3.2.15. Методи навчання з питань охорони праці

Відповідальність за дотримання правил безпечного виконання робіт покладається на лінійний інженерно-технічний персонал, тоб­то на безпосередніх керівників робіт: майстрів, виконробів, стар­ших виконробів (начальників дільниць), а також головних інженерів і начальників загальнобудівельних і спеціалізованих управлінь, га­лузевих об'єктів. Кожний з них безпосередньо відповідає за орган­ізацію, стан і проведення заходів з техніки безпеки і виробничої са­нітарії в масштабі керованої ними ділянки робіт.

Основні нормативні вимоги безпечного виконання робіт вик­ладені у СНІП ІП-4-80, "Правила улаштування і безпечної експлу­атації вантажопідйомних кранів" ("Надра", М., 1970), ДНАОП, ГОСТ ССБТ, ДСТУ і ін.

Відповідно до чинного законодавства всі робітники, зайняті на будівельних і монтажних роботах, повинні пройти курс спеціально­го навчання за обов'язковою програмою техніки безпеки з пере­віркою знань і видачею відповідних посвідчень. Крім того, на робо­чому місці і при переході на іншу роботу, при зміні умов виконання робіт має проводитися інструктаж Повторний інструктаж всіх пра­цівників проводиться не рідше одного разу на три місяці.

Особи, під безпосереднім керівництвом яких здійснюються роботи: майстер, виконавець робіт, старший виконавець робіт (на­чальник дільниці), дільничий механік, енергетик і інші інженерне-технічні працівники по списку, який затверджує головний інженер або керівник галузевого об'єкту, щорічно проходять перевірку знань ними правил техніки безпеки з оформленням результатів перевірки в протоколах комісії або журналах і наступною видачею посвідчень.

Посадові особи галузевих об'єктів, інженерно-технічні працівни­ки проектних і конструкторських організацій, винні у порушенні пра­вил безпеки, несуть особисту відповідальність незалежно від того, чи привело це порушення до аварії або нещасного випадку. Ці осо­би несуть відповідальність за порушення, що допустили їх підлеглі.

Чинне законодавство встановлює, що грубим порушенням пра­вил безпеки є видача посадовими особами вказівок і розпоряджень, що змушують підлеглих порушувати правила, самовільно віднов­лювати роботи, зупинені органами Держкомнаглядохоронпраці, а також неприйняття ними запобіжних заходів по усуненню порушень правил, які допускаються робітниками або іншими підлеглими у іх присутності.

Залежно від характеру порушень і їх наслідків усі вказані осо­би несуть відповідальність у дисциплінарному, адміністративному або судовому порядку.

Робітники несуть відповідальність за порушення вимог пра­вил і норм безпеки або спеціальних інструкцій, що належать до робіт, які ними виконуються, у порядку, встановленому правилами внут­рішнього трудового розпорядку галузевого об'єкту і кримінальним кодексом.

Вимоги безпеки і охорони праці для персоналу, що працює на діючих галузевих об'єктах, відрізняються від відповідних вимог для робітників, зайнятих на будівельних роботах.

Розділ 4 пожежна безпека галузевих об’єктів

4.1. Актуальність питань пожежної безпеки

Опанування вогню було необхідним чинником розвитку циві­лізації. Вміння користуватися вогнем дало людині можливість за­хистити себе від холоду і темряви, а в подальшому вміло викорис­товувати силу вогню для своїх потреб і розвитку суспільства. Од­нак вогонь, що вийшов з-під контролю, здатний призвести до зни­щення матеріальних цінностей, руйнування будівель, створювати загрозу життю та здоров'ю людей.

За даними статистики на Землі щорічно виникає близько 6 мільйонів пожеж, на яких гине понад 225 тис. чоловік, а більше 6 млн. отримують каліцтва та тяжкі опіки і травми. Щорічно в Ук­раїні виникає понад 50000 пожеж, на яких гине понад 3500 людей. За останні 10 років кількість пожеж зросла майже втричі, кількість знищених вогнем будівель — більше, ніж у 8 разів, а динаміка заги­белі людей на пожежах має загальну тенденцію до зростання.

У середні віки великі міста Європи систематично спустошу­вались пожежами. Пожежі стали серйозною проблемою для бага­тьох країн світу. Неодноразово горіли Рим, Лондон, Москва, Барна­ул, Гамбург, Берлін, Київ та ін.

Пожежа — це неконтрольоване горіння поза спеціальним вог­нищем, що розповсюджується в часі і просторі, призводить до ма­теріальних збитків, а також смертельних наслідків.

Протягом усього періоду з моменту оволодіння вогнем люди­на намагалася знайти від нього захист. В містах Європи в обов'яз­ки нічної сторожі входило подавання сигналів тривоги у разі вияв­лення пожежі.

Перші спогади про заходи боротьби з пожежами на території Київської Русі є в Законодавчому Положенні, яке з'явилося в XI ст. Основні заходи щодо запобігання пожеж полягали у суворому об­меженні або забороні користуватися вогнем у літній сухий період та жорсткому, до смертельної кари, покаранні винних. Основним

способом ліквідації пожеж було руйнування дерев'яних будівель, що давало можливість попередити масштабне поширення вогню.

З XVІI - XVII ст. почали впроваджувати протипожежні прави­ла в будівництві, у нових будівлях почали зводити протипожежні стіни, визначати розриви між будівлями. У другій половині XIX ст. з'явилася перша пожежна сигналізація і були винайдені та отрима­ли масове розповсюдження спринклерні та дренчерні установки пожежогасіння (Англія, США). На початку XX ст. була вперше отримана хімічна піна для гасіння пожежі нафтопродуктів, з'явили­ся автоматичні пожежні сповіщувачі, хімічні пінні та порошкові вог­негасники.

Становлення пожежної справи в Україні почалося в 30 - 40-х роках XIX ст., коли був заснований в м.Києві постійний штат по­жежної частини поліції і створена пожежна охорона. Перші пожежні гідранти були влаштовані в м. Києві та інших великих містах Украї­ни в 1870 р. У Львові перша професійна пожежна команда була створена в 1849 р. Вона була освячена під гаслом: "Богу хвала, народу слава, ближнім захист".

В 1992 р. створено Український науково-дослідний інститут пожежної безпеки МВС України. 17 грудня 1993 р. Верховною Ра­дою прийнято Закон "Про пожежну безпеку".

Аналіз статистичних даних свідчить про постійне зростання кількості пожеж у більшості галузей народного господарства. При цьому одночасно збільшуються економічні та екологічні втрати від них і зростає кількість жертв. Різке зростання обсягів використан­ня, зберігання та транспортування пожежовибухонебезпечних ре­човин (зріджених вуглеводневих газів, природного газу, нафтопро­дуктів і ін.) супроводжується появою нових видів токсичних речо­вин та матеріалів, небезпечних під час їх горіння, що значно випе­реджає рівень їх протипожежного захисту.

Причиною підвищеного рівня пожежної небезпеки галузевих об'єктів є зростання енергонасиченості виробництв, збільшення щільності транспортних комунікацій, підвищення рівня температур І а тиску в технологічному устаткуванні, використання нових видів полімерних матеріалів з підвищеними рівнями пожежної небезпеки, що збільшує тяжкість наслідків та обсяги пожеж.

До зростання кількості пожеж в умовах галузі призводить некваліфікований монтаж електричних мереж та електроустаткуван­ня, його експлуатація та ремонт, використання великої кількості лег­козаймистих та горючих матеріалів під час будівництва та прове­дення оздоблювальних робіт.

Аналіз пожеж показує, що рівень граничне допустимих чин­ників пожежі виникає через 5—10 хв. з початку пожежі, несучу здатність будівельні металеві конструкції втрачають через 10-15 хв., а середній час прибуття пожежних підрозділів становить 20-25 хв.

Пожежну небезпеку посилює зростання концентрації горючих речовин і матеріальних цінностей, що припадає на одиницю площі будівель (пожежне навантаження), що призводить до дуже високо­го рівня їх пожежної небезпеки.

Тяжкість наслідків від пожеж значною мірою зумовлена недо­статньою захищеністю будівель та споруд системами автоматич­ного протипожежного захисту та їх некваліфікованим обслугову­ванням.

Причиною зростання кількості жертв та матеріальних збитків на пожежах стає те, що технічна оснащеність пожежної охорони значно відстає від сучасних вимог і недостатньо укомплектована засобами рятування людей та засобами пожежегасіння.

Втрати від пожеж визначаються сукупністю видів збитків від них. Втрати на пожежах пов'язані з прямими, побічними, соціаль­ними та екологічними збитками.

Прямі збитки — це втрати, пов'язані зі знищенням або пошкод­женням вогнем, водою, димом або високою температурою основ­них фондів та майна об'єктів галузі, а також людей, якщо ці втрати спричинені пожежею.

Побічні збитки — це втрати, пов'язані з ліквідацією пожежі, а також простоєм виробництва, перервою в роботі, зміною графіка руху транспортних засобів та іншою втраченою внаслідок пожежі вигодою.

Соціальні збитки — це втрати, пов'язані з виключенням тру­дових ресурсів з виробничої діяльності та проведенням заходів внас­лідок загибелі та травмування людей на пожежах.

Екологічні збитки — це втрати, пов'язані з забрудненням ат­мосфери, води, ґрунту, живих організмів та рослинності в процесі горіння та гасіння пожеж.

При Організації Об'єднаних Націй створений Всесвітній центр пожежної статистики. Цей центр публікує звіти та бюлетені, в яких наводяться порівняльні дані про витрати на пожежі у ряді країн світу.

В умовах пожежі прямі збитки можуть складати від 0,2 до 0,3% ВВП. Прямі збитки від пожежі в США перевищують 8 млрд. доларів за рік, а середні прямі збитки від однієї пожежі складають понад 4200 доларів.

Величина побічних збитків внаслідок пожежі на виробництві може бути меншою за прямі, а може також значно перевищувати їх, бо є величиною не сталою, а такою, що змінюється у різних га­лузях народного господарства від 40 до 340%.

Характерною рисою сучасності є стрімке зростання в умовах пожежі соціальних чинників. Соціальні наслідки пожеж, виражені у загибелі людей є трагічними в житті суспільства, вносять додат­кові складності та напругу. Соціальну напругу вносять втрати від вогню житлового фонду. Тільки в Україні щотижня пожежі руйну­ють або пошкоджують від 600 до 700 житлових будівель і приміщень. Більшість видів соціальних збитків неможливо економічно оцінити (розпад сім'ї, хвороби, стреси). Люди, що отримали травми на по­жежах, потребують тривалого (до 2 років) та дорогого лікування, включаючи пластичні та реконструктивні операції.

Світова статистика свідчить, що в середньому на одного за­гиблого припадає до ЗО обпалених, які отримали опіки різного сту­пеня та витрати на лікування яких складають до 2% загальних (битків від пожежі.

Окрім згаданих наслідків практично будь-яка пожежа спричи­няє шкоду навколишньому середовищу. На Землі щорічно виника­ють мільйони пожеж, димові гази яких вміщують токсичні продук­ти горіння, що забруднюють атмосферу. Космонавтами зафіксова­но випадки глобального (планетарного) поширення екологічних наслідків пожежі. Вони спостерігали шлейфи диму від лісових по­жеж в Африці, що досягали узбережжя США та Канади. Пожежі в лісових екосистемах викликають значні зміни в житті цілих регіонів внаслідок загибелі тварин та рослин, знищення населених пунктів та різних об'єктів, зміни пейзажів, травмування та загибелі людей.

Ландшафтні пожежі в лісах та на відкритій місцевості нега­тивно впливають на ґрунт, знищуючи до 25 см родючого шару та рослинність, перетворюючи постраждалі райони у пустелю внаслі­док втрати плодоносності ґрунту та висихання джерел води. Щоріч­но на ліквідацію пожеж на Землі потрібно близько 300 млн.м³ води. Для гасіння однієї середньостатистичної пожежі необхідно приблизно 50 м³ води. Гасіння газонафтових пожеж триває іноді місяцями, а на їх ліквідацію витрачають 500-800 л/с води.

Пожежі бувають природні та антропогенні.

До природних належать пожежі, що виникають внаслідок пря­мих ударів блискавки, самозаймання торфу, вугілля, виверження вулканів і ін. Кількість таких пожеж становить менше 1% від за­гальної їх кількості.

Антропогенні пожежі прямо чи побічно пов'язані з людським чинником, пожежонебезпечною діяльністю людини. Такі пожежі виникають у 99 випадках із 100.

Таким чином, абсолютна більшість пожеж виникає безпосе­редньо з вини людини, внаслідок її необізнаності з правилами і вимогами пожежної безпеки або внаслідок необережного ставлення до її виконання.

Забезпечення ефективного протипожежного захисту галузевих об'єктів, безпеки людей під час пожеж нині є актуальним не тільки з економічної точки зору, але і соціальних та екологічних проблем.

В наш час фінансові, трудові та матеріальні витрати зроста­ють пропорційно до збитків від пожеж і є обтяжливими для економіки держави.

Отож забезпечення пожежної безпеки галузевих об'єктів є складним соціально-економічним завданням, спрямованим на за­побігання пожежам та ліквідацію пожеж у випадку їх виникнення з мінімальними наслідками.

Основними напрямками забезпечення системи пожежної без­пеки на галузевих об'єктах має бути усунення умов виникнення пожежі, а в разі її виникнення — мінімізація наслідків.

Система пожежної безпеки галузевих об'єктів — це комплекс організаційних заходів і технічних засобів, спрямованих на виклю­чення можливості виникнення і розвитку пожежі та впливу на лю­дей її небезпечних чинників, а також забезпечення захисту мате­ріальних цінностей.