4. Роль інсуліну у вуглеводному обміні. Цукровий діабет і і іі типів.

Інсулін забезпечує використання вуглеводів для енергетичних потреб і, навпаки, знижує використання жирів для цих цілей, тому відсутність інсуліну призводить до використання жирів, роблячи неможливим використання глюкози в тканинах, за винятком тканини мозку. Більш того, сигналом, керуючим механізмом сполучення, є концентрація глюкози в крові. Коли концентрація глюкози низька, секреція інсуліну пригнічується, і для енергетичних цілей практично повсюдно, крім тканини мозку, використовуються виключно жири. Якщо концентрація глюкози висока, це стимулює продукцію інсуліну і використання в якості джерела енергії вуглеводів замість жирів. Надлишок вуглеводів надходить в печінку і зберігається у вигляді глікогену, там же він може зберігатися у вигляді жирів. Крім того, він депонується у м'язах у вигляді глікогену, тому однією з найбільш важливих функціональних ролей інсуліну в організмі є контролювання використання для енергетичних потреб одного з цих двох видів поживних речовин в ті чи інші моменти часу. ЦД 1 типу (або інсулінозалежний ЦД) – хронічне ендокринно-обмінне захворювання, зумовлене абсолютною недостатністю інсуліну внаслідок поєднаного впливу різних ендогенних (генетичних) та екзогенних чинників, що призводять до порушення всіх видів обміну речовин, ураження судин, нервів, різних органів і тканин. Специфічним обов’язковим проявом захворювання є порушення вуглеводного обміну з прогресуючим зростанням рівня глюкози в крові та виділенням її із сечею. Цукровий діабет типу 2 - це хронічне захворювання, зумовлене відносною недостатністю інсуліну внаслідок поєднаного впливу різних ендогенних (генетичних) та екзогенних чинників, що призводять до порушення всіх видів обміну речовин, насамперед вуглеводного, ураження судин, нервів, різних органів і тканин. Специфічним обов'язковим проявом захворювання є порушення вуглеводного обміну з прогресуючим підвищенням рівня глюкози в крові і глюкозурією.

5. Терморегуляторні реакції на холод.

При зниженні температури навколишнього середовища втрати тепла через шкірні покриви зростають. Швидкість тепловіддачі залежить від різниці температур шкіри і повітря (або води) і теплопровідності середовища, в якій знаходиться людина. при зниженні температури навколишнього середовища відбувається рефлекторне звуження кровоносних судин шкіри, внаслідок чого кількість протікає через них крові зменшується, а отже, знижується і віддача тепла. Вироблення тепла у внутрішніх органах, головним чином у печінці, збільшується. Завдяки цьому організму вдається зберегти тепло і зберегти постійну температуру тіла.Порушення теплового рівноваги заподіюють істотну шкоду здоров'ю. Надмірне охолодження веде до ослаблення організму, зниження його стійкості, зменшенню опірності хвороботворним мікробам, підвищує ризик розвитку захворювань.

6. Терморегуляторні реакції на тепло.

Крім тепла, яке утворюється в результаті обміну речовин в самому організмі, людина в жарку пору року отримує тепло з навколишнього середовища. І якщо б одночасно з підвищенням температури повітря в організмі не відбувалася тепловіддача, людина загинула б від перегрівання. Провідна роль у процесі терморегуляції належить вищим відділам центральної нервової системи. Підвищення або зниження температури навколишнього і внутрішнього середовища організму сприймається особливими нервовими закінченнями - терморецепторами, закладеними в шкірі і внутрішніх органах. При підвищенні температури зовнішнього середовища відповідна реакція організму, навпаки, виражається в посиленні тепловіддачі: розширюються шкірні судини, збільшується кількість протікає через них крові, посилюється потовиділення і частішає дихання. Вироблення тепла при цьому знижується, і тим самим організм уникає перегрівання. Порушення теплового рівноваги заподіюють істотну шкоду здоров'ю.