1.2. Організаційно-правові особливості функціонування Національного банку України

Національний банк є центральним банком України та особливим центральним органом державного управління. Його статутний капітал становить 10 млн. грн. і є державною власністю. Національний банк є економічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах затвердженого кошторису, а в окремих випадках – за рахунок Державного бюджету України. Національний банк України має відокремлене майно, що є об’єктом права державної власності і перебуває в його повному господарському віданні.

Національний банк України не відповідає за зобов’язання органів державної влади, а органи державної влади не відповідають за зобов’язання Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов’язання.

Керівними органами Національного банку є (рис. 1.2.1):

Рис. 1.2.1. Структура управління Національного банку України

Рада Національного банку України;

Правління Національного банку України.

До складу Ради Національного банку входить 14 осіб, 7 з яких призначає Президент України шляхом прийняття відповідного указу, а інших 7 – Верховна Рада України шляхом прийняття відповідної постанови.

Строк повноважень членів Ради Національного банку – 7 років, крім Голови Національного банку, який входить до складу Ради Національного банку на строк здійснення ним повноважень за посадою – 5 років. Очолює Раду Національного банку голова Ради Національного банку, який обирається більшістю голосів членів Ради Національного банку строком на 3 роки.

До повноважень Ради Національного банку України відносяться:

розробка Основних засад грошово-кредитної політики і внесення їх Верховній Раді України для інформування, здійснення контролю за їх виконанням;

прийняття рішення про збільшення розміру статутного капіталу Національного банку;

затвердження щорічно до 1 липня звіту про виконання кошторису Національного банку та розподіл прибутку за звітний бюджетний рік;

внесення рекомендацій Кабінету Міністрів України стосовно впливу політики державних запозичень та податкової політики на стан грошово-кредитної сфери України тощо.

Кількісний та персональний склад Правління Національного банку затверджується Радою Національного банку за поданням Голови Національного банку. Очолює Правління Національного банку Голова Національного банку.

Голова Національного банку призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України строком на 5 років. Голова Національного банку має одного першого заступника та трьох заступників, які призначаються та звільняються ним за погодженням з Радою Національного банку.

Правління Національного банку України згідно з Основними засадами грошово-кредитної політики через відповідні монетарні інструменти та інші засоби банківського регулювання забезпечує реалізацію грошово-кредитної політики, здійснює управління діяльністю Національного банку та організує виконання інших функцій, до яких належать:

прийняття рішення про емісію валюти України та вилучення з обігу банкнот і монет, зміну процентних ставок Національного банку, диверсифікацію активів Національного банку та їх ліквідність, мінімальний розмір золотовалютних резервів Національного банку тощо;

видання нормативних актів Національного банку України;

подання на затвердження Раді Національного банку річного звіту Національного банку, проекту кошторису доходів та витрат на наступний рік та інших документів;

встановлення порядку надання ліцензій на ведення банківських операцій тощо.

Структура Національного банку будується за принципом централізації з вертикальним підпорядкуванням.

До системи Національного банку входять:

центральний апарат у місті Києві;

філії (територіальні управління);

розрахункові палати;

Банкнотно-монетний двір;

фабрика банкнотного паперу;

Державна скарбниця України;

Центральне сховище;

спеціалізовані підприємства;

банківські навчальні заклади й інші структурні одиниці і підрозділи, необхідні для забезпечення діяльності Національного банку.

Організаційна структура Національного банку України представлена на табл. 1.2.1.

Таблиця 1.2.1

Організаційна структура Національного банку України

№ з/п	Орган управління НБУ	Структура органу
1	2	3
1.	Центральний апарат у м. Києві	Емісійно-кредитний департамент. Департамент валютного регулювання. Економічний департамент. Департамент готівково-грошового обігу. Департамент реєстрації та ліцензування банків. Департамент безвиїзного нагляду. Департамент інспектування банків. Департамент з питань роботи з проблемними банками. Департамент пруденційного нагляду. Департамент платіжних систем. Фінансовий департамент. Юридичний департамент. Департамент бухгалтерського обліку. Департамент інформації. Департамент міжнародних банківських зв'язків. Департамент персоналу. Управління координації з питань банківського нагляду. Секретаріат Голови НБУ (з правами самостійного управління). Управління внутрішніх ревізій. Прес-служба (з правами самостійного управління). Управління банківської безпеки. Управління справами. Управління будівництва і реконструкції.
2.	Установи	Операційне управління. Головне управління. Інженерно-технічний центр. Центральна розрахункова палата. Державна скарбниця. Центральне сховище. Банкнотно-монетний двір. Фабрика банкнотного паперу. спеціалізовані підприємства. банківські навчальні заклади тощо.
3.	Територіальні управління (філії)	Кримське республіканське управління. Територіальні управління НБУ в кожній області країни

Основною функцією Національного банку України є забезпечення стабільності грошової одиниці України. На виконання своєї основної функції Національний банк України сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, – цінової стабільності.

Окрім основної Національний банк України виконує 23 функції, ключовими з яких є:

монопольне здійснення емісії національної валюти України та організація її обігу;

кредитування банків через систему рефінансування;

здійснення банківського регулювання та нагляду;

ведення Державного реєстру банків та здійснення ліцензування банківської діяльності і операцій;

забезпечення накопичень та зберігань золотовалютних резервів, здійснення операцій з ними та банківськими металами;

складання платіжного балансу, здійснення його аналізу та прогнозування;

представлення інтересів України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;

здійснення відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютного регулювання, визначення порядку здійснення платежів в іноземній валюті, організація і здійснення валютного контролю за банками та іншими кредитними установами, які отримали ліцензію Національного банку України на здійснення операцій з валютними цінностями;

відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначення та проведення грошово-кредитної політики тощо.

Грошово-кредитне регулювання економіки є однією з найважливіших функцій Національного банку, яка виконується у відповідності до економічних інтересів та цілей держави.

Грошово-кредитна політика (монетарна політика) – це комплекс взаємопов’язаних, скоординованих на досягнення певних цілей заходів щодо регулювання грошового ринку, які проводить держава через центральний банк.

Національний банк може проводити монетарну політику двох типів:

політика рестрикції (політика «дорогих грошей») – це політика, спрямована на скорочення грошової маси в країні. Політика рестрикції проводиться за умови високої ділової активності з метою гальмування процесів, що можуть призвести до перевиробництва товарів, та скорочення високих темпів інфляції;

політика експансії (політика «дешевих грошей») – це політика, спрямована на збільшення грошової маси в країні. Політика експансії проводиться з метою стимулювання виробництва і створення додаткових робочих місць.

Регулювання обсягу грошової маси здійснюється через такі інструменти грошово-кредитної політики:

визначення та регулювання норм обов’язкових резервів для банків;

процентну політику;

рефінансування банків;

управління золотовалютними резервами;

операції з цінними паперами на відкритому ринку; 

регулювання імпорту та експорту капіталу;

емісія власних боргових зобов’язань та операції з ними.

Обов’язковому резервуванню підлягають усі залучені банком кошти, які обліковуються на поточних, вкладних (депозитних) рахунках юридичних та фізичних осіб, а також залучені кошти, що належать юридичним і фізичним особам і відображені в балансі банку, окрім кредитів, одержаних від інших банків та іноземних інвестицій, залучених від міжнародних фінансових організацій, а також коштів, залучених на умовах субординованого боргу.

Національний банк може встановлювати для різних видів зобов’язань диференційовані нормативи обов’язкового резервування залежно від:

строку залучення коштів (короткострокових зобов’язань банку, довгострокових зобов’язань банку);

виду зобов’язань у розрізі валют (національної, іноземної, у тому числі в банківських металах);

суб’єктів (юридичних, фізичних осіб).

Формування та зберігання банками коштів обов’язкових резервів здійснюється в національній валюті на кореспондентському рахунку в Національному банку.

У випадку проведення політики рестрикції Національний банк підвищує норму обов’язкового резервування, що призводить до скорочення кредитного потенціалу банку, а у випадку проведення політики експансії – знижує, що дозволяє збільшити можливості банку з кредитування клієнтів.

Процентна політика полягає у визначенні Національним банком облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями. Облікова процентна ставка є базою для визначення банками рівня відсоткової ставки за кредитами. При проведенні політики рестрикції Національний банк збільшує облікову ставку, що приводить до подорожчання кредитів, при проведенні політики експансії – знижує, що сприяє здешевленню кредитів.

Операції з рефінансування банків полягають у кредитуванні Національним банком як кредитором останньої інстанції банків другого рівня у разі виникнення в них тимчасової потреби в додаткових коштах. Кредити рефінансування дозволяють забезпечувати необхідний рівень ліквідності банків. З метою скорочення грошової маси Національний банк зменшує обсяги рефінансування, і, навпаки, у випадку розширення грошової маси – збільшує.

Управління золотовалютними резервами держави здійснюється Національним банком через валютні інтервенції шляхом купівлі-продажу валютних цінностей на валютних ринках з метою впливу на курс національної валюти щодо іноземних валют і на загальний попит та пропозицію грошей в Україні.

Операції з цінними паперами на відкритому ринку Національним банком здійснюються шляхом купівлі-продажу казначейських зобов’язань, а також інших цінних паперів (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права) та боргових зобов’язань. З метою скорочення грошової маси в країні (політика рестрикції) Національний банк продає цінні папери та боргові зобов’язання банкам, скорочуючи таким чином їх ресурсну базу, і навпаки, з метою розширення грошової маси (політика експансії) викуповує, збільшуючи таким чином можливості банків щодо кредитування.

Національний банк регулює імпорт та експорт капіталу через реєстрацію імпорту та експорту капіталу, регулювання рівня процентних ставок за іноземними вкладами в українських банках тощо. Наприклад, якщо знижується привабливість державних цінних паперів і дохідність банківських вкладів, то спостерігається відплив іноземного капіталу з країни, і, як наслідок, девальвація гривні.

З метою регулювання грошової маси в країні Національний банк здійснює депозитні операції з банками шляхом емісії власних боргових зобов’язань (депозитних сертифікатів) або шляхом укладення депозитних договорів з банками. За умови проведення політики рестрикції Національний банк розміщує серед банків депозитні сертифікати або збільшує обсяги коштів, залучених на депозитні рахунки, і, навпаки, при проведенні політики експансії – викуповує депозитні сертифікати та зменшує обсяги залучених коштів на депозитні рахунки.