Обгрунтування, аргументація, доведення
В силу методологічного закону достатньої підстави будь - яке суспільно важливе твердження або заперечення повинне одержати обґрунтування. Обгрунтування – це процес та результат пошуку переконливих підстав для наших будь-яких суджень про дійсність . Пошук підстави юристи розуміють часто як пошук причини або мотиву дії або без дії і як пошук істинності деякого твердження.
Вважаємо, що ми вправі розраховувати на щирість чужих тверджень, іхню істинність, тобто на те, що люди знають , про що говорять. Інші люди розраховують отримати від нас теж саме. Справа в тому, що наше спілкування може бути як несумлінним і недоброякісним…. з одного боку, з другого …. ми можемо не мати всю повноту знань про дійсність. Несумлінність на недоброякісність у спілкуванні пов»язана у найпоширеному випадку з обманом або взагалі з відходом від спроби обґрунтування: продавці, злочинці, слідчі, родинні стосунки, службові і т.ін.
А от нестача знання, зайва самовпевненість у своєму знанні, ….що і є фактично недостатнім, а сприймається нами як достатнє – це є класичною проблемою розбіжності між об»єктивним знанням і суб»єктивною думкою.
В історії античної думки існували дві лінії в осмисленні проблеми обґрунтування. 1 лінія - Це лінія софістів - які вважали, що за допомогою мистецтва спору можна довести будь-яке положення. Протагор говорив: «Справедливим я називаю корисне сильнішому». А його учень Карнеад уже на схилі Римської республіки пішов ще далі і заявляв, що зла і бессовісна людина в суді буде завжди у виграші порівняно з доброю і чесною. 2 лінія - лінія скептиків Піррона, Секста Емпіріка – вони стверджували, що обґрунтування неможливо в силу того, …. що недосконалим є людський розум і пізнання.
Але ми не можемо зупинитися ні на софістичному, ні на скептичній негативних установках. Бо життя вимагає від нас не тільки теоретичного, але й практичного обґрунтування.
Аргументація – це повне або часткове обґрунтування якого-небудь твердження з використанням інших тверджень і найбільш важливим видом аргументації є доведення…. як повне, точне, а не часткове і неточне обґрунтування тези. Доведення часто називають демонстративною аргументацією.
Деякі логіки вважають доведення логічною формою, деякі – логічною операцією або сукупністю прийомів міркування.
Доведення – це процедура встановлення істинності якоїсь тези за допомогою положень, істинність яких або вже була встановлена раніше або приймається без доведень. Доведення – як логічний аспект теорії аргументації остається її глибинною сутністю, а інші аспекти : психологічні, лінгвістичні, гносеологічні, соціальні – збагачують теорію аргументації новими аспектами.
Логічна теорія доведення відмежується від конкретного змісту доведень в різних галузях практики або науки. Доведення досліджується лише з формальної сторони, але це дуже важливо для обговорення практичних юридичних питань, перш за все процесуальних.
Загальна характеристика доведень.
Виникнення і природа доведень. Ніщо не виникає із нічого: все має свої підстави в інших предметах і явищах, все змінюється і розвивається на основі і в силу чогось.
Це дозволяє в міркуванні, що відображає дійсність, одні думки засновувати на інших, доводити їх.
Логічна можливість доведень пов'язана і з наявністю недоказових істин, що мають вихідний характер. Їх відсутність зробила б процес доказу нескінченним, а значить нездійсненним. Необхідність же в доказі визначається природою людського пізнання. Людина, відкрив істину - прагне передати її іншим людям. А для цього вона повинна сама переконатися в її істинності, встановити її необхідний зв'язок з іншими істинами і переконати в цьому інших. Тільки так істина отримує суспільне визнання. Це і є соціальна природа доведення. Є й гносеологічні (теоретико-пізнавальні) причини природи доведення.
Якби всі істини носили самоочевидний характер, то потреби в доведенні не було б. В дійсності деякі самоочевидні істини такі:
Факти – які були одержані органами чуття. Листя, звук літака, тепло в аудиторіях, запах пиріжків і т.д..
Аксіоми - (axios-цінний, гідний, що заслуговує довіри), в істинності яких переконує нас вся практика людства. Приклад: Частина менше цілого. Аксіома силогізму.
Постулати - (postulatum-передумови, припущення) - положення, які приймаються на віру. Приклад: Закони логіки «несуперечливий», «виключеного третього».
Але велика частина істин потребує доведення. Грань між доказовими і недоказовими істинами умовна, відносна. З ростом людським знань зростає число аксіом, і в той же час наука прагне звузити їх число, довести деякі з них.