34. Поняття, ознаки, елементи, функції правової системи суспільства.

Правова системи суспільства – це цілісна, структурно впорядкована, за допомогою норм права та інших правових засобів, стійка взаємодія субєктів права, що забезпечує досягнення правопорядку як необхідної умови функціонування соціальної системи.Ознаки: 1)загальносоціальні ознаки правової системи: цілісність (єдність) компонентів, повязаних сутнісно-змістовним характером, інтегративність (взаємодія компонентів між собою), стійке функціонування, що забезпечується структурною впорядкованістю елементів, відносна самостійність елементів, можлиівсть зміни елементів, створення нових, наявність підсистем, наявність звязків із зовнішнім середовищем. 2) Спеціальні юридичні ознаки правової системи: наявність елементів субєктів права, їх структурна впорядкованість, забезпеченість постійних звязків між субєктами завдяки правовим засобам, заюезпеченість постійних звязків завдяки діяльності субєктів, прояв звязків через правові відносини, спрямованість на досягнення такої мети, як правопорядок, правопорядок є необхідною умовою існування соціальної системи в цілому.Функційна частина правової системи – це сукупність звязкві між субєктами права, які обєктивуються через їх діяльність, насамперед у правові відносини.Функції: 1) Внутрішні функції – цільова – забезпечення взаємодії всіх частин та спрямованість її на досягенення правопорядку, регулятивна – встановлення моделей поведінки та забезпечення постійних звязків між елементами, спрямована на відновлення порушених звязків між субєктами, організаційна – сприяють доцільному забезпеченнню звязків у системі, контрольна – спрямована на здійснення соціального контролю за поведінкою субєктів. Зовнішні функції – адаптаційна – забезпечує збереження системи, співвіднесення з іншими підсистемами соціальної системи, оптимізаційна – сприяє вдосконаленню системи, інтегративна – забезпечує існування системи як цілого.

9. Правотворчість поняття, види, принципи.

Правотворчість - це діяльність компетентних державних органів, уповноважених державою громадських об'єднань, трудових колективів або (у передбачених законом випадках) всього народу чи його територіальних спільностей із встановлення, зміни чи скасування юридичних норм4. Іншими словами, це процес створення і розвитку чинного законодавства. За своєю суттю правотворчість - це оформлена в закон воля держави.Головне призначення правотворчості - вироблення і прийняття нових правових норм. Звідси виділяють основні функції правотворчості: вироблення і прийняття нових нормативно-правових актів, юридичних норм; зміна чи доповнення чинних норм права; відміна недіючих (застарілих) актів; систематизація чи впорядкування чинного нормативно-правового матеріалу. Правотворчість здійснюється на основі таких принципів: демократизму (характеризується участю громадян у правотворчому процесі), законності (правотворча діяльність повинна здійснюватись у відповідності до Конституції і чинних законів держави, дотримання встановленого порядку підготовки, прийняття і опублікування нормативно-правових актів), гуманізму (основна спрямованість правотворчості - на забезпечення і захист прав і свобод особи), професіоналізму (участь у правотворчій діяльності професійно підготовлених, компетентних кваліфікованих спеціалістів), гласності (передбачає відкритість правотворчості для широкої громадськості), науковості (ефективне використання у правотворчості найновіших досягнень науки і техніки).

Залежно від суб'єктів правотворчості виділяють такі її види: державних органів; громадських організацій; трудових колективів. Правотворчість— це діяльність компетентних державних органів або самого народу зі встановлення, зміни чи скасування правових норм. Результатом правотворчості є нормативно-правовий акт. Правотворчість базується на таких принципах: гуманізм— завданням правотворчого процесу є забезпечення і захист прав індивіда, їхньої пріоритетності в системі інших соціальних цінностей;демократизм— у процесі правотворчості повинні враховуватися і втілюватися воля й інтереси переважної більшості суспільства при забезпеченні прав й інтересів меншості;поєднання національного і загальнолюдського— процес правотворчості повинен опиратися на правові традиції того чи іншого народу, відповідати тим поняттям про право, які склалися в даного народу у процесі його історичного розвитку, і, разом з тим, врахування національних традицій та особливостей не повинно суперечити загальнолюдським цінностям та ідеалам;науковість— у процесі правотворчості повинні використовуватися і враховуватися досягнення та рекомендації юридичної та інших наук, а також те, що нормативно-правові акти повинні відповідати рівню реально існуючих правових відносин, об'єктивним потребам правового регулювання;законність— процес правотворчості повинен проходити у тих рамках та за тією процедурою, яка передбачена в законодавстві, тобто нормативно-правові акти приймаються відповідними державними органами відповідно до їхньої компетенції і у суворій відповідності до всього раніше прийнятого законодавства і, перш за все, Конституції;

техніко-юридична досконалість— при розробці і прийнятті відповідних правових норм необхідно використовувати розроблені юридичною наукою та випробувані юридичною практикою засоби правотворчої техніки.