ЦІЛІ, МЕХАНІЗМИ ТА СТИЛІ ПА

1. Сучасні цінності та цілі суспільства і держави.

2. «Дерево цілей» державного управління та його забезпечення.

3. Право як основна регулятивна підсистема в ПА.

4. Бюрократія в системі ПА.

1. З кінця ХХ ст. набувають розвитку футурологічні концепції цивілізаційного розвитку. На окрему увагу заслуговують кілька з них:

Концепція постіндустріального суспільства Елвіна Тоффлера

Автор акцентує увагу на багатопрофіл-у характеристику світової соц. кризи, розкриваючи позитивні та негативні аспекти постіндустріального етапу розвитку цивілізації. Він вважає, що відбувається зміна природи влади щодо підвищення її якості. Характеристика влади:

• Влада низької якості базується на загрозі, силі, примусі;

• Влада середньої якості заснована на багатстві;

• Влада вищої якості – влада знань, інтелекту, які підпорядковують собі багатства та силу.

Тоффлер акцентує, що політичне життя суспільства набуває нових параметрів. Принцип меншості витісняється принципом більшості. Відбувається відмова від представ-ї демократії на користь напівпрямої (мозаїчної), зорієнтованої на окрему людину. Тобто відбувається зміна бюрократичної системи шляхом децентралізації влади.

Концепція інформаційного суспільства

Дж. Нейсбіт характеризував сучасне суспільство і акцентував, що ера «білих та сірих комірців» (робітнича ера) закінчується, а наступає ера «золотих комірців» (ера знань, інтелектуального рівня; це фахівці, які не потребують контролю, вони самодостатні; на самореалізацію).

Концепція «Кінець історії та ост-я людина»

Американського професора політології Френсіса Фукуями

Кін. 80 – поч. 90-х р.

У книзі «Кінець історії та остання людина»

Фукуяма аналізує принципи, що панують в суспільстві. Це переважно ліберально-демократичні принципи.

Еволюція за Фукуямою прямує до демократичного капіталізму. На інноваційний розвиток суспільства впливають вперш за все процеси децентралізації, гуманізації, демократичності, інформатизації та індивідуалізму.

Децентралізація передбачає розвиток місцевого самоврядування, відмову від жорсткого централізованого управління.

З кін. 80-х років була прийнята Європейська хартія самоврядування та Всесвітня декларація, які заклали основу розвитку демократичних принципів не тільки в Європейських країнах, а й розповсюдження їх в усіх країнах світу.

Гуманізація передбачає, що в основі держ. управління лежить людина та вивчення і дослідження людських потреб. Народ як маса відходить у минуле.

Інформатизація. Суспільство глобалізується, внаслідок чого відбуваються процеси інформатизації.

Індивідуалізація. За РС існували принципи колективізму. Сьогодні на перше місце виходить особистість зі своїми прагненнями, мисленнями.

У людей в країнах з високим рівнем достатку, низьким рівнем безробіття, матеріальні цінності відходять на задній план. На перший план виходить рівень освіти, політичної активності, цілеспрямованості, самовираження, самореалізація.

Російські науковці роблять висновки, що перехід від індустріального до постіндустріального суспільства характеризується сплеском ек., соц. та інших криз (всезагальними).

2. Держава та суспільство розвиваються цілісно. Існує цілісна система розвитку. В її основі лежить суб’єкт (держава та органи) та об’єкт (суспільство, організації) управління. Для цілісності системи має бути взаємоузгодженність дій на основі створення системи управлінських відносин.

Державне управління – система, яка забезпечує вирішення багатоцільових суспільних завдань.

Виходячи з того, що держава є спеціальним інститутом для здійснення управління великою соціально-економічною територ-ю системою, в її основі лежать механізми управління (заходи, важелі, форми, методи, стимули), за допомогою яких органи публічної влади впливають на загальну систему з метою досягнення цілей.

Цілі становлять продукт діяльності державної системи і мають формуватися знизу на рівні потреб суспільства. Зміст цілей держави спрямовується на задоволення матеріальних і духовних потреб людей, що виявляються в цілепокладанні (це логічний рух від загального до конкретного прогнозування та планування).

Велике значення для державного управління має ієрархія цілей, побудована за принципом пріоритету.

За джерелом виникнення та змістом види цілей утворюють таку структуру:

Суспільно-політичні цілі, які охоплюють цілісний, комплексний та збалансований розвиток суспільства.

Соціальні цілі, що відображають стан і рівень соціального життя людей.

Економічні цілі, які забезпечують матеріальну основу розвитку суспільства.

Духовні – розвиток творчості, духовних потреб людей, максимальне підключення до духовного потенціалу суспільства). Дані цілі забезпечуються цілями нижчого порядку.

Діяльнісно-працеологічні цілі, які передбачають розподіл, регулювання діяльності за конкретними структурними механізмами, а також державного апарату.

Організаційні цілі спрямовані на вирішення організаційних проблем і передбачають розробку відповідних організаційних структур.

Виробничі, які відповідають за досягнення всіх попередніх цілей та сприяють їх реалізації.

Інформаційні цілі, які забезпечують процеси ціле визнання, ціле покладання, ціле реалізації та забезпечують ці процеси необхідною повною та достовірною інформацією.

Роз’яснюючі цілі вимагають відпрацювання знань, мотивів і стимулів, які сприяють досягненню комплексних цілей.

Залежно від цілей стратегічних, тактичних та операційних важливе значення в держ. управлінні має побудова «дерева цілей».

«Дерево цілей» - це визначення стратегії, а потім розбивка їх на цілі нижчого порядку.

Вимоги до цілей державного управління:

• Ціль має бути об’єктивно зумовленими та обґрунтованими;

• Соціально мотивованими, йти від потреб, запитів інтересів людей, викликаючи розуміння, підтримку та прагнення втілити їх в життя;

• Науковообгрунтованими (цілі повинні прийматися на основі наукових досліджень, практичних рекомендацій);

• Системноорганзованими, тобто здійснюватися в логічній послідовності;

• Бути забезпеч-и у ресурсному відношенню;

• Будь-які цілі мають здійснюватися та оцінюватися з точки зору відпов-і їх правовим вимогам.

Багатим за потенціалом ресурсом для формування правової держави є демократія з її чіткістю прописаних прав та обов’язків, а також системи самоорганізації суспільства на основі закону.

Цілі держави досягаються у випадку мінімізації затрат і максимізації результату. Коли люди знають ці цілі, поділяють їх, приймають участь у їх реалізації і відчувають свою співучасть.

Для ефективної реалізації цілей має бути співвідношення засобів реалізації з визначеними цілями.

3. Основним регулятором публічного впливу є право.

Право – це система державних та затверджених державою норм та обов’язкових правил поведінки, що виражають з одного боку інтереси суспільства, а з іншого – волю домінуючого в державі соціального прошарку. В демократичному суспільстві цей прошарок утворюється більшістю населення.

Одним із елементів права є правові норми, які містяться в міських правових актах, указах президента, постановах ВР, уряду, кабміні, рішеннях верховного суду, конституційного суду.

В різних країнах правові норми містяться в рішеннях вищих судів, коралях, правових доктринах (висновки видатних вчених, юристів), локальних або місцевих джерелах (правові норми на рівні органів суб’єктів федерації або ж акти органів місцевого самоврядування на рівні статутів, на рівні прийняття республік).

Право має складатися з єдності норм, інститутів, публічних колективів без протиріч, які ведуть до хаосу.

Право направляє поведінку людей та різних колективів, регулює діяльність органів публічної влади на основі волевиявлення народу (вибори, референдуми).

Важливим елементом у визначені права є загальнолюдські цінності, тому у сучасних умовах право має їм відповідати.

4. На тлі кожної країни формуються певні політичні сили, які мають свою специфіку.

Політична система складається з:

• Культури;

• Традицій;

• Режиму, який панував;

• Ментальності;

• Територія також впливає на характер нації

Види політичної системи:

1. Конституційна (англ. – амер.) – ці країни поціновують свободу, масовий добробут, безпеку і законослухняність.

2. Ліберально-демократична – характерна для більшості європейських країн: різноманітність культури, співіснування нових і старих культур, ліберально-демократичні традиції.

3. Авторитарна (Азія, Африка, Латинська Америка) – поєднання Зх цінностей із сучасним ліберальним підходом і релігійних етнічних традицій; невиразний поділ влади; армія підпорядкована бюрократичному апарату.

4. Тоталітарна (Німеччина, Італія, період Жовтневої революції і правління Сталіна):

• Повне підпорядкування ЗМІ всіх гілок влади адміністрації або одній особі;

• Високий рівень насильства;

• Диктат;

• Однопартійність.

Кожна політична система передбачає формування механізмів її функціонування.

3 головні елементи, які формують механізм:

1. Вхід (вихід) – апарат управління, який приймає рішення, контролює;

2. Вихід – результати рішень на основі взаємодії з середовищем, які регулюються, вдосконалюються;

3. Виток зворотного зв’язку – реакція суспільства на дії влади.

Життєздатність таких політичних систем в значній мірі залежить від реагування на зворотній зв'язок.

Форми і методи політичного управління:

• Економічні: створення таких матеріальних умов, які є вигідними для об’єкта управління і сприятливими для розвитку;

• Адміністративні: команди П управління – заборони, дозволи;

• Ідеологічні: вплив на свідомість людей;

Ідеологічні методи можуть бути:

• Легальні – відп. закону;

• Легітимні – виправдані, правильні;

• Правові – на основі КУ, законів;

• Неправові – на основі операт. діяльності, орг. – техн. забезпечення.

• Стимулювання: нагороди, ордени, медалі;

• Дозволу: доброзичливе або нестр. ставлення влади до тих чи інших суспільних явищ;

• Заборони;

• Методи встановлення відповідальності:

• Управлінські процедури;

• Координація управлінської діяльності;

• Організаційні заходи, які забезпечують легітимність виборів;

• Видача ліцензій, дозволів;

• Облікові;

• Звітність;

• Процедури контролю.