3. Значення, зміст і види екологічної політики

Реалії глобальних екологічних проблем висунули перед Україною (як і іншими країнами світу) нові складні завдання. Вони переконливо демонструють безперспективність будь-якої політики, що не має обґрунтованого конституційно-правового забезпечення. Саме тому розвиток суверенної Української держави неможливий без розробки та здійснення багатопланової і цілеспрямованої безпеки та складової останньої – екологічної безпеки.

На сьогоднішньому етапі розвитку суспільства як в Україні, так і у глобальному масштабі заслуговує на увагу і всебічну підтримку модель суспільства сталого екологічного безпечного розвитку. Охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки – ось невід’ємна умова сталого економічного та соціального розвитку України.

З цією метою держава здійснює на своїй території екологічну політику, спрямовану на збереження безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середовища, захисту життя і здоров’я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення гармонії у взаємодії суспільства і природи, охорону, раціональне використання і відтворення природних ресурсів.

Отже, екологічна політика - це цілеспрямована діяльність органів державної влади і управління, яка направлена на впровадження заходів щодо забезпечення якості навколишнього середовища, відтворення природних ресурсів, екологічної безпеки регіонів і держави в цілому. Особливістю екологічної політики є використання найбільш ефективних методів реалізації практичних заходів в різних сферах діяльності для досягнення цілей, що визначені в міжнародних стандартах якості довкілля. Розробка екологічної політики направлена на рішення головної задачі – забезпечення стійкості параметрів стану середовища існування при різних видах дії на нього.

Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через нехтування об’єктними законами розвитку і відтворення природно-ресурсного комплексу України. Винятковою особливістю екологічного стану України є те, що екологічно гострі локальні ситуації поглиблюються великими регіональними кризами. Чорнобильська катастрофа спричинила в Україні ситуацію, яка наближається до рівня глобальної екологічної катастрофи.

Тому, основними напрямами національної екологічної політики є допустимі форми використання природоохоронного потенціалу на основі планування, стимулювання та контролю з боку держави і застосування нормативно-правових аспектів, створення і впровадження еколого-сумісних технологій, моніторингу, експертизи, гласності, виховання бережливого ставлення до природи тощо.

Принципами екологічної політики в Законі України «Про охорону навколишнього середовища» (1991 р.) передбачено:

• введення плати за погіршення якості природних ресурсів (ці платежі повинні здійснюватися за рахунок прибутку підприємств, установ і організацій);

• введення екологічного страхування. Страхування повинно бути добровільним чи обов’язковим у випадку збитку, завданого в результаті забруднення навколишнього середовища, а також погіршення якості природних ресурсів;

• надання пільг при оподаткуванні підприємств, організацій і громадян у випадку реалізації ними заходів, спрямованих на раціональне використання природних ресурсів і охорону навколишнього середовища;

• встановлення підвищених норм амортизації основних виробничих природоохоронних фондів.

Територіальна організація України спрямована на поєднання загальнодержавних, регіональних і місцевих інтересів. Територіальний розподіл суспільних інтересів у галузі охорони природи визначається територіальними обсягами природних геоекосистем і поділяється на: загальнодержавні, що поширюються на всю територію України; регіональні, що охоплюють територію в межах двох або більше областей та Автономної Республіки Крим чи поширюються на територію суміжних держав та акваторією морської економічної зони; місцеві, що охоплюють територію в межах Автономної Республіки Крим, області, району.

Такий об’єктивний характер просторового поширення природних систем створив територіальну невідповідність між адміністративними одиницями та природними системами як об’єктами управління. Тому, виникає потреба у виділенні регіонального рівня державного управління природоохоронними заходами. Доцільним є забезпечення злагодженої взаємодії різних державних і регіональних структур та суспільних інституцій у формуванні і проведенні регіональної екологічної політики як складової державної екологічної політики, спрямованої на забезпечення екологічної безпеки та сталого розвитку окремої території у контексті національної безпеки України.

Для реалізації національної екологічної політики визначають три рівні управління: національний, регіональний, місцевий.

До функцій національного рівня управління належить вирішення таких питань:

• розроблення методологічного, нормативно-методичного та правового забезпечення;

• розроблення політики регулювання ядерної безпеки;

• проведення державної екологічної експертизи;

• формування економічного механізму природокористування;

• регулювання використання природних ресурсів та запобігання забрудненню довкілля;

• ліцензування екологічно небезпечних видів діяльності;

• державна політика щодо зон надзвичайних екологічних ситуацій;

• встановлення нормативів якісного стану природних ресурсів;

• формування та використання державних позабюджетних фондів охорони довкілля;

• регулювання використання ресурсів державного значення;

• державний контроль за дотриманням природоохоронного законодавства, в тому числі ядерної та радіаційної безпеки;

• впровадження екологічного аудиту;

• проведення єдиної науково-технічної політики щодо охорони, раціонального використання та відновлення природних ресурсів;

• проведення державної політики щодо збереження біорізноманіття;

• забезпечення екологічної безпеки як складової національної безпеки;

• реалізація міжнародних угод і виконання Україною взятих на себе в рамках цих угод зобов'язань та підтримання міждержавних відносин у природоохоронній сфері;

• забезпечення процесу прийняття державних рішень з урахуванням екологічних вимог (організація моніторингу, впровадження інформаційних технологій, ведення обліку забруднень, прогнозування);

• екологічна освіта та екологічне виховання.

До функцій регіонального рівня управління належить вирішення таких питань:

• регулювання використання природних ресурсів місцевого значення;

• визначення нормативів забруднення природного середовища (встановлення нормативів ГДВ, ГДС та розміщення відходів);

• впровадження економічного механізму природокористування;

• проведення моніторингу та обліку об'єктів природокористування і забруднення довкілля;

• проведення державної екологічної експертизи;

• здійснення державного контролю за дотриманням природоохоронного законодавства;

• розроблення програм впровадження природоохоронних заходів, визначення та реалізація інвестиційної політики;

• інформування населення та заінтересованих підприємств, установ і організацій з екологічних питань.

До функцій місцевого рівня управління належить вирішення таких питань:

• проведення локального та об'єктного моніторингу;

• здійснення державного контролю за дотриманням природоохоронного законодавства;

• організація розробки місцевих екологічних програм та проектів.

Безумовно, екологічна політика держави в умовах її незалежності є предметом дослідження різних галузей науки. Ефективність здійснення заходів, форм і методів забезпечення безпеки визначається шляхом прогнозування оцінки стану розвитку екологічних ризиків на регіональному рівні, об’єктивне визнання загроз, встановлення їх сутності та можливих наслідків і є запорукою планування правових, організаційно-управлінських та економічних заходів щодо запобігання або реагування на наслідки негативних проявів. більшість з цих завдань взаємопов’язані між собою і мають регіональний характер, що обумовлено комплексністю екологічних проблем.