно-культурною аурою. Найбільш прийнятними в історичному районуванні для ХІХ – початку ХХ ст. уявляється поділ на п'ять регіонів: Правобе-режну, Лівобережну, Південну, Слобідську і Західну Україну. Такого п'ятичленного поділу дотримуються автори, по суті, усіх курсів з історії України, що зрозуміло, не виключає виокремлення і більш дрібних країв. З точки зору В. Горбика та П. Скрипника, на території сучасної України склалось одинадцять територіальних регіонів – Волинь, Східна Галичина, Закарпаття, Донбас, Крим, Лівобережна Україна (Гетьманщина), Південна Україна, Поділля, Північна Буковина, Право-бережна Україна, Слобідська Україна (Слобожанщина). Ці великі територіальні об'єднання, куди входять по декілька найбільших територіально-адміністративних одиниць – областей, які за своїми розмірами перевищують територію окремих держав, очевидно, не зможуть повністю задовольнити потреби здійснення історико-краєзнавчих досліджень

Історичний регіон – це територіальна одиниця, яка існувала в певний хронологічний період на території України і мала характерні особливості в організації владних інститутів, що було обумовлено перебігом історичних процесів у той час.

Аналіз історичних етапів формування адміністративної території сучасної України дозволяє виокремити періоди українського державотворення, під час яких існували історичні регіони, котрим були притаманні особливості в організації, формуванні та функціонуванні управлінських інститутів.

Періоди українського державотворення	Історичні регіони
Князівський (ІХ – ХІV ст.)	Землі-князівства; Українські землі у складі держав кочівників
Польсько-литовський (орієнтовно ХІV – перша пол. ХVІІ ст.)	Українські землі під владою Королівства Польського; Українські землі під владою Великого князівства Литовського; Українські землі під владою Московського царства; Українські землі під владою Кримського ханства.
Козацький (1648 – 1775 рр.)	Запорозька Січ; Гетьманщина; Слобідська Україна; Українські землі під владою Кримського ханства.
Імперський (кінець ХVІІІ ст. – 1918 р.)	Західний; Східний.
Новітній (1918 – 1991 рр.)	Західний; Східний.
Сучасний (починаючи з 1991 р.)	Історичні регіони не виокремлюються

Регіонознавство – галузь наукових знань, яка вивчає територіальну організацію господарства і життєдіяльності населення. Предметом його дослідження є соціально-економічні (суспільно-економічні) регіони усіх рівнів. Має на меті вивчення специфіки соціально-економічного, політичного, культурного, етноконфесійного, природного, екологічного розвитку цих відносно цілісних територіальних утворень. Всередині цієї галузі знань можна виділити, по-перше, теоретичне регіонознавство, що займається аналізом територіальної диференціації не конкретних регіонів, а їхніх типів і моделей; по-друге, конструктивне регіонознавство, що застосовує теоретичні положення до проектування штучних територіальних систем з чіткими границями (в цьому тлумаченні термін надзвичайно близький до наукових основ районного планування, яке в 60-ті роки отримало назву конструктивної географії району); і пізнавальне регіонознавство, що вивчає регіоналізацію простору як інструмент пізнання. Існує погляд на регіонознавство як на синтез наукових знань.

Здатність українського регіонознавства здолати упередженість старих підходів і зайняти належне місце в арсеналі соціогуманітарного знання вирішальною мірою залежатиме від освоєння ним сучасних дослідницьких методів і засобів накопичення і використання інформації. Створення електронних баз даних, здатних стати динамічними моделями історії регіонів. – завдання, фундамент якого треба закладати вже сьогодні.

Як наука історична географія України існує вже декілька століть. Для її розвитку як галузі наукових знань багато зробили історики Володимир Антонович, Михайло Грушевський, Фелікс Брун, Веніамін Кордт, Іван Крип'якевич, Федір Шевченко, Петро Толочко, Ярослав Дашкевич, Михайло Брайчевський, Юрій Мицик, Микола Крикун, Геннадій Боряк, Олена Маркова, Юрій Павленко, Омелян Пріцак, Володимир Сергійчук, Володимир Ричка, Марія Дмитрієнко, Тетяна Балабушевич. Олександр Гуржій, Марія Вавричин, Василь Боечко, Оксана Ґанжа. Борис Захарчук, географ Федір Петрунь та інші.

Як самостійна навчальна дисципліна історична географія України з'явилася на початку 90-х років XX ст. Вона викладається на історичних факультетах як необхідна складова підготовки фахового історика.