§ 32. Погляди на суспільство і людину в індустріальну епоху

Хто і з ким підписує суспільний договір? Коли економічні інтереси окремої людини збігаються з інтересами суспільства? Чи є революція засобом вирішення суспільних протиріч? Як склалася доля марксизму в XX ст.? Хто такі технократи?

КОРИСНО ПОВТОРИТИ ПИТАННЯ:

Основні ідеології XX ст., марксистське вчення про суспільно-економічні формації.

Глибокі зміни в європейському суспільстві йшли поряд зі змінами в поглядах і уявленнях людей. Філософи, а потім і соціологи (відзначимо, що соціологія як сфера суспільствознавства з'явилася в XIX ст., саме поняття "соціологія" ввів у вжиток французький філософ О. Конт) висунули ряд теорій, які дали новий погляд на процеси і явища громадського життя. Соціальна картина світу, яка складалася, істотно розходилася із середньовічними уявленнями про суспільство і місце людини в ньому.

Ми зупинимося на деяких напрямках розвитку цих питань " Новий і Новітній час.

МИСЛЯЧА І ДІЯЛЬНА ЛЮДИНА - ОСНОВА СУСПІЛЬСТВА

У ХVІІ-ХVIІІ ст. у роботах видатних мислителів того часу усе більш чітко проводиться думка про пріоритетособистісного початку в розвитку суспільства. У зміцненні цієї ідеї важливу роль зіграла теорія суспільного договору, в основі якої лежали уявлення про природність (вроджений характер) основних прав людини на життя, власність, вільне розпорядження нею. А раз так, то людина може виступати своєрідним партнером держави (а не її підданим) і погоджувати з нею умови, при яких вона добровільно віддає частину своїх прав, для того щоб держава забезпечила їй необхідну безпеку і захист власності. Так народжується суспільний договір.

Англійський філософ Г. Гоббс (1588-1679) вважав, що обсяг прав, які відійшли державі, повинен бути дуже значним. Тільки сильна держава, де верховний правитель може в суспільних інтересах розпорядитися навіть життям окремої людини, здатна покласти кінець "війні всіх проти всіх", яка роздирала суспільство в додержавний період. Інший англійський філософ Дж. Локк (1632-1704), розвиваючи погляди Т. Гоббса, прийшов до висновку про недоцільність такої концентрації влади в одних руках або в одному органі. Дж. Локк висунув ідею поділу законодавчої і виконавчої влади. Пізніше французький філософ Ш. Монтеск'є (1689-1755) зробив висновок про необхідність виділення третьої незалежної галузі влади - судової. Так оформилася і поступово затвердилася в суспільній свідомості найважливіша політико-правова думка нової епохи - ідея поділу влади. Надалі вона знайшла практичне втілення в конституціях багатьох країн Заходу і стала основою політичного устрою сучасних держав.

Особистість людини піднімали і філософи-просвітите лі, виходячи з визнання невичерпних можливостей розуму, знання і заснованого на ньому суспільного прогресу. "Із усіх живих істот людина найбільш досконала", - стверджував французький філософ Вольтер (1694-1778). Одним з основних принципів справедливого суспільного устрою просвітителі вважали рівність людей.

Вольтер розумів його як рівність політичну, тобто рівність перед законом і правом. Іншим змістом наповнив це поняття Ж. Ж. Руссо (1712-1778), доводячи необхідність установлення майнової і соціальної рівності. Розділяючи в цілому ідею суспільного договору. Руссо інакше, ніж попередники, пояснював причини його появи. Він стверджував, що людина в природному стані знаходиться в гармонії з природою. Ріст населення і географічні фактори (клімат, ґрунти тощо) ведуть до виникнення співробітництва і суперництва. Природна нерівність у силах і обдаруваннях людей з появою приватної власності веде до нерівності політичної. Щоб упередити постійні зіткнення багатих і знедолених, установити громадянський мир, люди приходять до необхідності укласти суспільний договір. Відповідно до нього людина втрачає природну свободу, але здобуває свободу громадянську і право власності на все, чим володіє. Будь-які правителі - лише представники народу, який завжди може відмовитися від раніше прийнятого закону і прийняти новий.

Можливості економічної діяльності людини в умовах захищеної приватної власності і конкуренції показав англійський економіст і філософ А. Сміт (1723-1790). На його думку, суспільні зв'язки між людьми встановлюються на основі суспільного поділу праці з наступним обміном плодами їхньої праці. Таким чином, кожен, працюючи на себе, змушений працювати на інших і, навпаки, працюючи на інших, працює на себе.

Праця, прагнення кожної людини до благополуччя виступають головними джерелами суспільного багатства. Високо оцінюючи, з економічної точки зору, значення суспільного поділу праці, Сміт бачив і його недолік - посилення однобічності розвитку людей. Однак цю однобічність, вважав Сміт, можна перебороти шляхом введення загальної освіти.

Сміт виділяв три основних умови процвітання держави: панування приватної власності, невтручання держави в економіку і відсутність перешкод для розвитку особистої ініціативи. У соціальній структурі суспільства Сміт виділив основні класи - найманих робітників, капіталістів і великих земельних власників, розрізняючи їх головним чином за джерелами доходу: заробітна плата, прибуток і рента (дохід, одержуваний із землі і не зв'язаний з підприємницькою діяльністю). Становище, при якому інтереси робітників протилежні інтересам імущих класів, Сміт вважав неминучим.

Значна роль Сміта в історії цивілізації визначається тим, що його ідеї дуже вплинули на наступний розвиток наукової думки, а також на умонастрій багатьох передових людей першої половини XIX ст.

ПОГЛЯДИ НА ПОБУДОВУ "НОВОГО СВІТУ"

В індустріальному суспільстві, що формується, далеко не кожному вдавалося реалізовувати свої можливості і здібності. Більше того, становище ряду соціальних груп (наприклад, учорашніх селян, які стали робітниками) помітно погіршувалося. Усе це не могло не оживити мрії про справедливий суспільний лад. На рубежі ХУІІІ-ХІХ ст. стала оформлятися соціалістична ідея. Французькі філософи А. Сен Сімон (1760-1825) і Ш. Фур'є (1772-1837) шукали ідеал нового суспільства не в минулому, а в майбутньому і назвали таке суспільство соціалістичним, продовжуючи справу утопістів XVI ст. 7 Мора (1478-1535), Г. Кампанелли (1568-1639) та ін. Назва "утопісти" пішло від книги Т. Мора "Утопія". Сучасний переклад терміна "утопія" маг дві версії: 1) місце, якого немає; 2) благословенна країна. Сутність теорій Сен-Симона і Фур'є полягала в зображенні ідеального суспільного ладу, який необхідно заснувати на Землі.

Для такого суспільства повинні бути характерні соціальна гармонія і спільність інтересів усіх громадян, вільна творча праця і рівноправність у можливості застосування своїх здібностей.

Передбачалося також, що промислове виробництво і сільське господарство будуть розвиватися на основі державного планування. Усі члени суспільства обов'язково стануть трудитися, а створювані ними блага будуть розподілятися за працею. У суспільстві буде виключена експлуатація людини людиною.

А. Сен-Симон, Ш. Фур'є і Р. Оуен критикували сучасний їм капіталістичний лад, показуючи, що суспільство, засноване на приватній власності й експлуатації, не може забезпечити ні свободи, ні рівності, ні братерства людей.

Світ капіталізму, відзначали соціалісти-утопісти,- це світ хаосу і роз'єднаності, честолюбства і жадібності, індивідуалізму й егоїзму, розбратів і ворожнечі.

У період ранньокапіталістичного розвитку пролетаріат був нечисленним, жорстоко експлуатованим з боку буржуазії класом, гідним співчуття і допомоги. Соціалісти-утопісти засуджували гнобителів пролетаріату, складали утопічні проекти полегшення його тяжкої долі, самі активно займалися благодійною діяльністю і всерйоз намагалися організувати допомогу пролетаріату з боку буржуазії.

Встановлення соціалістичного суспільства вони вважали об'єктивним процесом. На думку Ш. Фур'є, людство у своєму розвитку пройшло через дикість, варварство і цивілізацію і йде до суспільства загальної гармонії. А.Сен-Симон думав, що основними ступенями суспільного прогресу були перехід від первісного ідолопоклонства до рабства, потім до феодально-станового ладу і, нарешті, до індустріально-промислового суспільства.

Р. Оуен випробував на практиці свої ідеї соціалістичного суспільства. Він організував у США громаду "Нова гармонія", статут якої ґрунтувався на принципах зрівняльного комунізму. Однак підприємство, поглинувши майже все майно Оуена, провалилося. Проте соціалісти-утопісти вірили, що досить теоретично чи шляхом наочного прикладу продемонструвати блага нової системи громадської організації, щоб багаті добровільно відмовилися від усіх багатств і підтримали створення справедливого суспільства.

Великі утопісти зверталися до правителів, державних діячів, відомих письменників, полководців із проханням жертвувати засоби на перебудову суспільства за соціалістичним ідеалом. Відомо, що Оуен звертався по допомогу навіть до російського царя Миколи І, який вважався найжорстокішим душителем свободи.

Найбільш розгорнуту теорію перебудови суспільства на соціалістичних засадах розробили німецькі філософи, публіцисти і суспільні діячі К. Маркс (1818-1883) і Ф. Енгельс (1820-1895). Про ряд марксистських ідей вже розповідалося в попередніх параграфах (згадайте основні риси формаційного підходу). Зупинимося на інших положеннях вчення.

Основоположники марксизму насамперед відмовилися від положення, яке панувало у науці, проте, що суспільство, суспільні відносини - породження духу чи результат духовної діяльності людей. Це положення базувалося на очевидному для усіх факті: суспільство складають люди, наділені свідомістю і керуються у своїй діяльності цілком визначеними цілями. Чи не свідчить це про примата (першості) духовного початку в житті суспільства? Визнаючи істотну роль духовної сфери в розвитку суспільства, Маркс і Енгельс стверджували, що першоосновою розвитку суспільства є трудова, продуктивна діяльність людей, спрямована на задоволення матеріальних потреб. Простіше говорячи, перш ніж мислити, займатися наукою, філософією, політикою, релігією, людині необхідно їсти, пити, мати житло тощо. Для задоволення цих потреб люди взаємодіють із природою, вступають у взаємні відносини один з одним, відповідно організовуючи своє суспільне буття, якому притаманні об'єктивні (незалежні від свідомості) закони розвитку.

Таким чином, відповідно до марксизму, суспільне буття визначає суспільна свідомість, тобто духовна сторона життя суспільства.

Досліджуючи суспільне виробництво, Маркс виділив дві його сторони: продуктивні сили і виробничі відносини.

Головною продуктивною силою будь-якого суспільства є люди, які володіють знаннями і трудовими навичками. Не менш важливу роль відіграють створені суспільством засоби виробництва (предмети і знаряддя праці).

V процесі спільної трудової діяльності люди вступають у виробничі відносини, в основі яких лежить ставлення їх із приводу засобів виробництва. Уся система виробничих відносин залежить від того, у чиїй власності знаходяться основні засоби виробництва. Це визначає місце людини в системі виробництва, розподілу продуктів праці і присвоєння доходів від продажу виробленого. В умовах капіталізму це виявляється таким чином: капіталіст, який володіє засобами виробництва, оплачує у формі зарплати лише частину праці, витраченої працівником на виробництво товару, а іншу, неоплачену частину праці безоплатно привласнює. У цьому, як вважав Маркс, і полягає сутність капіталістичної експлуатації.

Продуктивні сили і виробничі відносини у взаємозв'язку утворюють спосіб виробництва. Він є основою суспільно-економічної формації.

Основоположники марксизму вважали, що протиріччя, які виникають між продуктивними силами, більш динамічно розвиваються і щодо стійких виробничих відносин, на певному етапі переростають у конфлікт. Він, у свою чергу, вирішується в результаті заміни застарілих виробничих відносин новими, відповідними більш високому рівню розвитку продуктивних сил. Зміни, що відбуваються потім у всій системі суспільних відносин, ведуть до заміни однієї формації іншою. Ця зміна не відбувається автоматично: її здійснюють у ході соціальної і політичної боротьби люди, спонукувані своїми інтересами.

Висунуті марксизмом положення про примат суспільного буття стосовно суспільної свідомості, про вирішальну роль матеріального виробництва в житті суспільства, про необхідність відповідності виробничих відносин характеру і рівня розвитку продуктивних сил, про визначальний вплив економічного базису на все різноманіття надбудовних явищ, про неминучість переходу від однієї формації до іншої - представлені й обґрунтовані як закони суспільного розвитку, які діють, подібно до законів природи, об'єктивно і незаперечно. Саме тому основоположники марксизму назвали розвиток суспільства природно-історичним процесом. Однак, на відміну від природи, в суспільному житті закони прокладають собі дорогу через свідому діяльність людей.

Вивчаючи основні етапи суспільного розвитку, Маркс і Енгельс прийшли до висновку, що на зміну капіталізму повинна прийти нова суспільно-економічна формація - комуністична. "На вищій фазі комуністичного суспільства, після того як зникне підпорядкування людини, її поділу праці; коли зникне разом з цим протилежність розумової і фізичної праці; коли праця перестане бути тільки засобом для життя, а сама стане першою потребою життя; коли разом із усебічним розвитком індивідів виростуть і продуктивні сили, а всі джерела суспільного багатства поллються повним потоком, лише тоді можна буде зовсім перебороти вузький обрій буржуазного права, і суспільство зможе написати на своєму прапорі: "Кожному - за здібностями, кожному - за потребами!"

Ця картина майбутнього може, звичайно, захопити уяву. Разом з тим, виникає резонне питання: чи можливе взагалі існування такого суспільного устрою? Багато дослідників і публіцистів висловлюють думку, що подібне ідеальне суспільство, позбавлене соціальних відмінностей і протиріч, навряд чи здатне розвиватися, сподіватися ж на появу "нової людини", яка не має потреби в зовнішніх стосовно неї стимулах до праці, утопічно. У той же час висуваються і такі судження: комуністична ідея виникла задовго до Маркса і належить не йому; протягом декількох епох вона знаходила відгук у свідомості людей, підтверджуючи свою притягальну силу. Комуністична ідея відноситься до наддалекого прогнозу, а він неминуче містить у собі утопічні елементи, які б методи не застосовувалися при його розробці, тому головне - не ставитися до такого прогнозу як до конкретного проекту найближчого майбутнього.

Ще більшій критиці піддаються сьогодні марксистські уявлення про шляхи і способи перебудови суспільного життя, про роль революційного насильства в суспільно-історичному розвитку. Говорячи про комунізм як суспільство соціальної справедливості, яке виключає будь-які прояви насильства, Маркс і Енгельс проте вважали, що шлях до цього суспільства пролягає тільки через соціалістичну революцію, тобто через період гострого класового протиборства. І хоча вони різко виступали проти його крайностей, "марних жорсткостей", попереджали, що "повстання було би божевіллям там, де мирна агітація привела б до мети більш швидким і правильним шляхом", усе-таки висновок їхній був однозначний: оскільки буржуазія добровільно владу не віддасть, остільки пролетаріат повинен завоювати її. При цьому насильство, як вважали Маркс і Енгельс, не тільки історично неминуче, але і морально виправдане, тому що пролетарська революція завжди є відповіддю на систематичне, вікове насильство над трудящими.

Але чи можна побудувати світлий, справедливий світ, починаючи перетворення з використанням примусу, репресій, всіляких обмежень у масштабах держави? Чи не відбувається при використанні таких засобів підміна мети? Драматичні події історії XX ст., особливо в нашій країні, дають вичерпні відповіді на ці питання.

ІСТОРИЧНІ ДОЛІ МАРКСИЗМУ В ХХ СТ.

Наприкінці XIX - початку XX ст. позначилося кілька напрямів у марксизмі, прихильники яких по-різному тлумачили погляди і принципи, сформульовані К. Марксом і Ф. Енгельсом, по-різному переломлювали їх у політичній діяльності.

Чому ж на основі марксизму з'явилися різні, нерідко ворожі одна одній течії? Одну з причин цього сучасні дослідники вбачають у відомій суперечливості самого вчення. Так, виступаючи супротивниками "казарменого комунізму" , основоположники марксизму пропонували після завоювання пролетаріатом політичної влади здійснити перетворення, що при відомих умовах могли призвести саме до такого соціалізму: скасування приватної власності, загальне одержавлення, централізоване державне управління народним господарством.

Інакше кажучи, саме марксистське вчення - складне, суперечливе - не виключало можливості різних його тлумачень в інших історичних умовах.

Крім того, процес поширення марксизму, що почався вшир, не міг не супроводжуватися зміною його окремих положень, їхнім спрощенням, а часом і догматизацією, перетворенням у деякий абсолютний канон. Наприкінці життя Енгельс із тривогою відзначав, що окремі місця з їхніх творів і листування Маркса трактуються деякими революціонерами "як збори догм, які варто завчити напам'ять і повторювати вголос, подібно до формули заклинання чи католицької молитви ".

Але головне все-таки було в іншому. На рубежі XIX- XX ст. відбулися глибокі зміни в самій історичній дійсності.

Вступ капіталістичного світу в нову стадію супроводжувався посиленням суперечливості суспільного розвитку. На рубежі століть чітко виявилися дві різнонаправлені тенденції. Одна з них виражалася в посиленні стабілізаційних засад, можливостей мирного прогресу: нагромадження монополіями надприбутків і як наслідок цього певне збільшення заробітної плати робітників, скорочення робочого дня; розвиток акціонерної форми капіталу і поява нових шляхів збагачення середніх верств. Інша проявилася в посиленні революційних настроїв, викликаних збереженим контрастом між станами новоявлених мільйонерів і становищем трудящих.

Друга тенденція, що найбільше чітко проявилася в Російській імперії, де розвиток капіталізму йшов болісно - при збереженні феодальних пережитків, породжувала віру у швидке торжество пролетарської революції. У цих умовах зародився ленінізм - найбільш радикальна (тобто прихильна крайнім, рішучим поглядам і діям) течія у марксизмі.

Спираючись на розроблене ним вчення про імперіалізм як вищу стадію капіталізму, В.И. Ленін (1870-1924) переглянув деякі висновки марксистського вчення і вніс у нього ряд нових ідей, зокрема про нерівномірність! економічного і політичного розвитку країн як "безумовному" законі капіталізму і про неможливість перемоги соціалістичної революції у всіх капіталістичних країнах одночасно. Соціалізм може перемогти "спочатку в деяких чи навіть в одній, окремо узятій капіталістичній країні".

Оцінюючи перспективи розвитку революції, Ленін вважав, що вона швидше за все відбудеться в тій країні, що стала "вузлом протиріч", хоча в ній матеріальні передумови революції (рівень розвитку продуктивних сил, чисельність робітничого класу) є менш зрілими в порівнянні з іншими державами. При цьому особливого значення набуває політична влада. Завоювавши її, пролетаріат може використовувати державні важелі для вирішення завдань економічного розвитку.

Звідси випливає оцінка ролі пролетаріату. Ядром диктатури пролетаріату, на думку Леніна, повинна стати комуністична партія. Ленінізм не меншою мірою, ніж теоретична спадщина Маркса, є сьогодні предметом критичного аналізу. При цьому маються на увазі не тільки теоретичні погляди Леніна, але і реальна політика, яка здійснювалася під його керівництвом. Прихильники ленінізму продовжують стверджувати, що він у дусі марксизму дав свої відповіді на "виклик" часу, з огляду на нові революційні можливості, що відкрилися на початку XX ст., а також назрілу необхідність корінних перетворень у Росії. У той же час публікації раніше невідомих документів, що відносяться до перших післяреволюційних років, дають супротивникам Леніна все нові підстави для висновку: саме ця теорія і її практичне втілення створили умови для ствердження в колишньому СРСР антидемократичних, командно-бюрократичних методів управління державою. Один лідер, одна партія, одна ідеологія, рішуча перевага однієї (державної) форми власності -ці ідеологічні установки стали проводитися більшовиками в життя відразу після приходу їхній до влади.

У колишній Російській імперії були прихильники і більш помірного крила марксизму. Так, Г.В. Плеханов (1856-1918), відстоюючи разом із західноєвропейськими соціал-демократами ідею зрілості економічних передумов як необхідної умови переходу до нового суспільного ладу, застерігав від передчасних комуністичних експериментів. Захоплення революціонерами влади при відсутності умов для наступної соціальної перебудови, вважав він, "може призвести до політичного каліцтва на зразок древньокитайської чи перувіанської імперії, тобто до обновленого царського деспотизму на комуністичній підкладці".

На Заході цей напрям у марксизмі розвивав німецький соціал-демократ Е. Вернштейн (1850-1932). Насамперед він розкритикував висновок Маркса про зубожіння пролетаріату (хоча і не заперечував факти експлуатації робітників капіталістами), вважав тенденцію до зубожіння пролетаріату минущою, що властиво зародковому стану капіталістичного способу виробництва і який подолається з часом. Вернштейн думав, що число власників збільшується, середні верстви змінюють свій характер, але зберігають свої позиції в суспільстві.

Вернштейн високо оцінював роль демократії в сучасному суспільстві як появу такого соціального ладу, при якому жоден клас не користується політичними привілеями стосовно всього суспільства. У цілому він більш оптимістично дивився на перспективи капіталізму. Хоча в суспільстві існує класова боротьба, але час працює на зм'якшення класових протиріч. На його думку, політика "малих справ", часткових реформ дозволить капіталізму поступово трансформуватися в соціалістичному напрямі, і немає необхідності в руйнівних революційних потрясіннях, у відмовленні від демократичних завоювань на користь диктатури пролетаріату.

СУПЕРЕЧЛИВІ УСТРЕМЛІННЯ НАШОГО ЧАСУ

У рамках західного суспільствознавства розвивалися багато напрямів, висувалися різні теорії. Одним з таких напрямів став технократизм. Його прихильники виходять з переконання, що вирішальним фактором суспільного розвитку виступають техніка, виробничі технології. Створювана людським розумом і руками технічна цивілізація має незалежність від людини і суспільства, має здатність до саморозвитку, постійного прогресу, удосконалення своїх параметрів. У таких умовах особлива роль у суспільстві належить людям, які володіють науково-технічними знаннями, - технократам. Прийшовши до влади, ці люди організовують компетентне управління суспільними процесами.

Прояви даного підходу можна знайти в працях американського економіста Дж. Гелбрейта. Основне завдання суспільства, на думку вченого,- розвиток виробництва, а реальна влада розподіляється між фахівцями виробництва і управління (менеджерами). Гелбрейт думав, що такі ж процеси йдуть і при капіталізмі, і при соціалізмі і на цій основі в перспективі можлива конвергенція (зближення) двох систем з наступним синтезом у "змішаному суспільстві".

Поява комп'ютерної техніки дала новий сплеск технократичних ідей. Разом з тим сьогодні чимало їхніх критиків. Звертається увага на те, що перебільшення ролі техніки й індустрії в цілому в суспільному розвитку обумовило варварське ставлення до природи, до людини і поставило перед сучасним людством проблему виживання. Вказується також, що прихильники технократичних поглядів недооцінюють роль таких важливих сторін у житті суспільства, як духовна культура, не враховують вплив на людину і соціальну сферу біологічних, природних факторів.

Впливовим філософським напрямком у XX ст. став екзистенціалізм (від лат. existentia - існування). Для з'ясування позиції цих філософів звернемося до висловлень французького письменника Сартра. В одній з робіт він міркував наступним чином: при виготовленні речі людина попередньо формує її ідею; наприклад, ремісник, що виготовляє ножі, перш ніж взятися за виготовлення чергового ножа, виходить зі своїх уявлень про сутність цього предмета, тобто про те, що таке ніж взагалі і відповідно який саме ніж він повинен зробити зараз. Тут сутність передує існуванню (нового ножа). Дитина, народившись, вже існує, але стати людиною, віднайти людську сутність їй ще потрібно. Отже, немає заздалегідь заданої природи людини, ніяка зовнішня сила, ніхто, крім даного індивіда, не може здійснити її становлення людиною. Це багаторазово підсилює відповідальність людини за саму себе, за те, щоб відбутися як особистість, і за усе, що відбувається з іншими людьми. "Коли ми говоримо, що людина сама себе вибирає, то тим самим ми також хочемо сказати, що, вибираючи себе, ми вибираємо всіх людей... Якщо я, наприклад, робітник і вирішую вступити в християнський союз, а не в комуністичну партію, якщо я цим вступом хочу показати, що покірність долі - найбільш придатне для людини рішення, що царство людини не на землі, - то це не тільки моя справа: я хочу бути покірним заради всіх і, отже, мій учинок стосується всього людства".

Отже, на думку екзистенціалістів, людина внутрішньо вільна, її важка доля - бути завжди в дорозі, постійно піклуватися про місце своєї сутності.

Основні поняття

Поділ влади. Праця як джерело багатства. Соціалістичний ідеал. Продуктивні сили суспільства. Виробничі відносини. Закон суспільного розвитку.

Терміни

Утопія. Соціологія. Технократизм. Конвергенція.

Питання для самоперевірки

1. У чому суть теорії суспільного договору?

2. Що нового в розвиток суспільної думки внесли філософи-просвітителі?

3. Які, на думку А. Сміта, умови економічного процвітання держави?

4. Чому вчення А. Сен-Симона і Ш. Фур'є відносять до утопічних?

5. За допомогою яких понять характеризується розвиток суспільства в марксистському вченні? Чому воно назване природно-історичним процесом?

6. Яку роль у суспільному розвитку основоположники марксизму відводили "революційному насильству"?

7. У чому причини виникнення на рубежі ХІХ-ХХ ст. різних течій марксистської думки?

8. Кому, на думку прихильників технократизму, повинна належати вирішальна роль у суспільстві?

9. Який зміст філософи-екзистенціалісти вкладають у поняття "сутність" і "існування"?

Завдання

1. Згадайте відомі вам з курсу історії теорії виникнення держави (патріархальна, класова тощо). Зіставте їх з теорією суспільного договору. Зробіть

можливі висновки.

2. Які ідеї, висунуті А. Смітом, уявляються вам значимими і сьогодні, а які виглядають застарілими?

3. Що загального і які істотні відмінності в поглядах на суспільство і його перспективи у представників утопічного матеріалізму й основоположників марксизму?

4. Як ви вважаєте, чи є відсутність єдиної, усіма визнаної теорії суспільного розвитку сильною стороною сучасного суспільствознавства чи, навпаки, це говорить про його слабість?

5. Що, на ваш погляд, зближує марксистську теорію суспільного розвитку і технократичний погляд на світ?

6. Як ви довідалися, філософи-екзистенціалісти відмовилися шукати "розумний" зміст історії. Які події XX ст. поставили під сумнів історичний оптимізм мислителів минулого?

Короткі висновки до розділу

1. Усвідомлення минулого людства - складний процес, в якому об'єктивні фактори переплітаються з суб'єктивними думками й оцінками. Склалися два основних підходи до розгляду історії суспільства: стадіальний і локально-цивілізаційний.

2. Широко використовуване поняття "цивілізація" тлумачиться дослідниками по-різному. Багато хто бачить основу цивілізаційної єдності в сповідуванні людьми спільних для них духовних цінностей.

3. При всій своєрідності кожної цивілізації більшість з них може бути віднесена до однієї з двох мегацивілізаційних спільностей - Заходу або Сходу.

4. Цивілізації стародавності, суттєво відрізняючись одна від іншої, володіли певними спільними рисами, що було невластиво "доісторичному" періоду. Майже одночасно на Сході (в Стародавній Індії і Стародавньому Китаї) і на Заході (в Стародавній Греції) народилися перші філософські вчення.

Духовною основою середньовічної європейської цивілізації стало християнство. Індустріальне суспільство, що прийшло на зміну Середньовіччю, відкрило перед європейськими народами нові можливості, створивши одночасно і нові проблеми.

Питання для підсумкового повторення

1. Що загального і які найбільш істотні відмінності: а) формаційного і стадіально-цивілізаційного підходів до історії, б) локально-цивілізаційногоі стадіально-цивілізаційного?

2. Вкажіть найбільш істотні ознаки поняття "цивілізація".

3. Зіставте західний і східний тини цивілізацій. У чому полягають основні відмінності? Чим їх можна пояснити?

4. Покажіть зв'язок духовних цінностей (включаючи філософські погляди) древніх цивілізацій із соціально-економічним устроєм їхнього життя,

політичним устроєм.

5. До якого з зазначених типів суспільства - аграрного, традиційного, архаїчного, індустріального - можна віднести середньовічну цивілізацію Європи? Поясніть свій вибір.

6. Які зміни вжитті суспільства прокладали шлях індустріальній цивілізації? Чим вони були викликані?

7. Охарактеризуйте основні напрямки розвитку суспільної думки в

індустріальну епоху.

ЧАСТИНА ІІІ. СУЧАСНЕ СУСПІЛЬСТВО

РОЗДІЛ 7. СУЧАСНИЙ ЕТАП СВІТОВОГО ЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ