46 Розкрийте особливості політичного і гуманітарного життя українського народу в радянський період.

Встановлення радянської влади на території Наддніпрянської України визначалося суперечливими процесами. Соціальна структура в цей період зазнала складної трансформації. В результаті приходу до влади більшовиків в Україні було встановлено диктатуру пролетаріату. Було ліквідовано поміщицьке землеволодіння і клас поміщиків; ліквідовувалися станові звання: дворянин, міщанин, селянин; титули – князь, граф та ін.; звання чиновників. Встановлювалося єдине для всього населення найменування – громадянин.

Для того, щоб не допустити до влади адміністраторів, які служили за часів існування Російської імперії, більшовики законодавчо усунули їх від влади.

Із запровадженням в 1921 р. нової економічної політики змінилася економічна ситуація в Україні. В результаті часткової денаціоналізації промисловості, створення приватних орендних підприємств приватний капітал контролював у перші роки непу 75% роздрібного товарообігу. Внаслідок цього в країні з’явилася нова буржуазія: промисловці, приватні торговці, біржові маклери, орендарі. Їх стали називати “непманами” – людьми непу.

Розширення сфери функціонування приватного капіталу, оренди вимагало ліквідації заборони наймати робітників і використання примусової обов’язкової праці. Зростання промисловості, торгівлі, сільського господарства потребувало робочих рук, нового типу виробничих відносин між власником і робітниками.

Політична система України на початку 20-х років мала в собі ознаки багатопартійності, оскільки на території республіки діяли понад 20 політичних партій та організацій. Однак всі партії, крім КП(б)У – філіалу РКП(б), реальної влади не мали і користувалися незначним впливом.

Союзником більшовиків у громадянській війні була Українська комуністична партія (боротьбистів) – лідери Г.Гринько, В.Блакитний, П.Любченко. Однак в результаті внутрішніх і зовнішніх факторів в березні 1920 р. Всеукраїнська конференція УКП(б) ухвалила рішення про саморозпуск партії. З 15 тис. боротьбистів 4 тис. було прийнято до КП(б)У.

На початку 1920 р. з лівого крила УСДРП була створена Українська комуністична партія (УКП), яка нараховувала приблизно 300 осіб (лідери – А.Річицький, Ю.Лапчинський, Б.Антоненко-Давидович). Але у грудні 1924 р. Президія Виконкому Комінтерну прийняла рішення про розпуск УКП, мотивуючи його тим, що партія є націоналістичною, а її діяльність спрямована на розкол сил пролетарської диктатури. У березні 1925 р. на IV з’їзді УКП було прийнято рішення про її саморозпуск.

В результаті у 1925 р. КП(б)У залишилася єдиною партією в республіці, фактично та юридично монополізувавши політичне життя.

Формально важливою складовою частиною тодішньої політичної системи в країні були громадські організації. Найбільшими з них були профспілки. І Всеукраїнський з’їзд профспілок відбувся у Харкові наприкінці квітня 1919 р. На ньому було засуджено теорію меншовиків про незалежність профспілок від партії, окреслено завдання профспілок України. Цей з’їзд також визнав неприпустимою пропаганду буржуазними націоналістами відокремленості профспілкового руху в Україні від загальноросійського, заявив про свою тверду рішучість та готовність перетворювати в життя політичну лінію більшовистської партії, приймати активну участь у здійсненні завдань соціалістичного будівництва. До 1921 р. в Україні була в основному завершена організаційна перебудова профспілок за виробничим принципом.

Важливим елементом політичної системи були ради. Формально ради вважалися повновладними органами, але змушені були працювати під постійним наглядом парторганів.

Для контролю над селом у 1920 р. було утворено комітети незаможних селян

19 травня 1922 р. ІІ Всеросійська конференція РКСМ прийняла рішення про утворення піонерської організації.

В 1929 р. партійно-державне керівництво розпочало масову колективізацію. Оскільки селяни без захоплення ставилися до колективізації, Сталін і його прибічники в комісії політбюро ЦК ВКП(б) під керівництвом В.Молотова поставили завдання шляхом роз’єднання сіл на окремі групи домогтися залучення їх до колгоспів. Комісія порушила проблему куркульства. На той час куркулів-експлуататорів уже не було. Ще під час зрівняльного поділу землі в 1920-1923 рр. власті винищили усіх, хто будував свій добробут на необмеженій найманій праці. В 1930 р. заможних господарів (тих, хто своєю працею створив собі якийсь достаток) було оголошено куркулями. В Україні розпочалася ліквідація куркульства як класу. Тих, хто не вступав до колгоспу, оголошували підкуркульниками. Ліквідація куркульства на практиці означала фізичне знищення заможних селян-господарів і тих, кого підозрювали у ворожості до радянської влади.

Активну роль у здійсненні індустріалізації та колективізації відігравали громадські організації. Третій (1926 р.) та четвертий (1928 р.) з’їзди профспілок України, виконуючи рішення з’їздів партії про соціалістичну індустріалізацію, підготовку робітників та технічних кадрів, свою роботу тісно пов’язали з виробництвом. Вони сприяли розвитку творчої ініціативи робітників, яка проявлялась у розгортанні масового соціалістичного змагання, ударництва та стаханівського руху.

Значну роль відігравали профспілки в соціалістичній перебудові сільського господарства. Так, в 1929-1933 рр. профспілки республіки за дорученням ЦК КП(б)У надіслали до села близько 9 тис. робітників з числа 25-тисячників, які проводили роботу з колективізації.

Комсомол України також приймав активну участь у соціалістичній індустріалізації, колективізації сільського господарства, культурній революції

З початком сталінського комуністичного штурму наростав наступ на церкву. У квітні 1929 р. були заборонені всі види діяльності релігійних установ, крім богослужіння. Розпочалося масове винищення матеріальної основи релігійних громад. У приміщеннях храмів влаштовувалися сільбуди, школи, клуби, гаражі, склади тощо.