Термінологічний словик

Революція (від лат. revolutio — обертання, розвертання) — швидка зміна встановленого політичного, соціального чи економічного порядку суспільства здебільшого насильницьким способом.

Терор — найгостріша форма боротьби проти політичних і класових супротивників із застосуванням насилля аж до фізичного знищення

Репре́сії — каральні заходи, покарання, вжиті державними органами. Репресії — це комплекс заходів з арештів, розстрілів і переселення великих мас людей.

Диктату́ра — необмежена влада в державі особи, групи осіб, суспільної верстви, що в протилежність до демократії, тримається не на вільних і незалежних виборах, а спирається на силові структури та органи держави чи навіть на пряме насильство, репресії та терор.

Пролетаріат (від лат. proles - потомство та лат. proletarius - нижчий клас в Стародавньому Римі) — нижчий, бідніший соціальний клас суспільства, який не має власності і для якого основним джерелом засобів для життя є продаж власної робочої сили.

Комуні́зм (від лат. communis — спільний, загальний) — політична ідеологія, заснована на ідеї спільного майна, суспільства загальної рівності та свободи. В суспільних відносинах комуністичне вчення наголошує на пріоритеті інтересів колективу над інтересами окремої людини, на абсолютній домінанті, підкоренні людської особистості інтересам спільноти. Відчуження приватних інтересів особи в комунізмі починається зі скасування приватної власності на засоби виробництва, її експропріації.

Воєнний комунізм — назва внутрішньої політики більшовиків в 1918—1921 роках під час Громадянської війни. Основною ціллю більшовиків було утримання власної влади в країні та забезпечення Червоної гвардії та Червоної Армії продовольством та іншими необхідними ресурсами — в умовах війни, відсутності законної політичної влади та бездії звичайних економічних механізмів керування економікою та народним господарством.

Продрозкла́дка  (рос. продразвёрстка) — система примусової заготівлі сільськогосподарських продуктів в 1918-21 роках, введена рішеннями Раднаркому у Радянській Росії і поширена на територію Української Народної Республіки військовою силою. Ця система зобов'язувала селян здавати державі за твердими цінами надлишки (понад встановлені норми на особисті і господарські потреби) хліба та інших продуктів. Проводилася органами Наркомпроду, продзагонами, за участі частин Червоної армії, спільно з комбідами і місцевими Радами. Більшовицька влада встановлювала завдання губерніям, яке потім розверстувалось за повітами, волостями, селами та селянськими дворами.

Продрозверстка була вираженням продовольчої диктатури більшовиків. 12 квітня 1919 р. Раднарком УСРР видав наказ «Про розверстку надлишків врожаю 1918 і попередніх років». Хлібна розверстка накладалася на селянські господарства площею землі понад 5 десятин, причому на господарства площею понад 10 десятин розверстка була за підвищеними нормами. Головний тягар продрозверстки був покладений на заможних селян, які і раніше доводили незадоволеність політикою більшовиків.

Спочатку продрозверстки поширювалася на хліб і фуражне зерно. У заготівельну кампанію (1919–1920 рр.) вони охопила також картоплю, м'ясо, а до кінця 1920 р. — майже всі сільськогосподарські продукти. У 1918–1919 рр. Насправді, розверстувався не лише хліб, м'ясо, картопля та інші продовольчі товари, а буквально всі види сировини тваринного і рослинного походження: пенька, щетина, кінське волосся, коров'яче волосся, копита, роги, тощо.

Продрозкла́дка — злочинна політика конфіскації, державного грабунку зернових у селян — стала головною причиною Голоду в Україні 1921–1923 р. та Голоду в Поволжі 1921–1922 р.

6 січня Тимчасовий робітничо-селянський уряд України змінив назву держави. Замість назви Українська Народна Республіка вводи­лася назва Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР). Ця назва збереглася до 1936 р.

За наполяганням Леніна уряд УСРР очолив X. Раковський.

Історичний портрет.

Раковський Християн Георгійович (справжнє ім'я і прізвище — Кристю Станчев, 1873 — 1941). Народився в сім'ї заможного торговця. Навчався на медичних факультетах університетів Берліна, Цюріха, Моипельє. Освіту одержав у Женевському університеті (1897). Із 1889 р. брав участь у соціал-демократичному русі Болгарії, Швейцарії, Німеччини, Франції, Румунії. У 1899—1900 рр. служив у румунській армії. Неодноразово піддавався аре­шту та засланню. Був однією з найяскравіших постатей у лівому русі. Пози­ція X. Раковського є типовим прикладом еволюції від соціал-демократичних ідей до комуністичних.

У серпні 1916 р. X. Раковський був заарештований румунським урядом, а в травні 1917 р. звільнений російським гарнізоном. У 1917 р. увійшов долав РСДРП(б), вів партроботу в Одесі та Петрограді. Учасник громадянської вій­ни, учасник мирних переговорів із Німеччиною. Із 1919 р. член ЦК РКП(б). У 1918 р.один із керівників НК в Україні, голова Верховної колегії по бороть­бі з контрреволюцією. У1918 р. — голова Тимчасового робітничо-селянського уряду України. Із березня 1919 р. до липня 1923 р. — голова РНК і нарком закордонних справ України. У 1919—1920 рр. член Оргбюро ЦК. Один із ор­ганізаторів радянської влади в Україні. Входив до складу радянської делега­ції на Генуезькій конференції (1922 р.).

Із 1933 р. працює уповноваженим представником у Великій Британії, у 1925—1927 рр. — у Франції. У 1927 р. виключений із партії XV з'їздом ВКП(б) разом з іншими учасниками троцькістської опозиції. У 1928 р. був засланий до Астрахані, потім —■- до Барнаула. Із 1934 р. — начальник управління середніх медичних навчальних закладів Наркомату охорони здоров'я РСФРР. У 1935 р. відновлений у ВКП(б), голова Радянського товариства Червоного Хреста.

У 1937 р. X. Раковський був заарештований. Як підсудний притягнутий до фальсифікованого НКВС відкритого процесу у справі «Антирадянського правотроцькістського блоку». Визнав себе винним в участі в різного роду змо­вах, а також у тому, що був англійським та японським шпигуном. У 1938 р. був засуджений до 20 років тюремного ув'язнення.

В останньому слові на суді заявив: «Наше нещастя в тому, що ми обійма­ли відповідальні посади, влада запаморочила нам голову. Ця пристрасть, цс бажання влади нас засліпило».Після початку Великої Вітчизняної війни заочно, 8 вересня 1941, був засуджений Військовою колегією Верховного суду СРСР до страти. Роз­стріляний в Орловському централі. У 1988 р. реабілітований і відновлений у партії.

У січні 1919 р. X. Раковський перетворив Тимчасовий уряд у пос­тійний, який дістав назву Ради народних комісарів України.

По мірі просування радянських військ углиб України формува­лися нові органи місцевої влади. Таким чином, радянська держав­ність в Україні створювалася «зверху», тобто через Раднарком і ЦК КП(б)У.

Хоча влада називалася радянською, ради існували здебільшо­го в губернських центрах. У повітових і волосних центрах діяли військово-революційні комітети-ревкоми, які проголошувалися органами диктатури пролетаріату. До їхніх функцій входив відбір кандидатів у депутати рад, проведення виборів, створення апарату виконавчих комітетів рад. У селах створювалися комітети бідно­ти — комбіди. Для придушення опору радянській владі були створені Всеукраїнська надзвичайна комісія (ВУНК), народні суди, револю­ційні трибунали, робітничо-селянська міліція.

У березні 1919 р. в Харкові відбувся III з'їзд КП(б)У, який реко­мендував розробити Конституцію УСРР, взявши за основу Конститу­цію Радянської Росії.

6—10 березня 1919 р. в Харкові було скликано III Всеукраїнський з'їзд Рад, який прийняв Конституцію УСРР. Згідно з Конституцією, в Україні оформилася радянська форма державності: влада була закріплена за робітничим класом. Конституція встановлювала, що вища влада в республіці належить Всеукраїнському з'їзду рад, а в пе­ріод між з'їздами — Всеукраїнському Центральному Виконавчому Комітету — ВУЦВК, до складу якого увійшли більшовики і бороть-бісти. Головою ВУЦВК став Г. Петровський. Було затверджено також склад Раднаркому республіки на чолі з X. Раковським.

Зверніть увагу!

На відміну від Росії, органи державної влади в Україні були бага-топартійними. Лівоесерівські партії (боротьбісти і борьбісти) заявили про свою підтримку комуністичної програми. І хоча вони вимагали рівних прав пролетаріату та трудовому селянству, а замість диктату­ри пролетаріату висували лозунг диктатури трудящих класів, біль­шовики не могли не рахуватися з ними, оскільки.авторитет есерів на селі був дуже високим. При цьому підкреслюється, що більшовики домоглися значної кількісної переваги в органах влади, забезпечив­ши свій цілковитий контроль.

Додаткова інформація

Українські ліві есери взяли назву Українська партія соціалістіа-револю-ціонерів-комуністів. Скорочено — УПСР (комуністи — боротьбісти) назва походить від центрального друкованого органу «Боротьба ».

Українська партія лівих соціалістів-революціонерів як відгалуження загальноросійської партії лівих есерів розкололася, і була утворена Україн­ська партія лівих соціалістів-революціонерів УПЛСР (борьбистів). Ця назва також походить від назви центрального друкованого органу російськомовної газети «Борьба».

УСРР і політика «воєнного комунізму».

Політика більшовиків, яка проводилась в Україні в першій по­ловині 1919 р., заднім числом отримала назву «воєнний комунізм». «Воєнний» — тому що ця політика проводилась в умовах громадян­ської війни. «Комунізм» —тому що була здійснена спроба «атаки на капіталізм».