Завдання 1. Байронізм як тип художнього світовідчуття

Ознайомтесь з визначенням байронізму у сучасному літературознавстві. Дайте відповіді на запитання:

1. Чому особистість Байрона пов`язується з проявами особистого і творчого бунтарства? Чи відчули ви бунтівний характер поезії Байрона?

2. Як ви розумієте поняття «світова туга»? Як співвідносяться поняття «байронізм» та

«світова скорбота»?

3. Які елементи байронічного світосприйняття наявні у прочитаних вами творах інших поетів-романтиків?

Байронізм – особливий понаднаціональний тип художнього світовідчуття, що набув відповідного втілення в системі жанрово-стильових рішень романтизму. В межах романтичної художньої системи байронізм був своєрідним типом мистецького бунту, який закономірно виник у Європі на поч. XIX ст. й отримав назву від прізвища Байрона, що його літературна і життєва позиція, чільні риси творчості були яскравим виразом основних ознак байронізму, а саме: «світової туги», індивідуалізму, титанізму, пошуку яскравих, сильних особистостей в історії та літературі, бунтарства, життєвого епатажу, захисту свободи народів і кожної особистості окремо та ін. Байрон відчув, підхопив та персоніфікував той дух, що вже витав у повітрі. Поет звільнив ту величезну енергію, що почала назрівати ще у творчості Дж. Мільтона та ін. митців і обов'язково мала вилитися в повному обсязі. В цьому, як і в силі поет, хисту Байрона, громадянській позиції та особистих рисах характеру, криються причини того, що його творчість мала чи не найбільший резонанс в історії європейської літератури. Ця творчість була нерозривно пов'язана з поширенням в Європі ідей байронізму. Але треба відзначити, що певні риси байронізму, елементи байронічного світосприйняття почали проявлятися в літературі ще до Байрона, наприклад, у творчості Ф.Р. де Шатобріана, котрий, як і Байрон, подорожував країнами Сходу (тяжіння до екзотичних сюжетів було властиве романтизмові взагалі). Вони мали спільні ідеї: ставлення до природи як до втілення свободи, подиху вільного життя, мотив втечі від людей, пошук «самозабуття» та ін. Всі ці елементи також складають багатогранну структурну основу байронізму. Він був певною мірою аморальним світосприйняттям, оскільки виходив за межі традиційної моралі того часу, без конфлікту з якою не можливо було домогтися справжньої людської свободи.

Протягом майже усієї першої половини XIX ст. байронізм мав вплив на більшість європейських літератур на: А. де Мюссе, А. де Віньї та А. М. Л. де Ламартіна у Франції, Й.В.Гете та Г.Гейне в Німеччині, А. Міцкевича та Ю. Словацького в Польщі, О.Пушкіна та М.Лєрмонтова в Росії, Т. Шевченка та Є. Гребінки в Україні. Це був особливий романтичний умонастрій, який був пов'язаний з крахом традиційної класицистичної культури та формуванням амбівалентного ставлення до християнства. Поштовхом до його виникнення і розвитку були також політичні та культурні зміни в Європі. Презирливе ставлення до людини, до її розуму та свободи в деяких літераторів поч. XIX ст. (Л.Бональд, Ж. де Местр), неприйняття раціоналізму та скептицизму, спірітуалізація філософії (Й.Г.Фіхте, Ф.В.Шеллінґ), а також багато інших явиш не могли не спричинити ліберальної опозиції, яка залишилась вірною ідеям Просвітництва.

Значну роль у формуванні байронізму відіграла літературно-філософська спадщина Ж.Ж.Руссо, який створив культ особистості, почуття та природи у своїй життєвій філософії та заклав перший камінь відродження дійсно релігійного почуття в суспільстві. Байронізм, і насамперед творчість самого Байрона, з його любов'ю до всіх націй і захистом індивідуальності та органічною суперечливістю як доказом людської природності, багато в чому збігається з філософією Руссо. Творчість обох митців характеризується глибокою людяністю, а також стихійною релігійністю («релігією серця»), яка не припускала ніякого догматизму. Від Руссо бере початок і така характерна риса байронізму, як поривання митця до просторової та часової свободи, що її яскравими образами були море, степ, гори – ті «вільні стихії», що були оспівані, крім Байрона, також Шатобріаном, Міцкевичем, Пушкіним, Гоголем, Гребінкою.

Лексикон загального та порівняльного літературознавства. – Чернівці: Золоті литаври, 2001. – С. 54.