35. Дайте характеристику політичної діяльності українських гетьманів після смерті б.Хмельницького. Розкрийте наслідки періоду "Руїни" для України.

Поняттям «Руїна» історіографія позначає трагічний період в історії України, третю чверть XVII ст. «Руїна» об'єднує громадянську війну та іноземну інтервенцію в Україну з боку Московії, Польщі, Туреччини. Смерть Б. Хмельницького ослабила підвалини української держа­ви. Цим скористалася Московія, щоб посилити наступ на вольності українського народу. Почастішали вторгнення в Україну польських військ, турків, кримських татар. Со­ціальні протиріччя та боротьба старшинських угруповань за владу загострились і переросли у справжню громадян­ську війну. Все це вело до великих людських жертв, руй­нування міст і сіл, запустіння цілих районів.

Козацька старшина, дбаючи насамперед про станові ін­тереси, прагнула загарбати землю селян і рядових козаків, перетворити їх на своїх кріпаків. У боротьбі за владу і багатства представники різних старшинських угруповань не гребували будь-якими засобами і, що було особливо небезпечно для долі України, намагалися опертися на зброй­ні сили інших держав. У зв'язку з цим українські гетьма­ни нерідко перетворювалися на справжніх маріонеток Мос­ковії, Польщі, Туреччини, Кримського ханства.

Після смерті Б, Хмельницького гетьманом України об­рали його сподвижника писаря Івана Виговського (1657-1659 рр.). На відміну від свого попередника, який намагався утримати в Україні соціальну рівновагу, Виговський повністю став на бік старшини та шляхти і взяв курс на закріпачення селян. Це викликало вибух невдоволення низів. Народні повстання охопили Лівобережжя та Запо­рожжя. Повстання очолив полтавський полковник М, Пушкар і Запорізький кошовий Я. Барабаш. Останніх підтримала Москва, розраховуючи тим самим ослабити владу гетьмана і сильніше прив'язати Україну до Моско­вії. В червні 1658 р. 1. Виговський за допомогою Крим­ської орди розгромив загони повстанців під Полтавою. Місто було спалено. В бою загинув М. Пушкар, а Я. Ба­рабаш потрапив у полон і був страчений. Ці події забрали життя понад 50 тис. українців.

Прагнучи остаточно досягти незалежності від Моско­вії, І. Виговський у вересні 1658 р. уклав Гадяцький дого­вір з польським урядом про входження України до скла­ду Польщі як рівноправного члена федеративної держави («Великого Князівства Руського»). Опираючись на поль­ську допомогу, Виговський у 1658-1659 рр. досить успіш­но вів бойові дії з московськими військами. У битві під Конотопом (28-29 червня 1659 р.) його полки вщент роз­громили московитів, які втратили ЗО тисяч убитими. Та невдоволена пропольською політикою Виговського час­тина старшини на чолі з полковником І. Богуном і Запорізьким кошовим отаманом І. Сірком виступила про­ти гетьмана. Повстанці діяли спільно з Московськими вій­ськами. Виговський зазнав поразки і втік до Польщі (де й загинув у 1664 р.).

Після падіння І. Виговського гетьманом проголосили сина Б. Хмельницького Юрія (1659-1663 рр.). Слабкий і безвольний політик, він став пішаком у руках різних стар­шинських угруповань. Користуючись цим, московські і польські війська, татарські орди безперешкодно грабу­вали Україну. Внаслідок цього в 1663 р. Хмельницький втратив гетьманську булаву, а українські землі фактично розкололись на дві частини - на Лівобережжі наказним геть­маном став Я. Сомко, а на Правобережжі старшина обрала гетьманом П. Тетерю, що правив до 1665 р., стоячи на пропольських позиціях.

Правління Сомка теж виявилось короткочасним. У червні 1663 р. Іван Брюховецький за допомогою дема­гогічних лозунгів (обіцянки обмежити старшинське земле­володіння та поліпшити становище трудящих), опираю­чись на підтримку запорожців, селян і міщан, на «чорній раді» у Ніжині був обраний гетьманом Лівобережної Украї­ни. Своїх обіцянок гетьман не виконав, а його промосковська орієнтація викликала невдоволення козаків, які в 1668р. Брюховецького вбили.

Гетьманом правобережної України в 1665 р. став видат­ний політичний і військовий діяч Петро Дорошенко. Стра­тегічною метою його внутрішньої і зовнішньої політики було об'єднання Лівобережжя і Правобережжя в собор­ній Українській державі. Після підписання між Москвою і Польщею Андрусівського перемир'я 1667 р., за умова­ми якого до Московії відійшла Лівобережна, а до Поль­щі - правобережна Україна, Дорошенко уклав союз з Туреччиною. Здійснивши ряд успішних бойових опера­цій проти Польщі на чолі об'єднаного українсько-туре­цького війська, П. Дорошенко змусив польський уряд ви­знати широку автономію Правобережної України і розпочав боротьбу за Лівобережжя. В 1668 р. після смер­ті Брюховецького під тиском сусідніх держав, невдоволених посиленням гетьманської влади, змушений був повер­нутися на Правобережжя. У 1669р. Дорошенко уклав угоду про перехід України під владу Туреччини на правах автономії. Проте народ не підтримав цей крок гетьмана. 1676р. Дорошенко зрікся гетьманства і став воєводою у Московії.

На Лівобережній Україні гетьманом у 1668 р. став Дем'ян Многогрішний. Спершу він підтримував П. Доро­шенка, а потім став орієнтуватися на Москву. В 1669 р. підписав так звані Глухівські статті, які серйозно обмежи­ли автономні права України. Зокрема, І гетьманщина втра­чала право на безпосередні дипломатичні зв'язки з іншими державами. В 1672р. Многогрішного за намовою стар­шини звинуватили у державній зраді і відправили на за­слання до Сибіру. Наступних п'ятнадцять років (1672-1687 рр.) на Лівобережній Україні гетьманував Іван Самойлович, який успішно боровся з турецько-татарськими навалами. Як і його попередник, закінчив свої дні в си­бірському засланні.

Таким чином, внаслідок Руїни Україна зазнала незлі­ченних людських втрат, виявилась розколотою на дві час­тини, втратила чимало здобутків доби Б. Хмельницького. Окремі дипломатичні і військові успіхи (за Виговського і Дорошенка) не були розвинуті через чвари в середовищі старшини, яка свої інтереси ставила вище за державні.