Значення коефіцієнта звукопоглинання

Назва матеріалу	при чистоті звуку, гц
	125	1000	4000
Бетон і залізобетон	0,011	0,019	0,035
Цегляна стіна	0,024	0,042	0,070
Штукатурка алебастрова	0,020	0,050	0,028
Акустична штукатурка АТТТП	0,220	0,310	0,400
Акустична плита	0,450	0,040	0,630
Мінеральна вата товщиною 100мм	0,430	0,690	0,750
Войлок товщиною 12,5 мм	0,050	0,480	0,510

З метою найбільшого поглинання середньої і високої частоти звуку і найменшого його відбиття, необхідно використовувати по­ристі і м'які матеріали. Низькочастотні шуми краще поглинаються облицювальними панелями. При співпаданні частот звукової хвилі і власних коливань панелей виникає резонансне явище і відбуваєть­ся найбільше поглинання енергії шуму.

Величину повітряного зазору l між панеллю і стіною при макcимальному звукопоглинанні визначають з виразу

де

— довжина хвилі звуку, см;

с — швидкість розповсюдження звуку, см/с;

f— частота джерела коливань, Гц;

b — товщина панелі, см.

Частоту власних коливань панелей визначають за формулою

де

Q — вага одиниці площі панелі, кг/м;

l — повітряний зазор між панеллю і стіною.

Ефективність звукопоглинаючих матеріалів характеризуєть­ся коефіцієнтом поглинання. Якщо цей коефіцієнт дорівнює 0, тоді вся енергія відбивається без поглинання, якщо — 1, тоді вся енер­гія поглинається.

Коефіцієнт звукопоглинання залежить від частоти звукових хвиль, кута їх падіння на конструкцію, товщини поглинаючого шару і типу матеріалу.

Звукопоглинаючими вважають матеріали, які мають коефіцієнт поглинання більше як 0,2. Звукопоглинаючі матеріали бувають по­ристо-волокнистими, мембранними і об'ємними. Ефективність за­стосування різних звукопоглинаючих матеріалів визначається за допомогою акустичних розрахунків згідно до вимог БНіП-П-12-77. Для досягнення максимального ефекту рекомендується облицьо­вувати не менш як 60% загальної площі поверхні. Облицювання виконується матеріалами необхідної товщини, які закріплюються на поверхні щільно або ж на деякій відстані від неї.

Максимальне зниження рівня шуму у відбитому полі за допо­могою акустичної обробки внутрішньої поверхні приміщень прак­тично не перевищує 6...8 дБ, що відповідає зниженню гучності у 1,5 рази.

Одним із найефективніших і розповсюджених методів знижен­ня виробничого шуму на шляху його поширення є звукоізоляція.

Метод звукоізоляції базується на відбитті звукової хвилі, що падає на звукоізоляційну перегородку, огорожу, стіну або перекрит­тя. Звукова енергія, що падає на таку звукоізоляційну перегородку, частково відбивається від неї, а частково проникає крізь неї. Ефек­тивними звукоізоляційними матеріалами є метали, бетон, дерево, щільні пластмаси та інші. Ефективність звукоізоляції залежить від багатьох чинників: розмірів огорож, його фізико-механічних харак­теристик, звукопоглинання в приміщенні та інше. Для більшості бу­дівельних конструкцій і матеріалів є таблиці з даними щодо їх звукоізолюючих властивостей. Методи акустичних розрахунків наве­дені в

БНіП-П- 12-77.

Розрахунок звукоізолюючої перегородки, перекриття здійсню­ють за наступними емпірічними формулами: для огороджень між двома приміщеннями

або для суцільного однорідного огородження з вагою будівельної конструкції до 200 кг/м²

теж, з вагою матеріалу понад 200 кг/м2

для подвійного огородження з повітряним прошарком 8-10 см

де R — звукоізоляційна властивість огородження, дБ;

L₁, L₂ — середні рівні звукового тиску в шумному і тихому приміщеннях;

S — площа огородження, м²;

А — загальне звукопоглинання, в тихому приміщенні рівне сумі добутку всіх площ на їх коефіцієнти звукопоглинання, м²;

Q — вага матеріалу, кг/м²;

q_1, q₂ — вага стінок подвійного огородження, кг/м².

Звукоізолююча здатність деяких матеріалів, що використову­ються для огороджень, наступна

залізо товщиною 0,7мм 25 дБ

войлок товщиною 15мм 9 дБ

залізобетон товщиною 80мм 44 дБ

стіна дерев'яна оштукатурена 40 дБ

цегляна кладка в 1 цеглу (25см) 43 дБ

Звукоізоляція шумних вузлів машин (зубчатих, ланцюгових пе­редач), або агрегату здійснюється за допомогою звукоізолюючого кожуха. Кожухи виготовляють із сталевих листів з внутрішнім обли­цюванням з войлока, пінополіурітану, або шлаковати. Кожух уста­новлюють на віброізолюючі прокладки з азбесту, войлоку або гуми.

Якщо неможливо використати надійну звукоізоляцію, викорис­товують встановлення екранів. Метод екранування використову­ють тоді, коли інші методи малоефективні чи їх неможливо викори­стати з техніко-економічної точки зору. Екран є деякою перешко­дою на шляху поширення повітряного шуму, за котрим виникає зву­кова тінь. Найбільш розповсюдженим матеріалом для виготовлен­ня екранів є сталь чи алюміній (листи товщиною 1...3 мм, вкриті збоку джерела шуму звукопоглинаючим матеріалом). Акустична ефективність екрану залежить від його форми, розмірів, розміщен­ня відносно джерела шуму і робочого місця.

Коефіцієнт зниження рівня шуму К з допомогою відбиваючого екрану визначається за формулою

де f — частота звуку, Гц;

h і l — висота і довжина екрану, м;

а — відстань від джерела шуму до екрана, м;

в — відстань від екрана до робочого місця, м.

Властивість звуковідбиваючого екрана грунтується на тому, що шум, який розповсюджується від джерела, за екраном створює так звану звукову тінь, де він значно знижується.

Загальну класифікацію засобів і методів захисту від шуму на­ведено в ДЕСТ 12.1.029-80 "ССБП. Засоби і методи захисту від шуму. Класифікація".

Основними документами, що регламентують безпеку при ро­боті з ультразвуком є "Санітарні норми і правила при роботі на про­мислових ультразвукових установках", а також ДЕСТ 12.1.001-83 "ССБП. Ультразвук. Загальні вимоги безпеки" і ДЕСТ 12.2.051-80 "ССБП. Обладнання технологічне ультразвукове. Вимоги безпеки".

В основі попередження шкідливої дії ультразвуку, а також шуму ультразвукового технологічного обладнання лежать заходи техно­логічного характеру: створення автоматичного ультразвукового об­ладнання (для мийки тари, очистки деталей), а також установок з дистанційним управлінням і перехід на використання малопотужно­го обладнання.

Боротьба з негативною дією виробничого інфразвуку повинна вестись в таких самих напрямках, що і боротьба з шумом. Бороть­ба з інфразвуком включає комплекс заходів, що є компетенцією тех­нічного і медичного спрямування.

1. Послаблення інфразвуку в його джерелі, усунення причин виникнення;

2. Ізоляція інфразвуку;

3. Поглинання інфразвуку встановленням глушників;

4. Індивідуальні засоби захисту;

5. Медична профілактика;

6. Раціональне планування приміщень і інфразвукового облад­нання.

Зважаючи на складність протидії інфразвуку, починати цей про­цес слід ще на стадії проектування агрегатів чи розробки проектно­го завдання на будівництво об'єктів.