4 Тестування, перевірка правильності роботи
4.1 Готування тестування
Тестування програмного забезпечення — це процес, що використовується для виміру якості розроблюваного програмного забезпечення. Зазвичай, поняття якості обмежується такими поняттями, як коректність, повнота, безпечність, але може містити більше технічних вимог, які описані в стандарті ISO 9126. Тестування — це процес технічного дослідження, який виконується на вимогу замовників, і призначений для вияву інформації про якість продукту відносно контексту, в якому він має використовуватись. До цього процесу входить виконання програми з метою знайдення помилок.
Якість не є абсолютною, це суб'єктивне поняття. Тому тестування не може повністю забезпечити коректність програмного забезпечення. Воно тільки порівнює стан і поведінку продукту зі специфікацією. При цьому треба розрізняти тестування програмного забезпечення і забезпечення якості програмного забезпечення, до якого належать усі складові ділового процесу, а не тільки тестування.
Існує багато підходів до тестування програмного забезпечення, але ефективне тестування складних продуктів — це по суті дослідницький процес, а не тільки створення і виконання рутинної процедури.
Види тестування:
Автоматичне та ручне тестування
Динамічне та статичне тестування
Функціональне тестування
Регресивне тестування
Тестування процесу роботи програми (workflow testing) [6]
Аби переконатися, що створена програма працює коректно, створимо тест на основі тих даних, які уже раніше розглядалися (дивитись рисунок 1.4).
Рисунок 4.1 – Вигляд головного вікна
На рисунку 4.1 зображено вигляд головного вікна на початку роботи програми. Користуючись меню «Налаштування» – «Розмістити ємкості» та натискаючи ліву кнопку миші розмістимо ємкості на полотні.
Рисунок 4.2 – Результат розміщення
Результат розміщення п’яти ємкостей на полотні зображено на рисунку 4.2. Відповідно рисунку ємкість на фоні червоного кольору означає вихідну позицію (вона завжди під номером «1»), а кінцева – зеленого кольору і має номер відповідно кількості об’єктів ємкостей на формі.
Рисунок 4.3 – Заповнення таблиці
Скористаємось кнопкою «Перейти в режим введення інформації» з панелі управління та введемо дані, так як це зображено на рисунку 4.3. З малюнку видно, що при переході в даний режим таблиця генерується автоматично і заповнюється нульовими значеннями де в цьому є необхідність, змінити ці значення користувач не може, так як і не може вводити значення 0 та інші символи, що можуть спричинити некоректну роботу програми крім ненульових додатних числових значень.
Ввівши значення в усі пусті поля (якщо залишити поле пустим – програма видасть користувачу повідомлення про це і вкаже про характер помилки) натискаємо кнопку «Сховати таблицю» щоб перейти до режими видимості елементів.
Щоб побачити зв’язки між усіма об’єктами слід натиснути кнопку «Показати всі можливі зв’язки» (дивитись рисунок 4.4).
Рисунок 4.4 – Демонстрація зв’язків між ємкостями
На рисунку 4.4 зображено результат роботи програми після натискання кнопки «Показати всі можливі зв’язки», це дозволяє зобразити граф відносин між усіма об’єктами на формі. Під час роботи у програмі ця функція особливого значення не має, але надає змогу користувачу зорієнтуватися у графоподібній схемі.
Коли все введено – можемо натиснути клавішу «Знайти коротший шлях».
Натискання цієї кнопки спричинить виклик методу button3_Click_1(object sender, EventArgs e), що обраховує найкоротший шлях та проводить зелені лінії між всіма елементами, що належать найбільш «вигідному» шляху переливання.
Рисунок 4.5 – Позначення найкоротшого шляху
На рисунку 4.5 зображено результат виконання алгоритму. Синім кольором обведені ті об’єкти, які належать до найкоротшого шляху. Цей результат співпадає з результатами даного прикладу, що вже розглядався раніше, тому можемо зробити висновок, що програма працює правильно.