Наслідки політики «воєнного комунізму». Голод 1921-1923.

Прични голоду буди такі.

1. Політика «воєнного комунізму». Воєнно – комуністичні принципи господарювання призвели до економічного занепаду і кризи. Проведення економічної політики яка повністю ігнорувала специфіку економічного розвитку українського села, мало для України трагічні наслідки:

• скорочення посівних площ

• руйнація сільськогосподарського виробництва, що спричинило голод.

2. Антиукраїнська політика центру. Директиви з центру глибоко суперечили національним інтересам України.

13,5 млн. пудів українського зерна у 1922р. було продано за кордон.

від серпня 1922 р. до січня 1923 р. з України у промислові центри Росії та інші республіки було вивезено 9 млн. пудів зерна.

Тяжка посуха однаково вразила всю південну хліборобну смугу – південні губернії України, Крим, Північний Кавказ і Поволжя. Про катастрофу, що насувалася на Поволжя, російські газети писали щодня, про Україну а ні слова.

Голод охопив 5 губерній Південної та Східної України. Його причиною була посуха та неврожай, але велику роль у його посиленні та тривалості відіграла політика радян­ської влади.

Особливо тяжке становище склалося в Катеринославській, Запорізькій, Одеській і Миколаївській губерніях. Це були райони, які до Першої світової війни слугували головними експортерами хліба.

У селян примусово вилучали останній хліб, що прирікало їх на вимирання. Натомість вилучене у селян зерно продавали за кордон, й на одержані кошти закуповували зброю, промислове обладнання та різні речі для вищого партій­ного керівництва.

В Україні в ці роки голодувало від 4 до 7 млн осіб, з яких померло 1,5-2 млн. Лютувала епідемія холери. У 1920 році Україна мала виконувати план в обсязі 167 млн. пудів.

Лише 16 січня 1922 р. Москва визнала факт голоду в Україні і погодилася на надання голоду­ючим гуманітарної допомоги від міжнародних організацій. До­помогу надали Американська адміністрація допомоги, яка передала 180,9 млн. пайків та Червоний Хрест (12,2 млн пайків). Проте основна маса всієї допомоги йшла до голодуючих районів Поволжя.

Особливо важким був 1922 р. Взимку 1922- 1923 рр. в Україні почалася друга хвиля голоду, тільки дітей голодувало 2 мл.

З двох хвиль голоду, що прокотилися Україною в 1921 -1923 рр., перша значною мірою була зумовлена надмірним вивезенням хліба у голодуюче Поволжя та промислові центри Росії, насамперед Москву і Петроград, а друга експортом українського зерна. Саме голодом Москва фактично впроваджувала ефективний засіб придушення антибільшовицького повстанського руху. Те, що не вдалося здійснити за допомогою зброї та каральних акцій, здійснила кістлява рука голоду. В умовах голоду політична активність селян різко знизилася, і лідери повстанського руху втратили опору та підтримку.

Антилюдяний характер радянської влади виявився і в тому, що вона ви­рішила зіграти на людському горі — голод був використаний для боротьби з Церквою та привласненні її майна. Церкву зви­нуватили у відмові допомогти голодуючим (хоча провідники різних конфесій пропонували свою допомогу) і під цим приво­дом було проведено закриття низки культових споруд при од­ночасному їх пограбуванні, знищенні предметів культу та реп­ресіях щодо духовенства.

3. Неп і особливості його впровадження в Україні.

На початку 1921 р. особливо гостро стала відчутною згуб­ність подальшого дотримання політики "воєнного комунізму": країна була охоплена селянськими повстаннями, робітничими виступами, активізувались антирадянські політичні сили, від­новилася можливість зовнішнього втручання, була цілковито розвалена економіка, не вистачало практично всіх товарів та продовольства. Все це загрожувало більшовикам втратою влади в країні. Відповідно постала негайна потреба зміни внутрішньо­політичного курсу. Зробивши належні висновки, лідер росій­ських більшовиків В. Ленін вирішив змінити внутрішню полі­тику радянської влади.

Загальна криза в країні змусила більшовиків з 1921 р. перейти від політики "воєнного комунізму" до нової економічної політики (непу).