4..Проблема митця і мистецтва у романі «Мартін Іден».

Провідна тема роману - тема долі художника з народу в капіталістичному суспільстві. "Мартін Іден", як дзеркало, відбив ті складні умови, в яких опинявся талановита людина в США. Це історія успіху і трагедії молодої людини, що намагається пробитися в ряди успішних. Пригнічений нестерпно важкими умовами життя і праці, він вважав, що справжню культуру можна знайти тільки у вищому суспільстві. "Він здійнявся над старим світом завдяки піднесеним думок і почуттів, почерпнутих з книг. Він був тепер впевнений, що в тому, вищому колі ... всі чоловіки і жінки думають і відчувають саме так. До цих пір він жив в якому - то брудному болоті і тепер хотів очиститися і піднятися у вищу сферу ".

Але при ближчому знайомстві з буржуазним суспільством Мартін переконується, що все, до чого він прагнув і що приваблювало його в цьому суспільстві, було фальшю, оманливої ​​видимістю. Життєвий шлях талановитої людини перетворюється на ланцюг гірких розчарувань.

Таким чином автор показав розтлінний вплив власницьких відносин на літературу і мистецтво. Мартін був художником - реалістом, що бачили цінність мистецтва в його правдивості: "навіть в самих ранніх його творах не було ознак посередності. У них скоріше було занадто багато сили. У всіх своїх творах він намагався поєднати реалізм з вигадкою і красотами, створеними фантазією. Він домагався натхненного реалізму, перейнятого вірою в людину і його прагнення. Він хотів показати життя, як вона є, з усіма її пошуками бентежного духу, оспівати сміливців, спрямовуються назустріч небезпеці, юнаків, одержимих любов'ю, гігантів, що борються серед жахів і страждань, які змушують життя тріщати під їх могутнім натиском ".

Проте ні один з його творів не було прийнято до друку в журналах, заповнених літературної продукцією, прославляли "жалюгідних мисливців за доларами" і зображала "дрібні любовні переживання нікчемних людців". Повний презирства до духовно убогим зверхникам, Мартін придбав і непереборне відразу до творчості. Так загинув художник, обманутий у своїх найкращих сподіваннях. Разом з художником загинула любов. Це благородне почуття пробудило у талановитому молодому людину творчі сили, заради любові він працював з величезним напруженням і все підпорядкував своєму почуттю.

Тема 5. В.Маяковський

1. Маяковський В. і російський футуризм. Володимир Володимирович Маяковський — одна із найяскравіших постатей не тільки російського футуризму, але і всієї російської поезії. Молодий, революційно налаштований Володимир Маяковський приєднався до футуристів у 1912 році. Футуризм виник як один з напрямків російської поезії межі століть. Називаючи себе єдиними поетами майбутнього (будетлянами), футуристи заявили про остаточний і повний розрив з усіма традиціями, різко протиставили себе іншим течіям (символізму, акмеїзму) і проголосили завдання створення нового мистецтва XX століття. Вони обурювали суспільну думку максималізмом своїх літературних маніфестів. У маніфесті з зухвалою назвою «Ляпас суспільному смаку» вони закликали «скинути Пушкіна, Достоєвського, Толстого з пароплава сучасності». Футуристи шокували назвами своїх збірників («Дохлий місяць», «Рикаючий Парнас» і ін.). їх вечори носили гучний, скандальний характер. Вони нещадно висміювали вульгарність, міщанство, обивательське ставлення до життя. Усі ці зовнішні ознаки революційності прийшлися до смаку молодому Маяковському.

У віршах Маяковського, надрукованих у програмних збірниках футуристів, багато бравади, декларативного перебільшення особистості поета (трагедія «Володимир Маяковський», «Собі, коханому, присвячує ці рядки автор»). У звичаї футуристів було заперечувати все створене до них. У юнацькій самовпевненості Маяковський називає недорікуватими Данте і Петрарку. Йому нецікаві Анненський, Тютчев, Фет («Набридло»). Перший вірш Маяковського «Ніч» було опубліковано в збірнику «Ляпас суспільному смаку». У його віршах 1912—1917 років виявилося спільне для футуристів відчуття «викорененості життя», неминучості катастроф, «вичерпаності» старої культури в усіх формах мистецтва.

Разом з тим уже з перших кроків він чітко виділяється в різношерстій і галасливій юрбі футуристів. Заявивши, що він «хоче майбутнього сьогодні», Маяковський підняв бунт проти сьогодення, ненависного йому укладу життя. «Геть ваш лад!», «Геть вашу війну!», «Геть вашу релігію!», «Геть ваше мистецтво!», «Геть вашу любов!» — такі гасла лежали в основі творів Маяковського 1912—1917 років. Він протиставляє себе буржуазному суспільству, перед яким йому хочеться не кривлятися, а скоріше плюнути в обличчя («Нате!»). Він гнівно засуджує імперіалістичну війну («Мама й убитий німцями вечір», «Вам!», «Я та Наполеон»), Він сатирично викриває буржуазний суспільний лад, що спотворює і принижує людину («Гімн ученому», «Гімн судді», «Моє до цього ставлення»). М. Горький, що підтримав у ці роки неабияке молоде дарування, одного разу сказав про нього: «Талановита людина. Що після нього будуть робити чижики в поезії — не знаю». Незважаючи на поступовий відхід Маяковського від футуристів, вони досить сильно вплинули на формування естетичних поглядів поета і його подальшу творчість. Ще на перших вечорах футуристів він придбав навички народного трибуна, що вміє тримати напружений інтерес аудиторії, навчився полемізувати і вибудовувати виступ як спектакль. Свою поезію він призначав мільйонам читачів, але ніколи не був людиною натовпу, навпаки, прагнув виділитися і зовнішнім виглядом, і поведінкою. Його поетичний склад і інтонації завжди були наповнені карбованим ритмом, призначеним саме для декламації вголос. Багато футуристів були художниками, сам Маяковський добре малював (він учився в Училищі живопису). Ця любов до фарб, до живопису гостро відчувається в ліриці поета, наприклад у вірші «Ніч»: «Багровый и белый отброшен и скомкан, в зеленый бросали горстями дукаты...» Однак, багато чого взявши від футуризму, Маяковський далеко пішов від нього і зумів створити свій власний неповторний стиль. 

2.Трагічна доля письменника Володимира Маяковського

Найталановитіший поет нашої епохи. Цими словами тиран канонізував постать поета, зробив його творчість хрестоматійною, обов’язковою для вивчення і знищив багатовимірний образ людини, яка кохала, страждала, шукала свого шляху в літературі й житті. В. Маяковський із захопленням зустрів Лютневу і Жовтневу революції. І тому серед грізних подій перед ним відкривалися реальні можливості втілення ідей про створення ноного, вільного, досконалого світу. Він багато пише, його твори друкуються, враження від численних подорожей країнами Європи та Америки надихають Маяковського на па писання нових творів.

Поет своєю творчістю стверджував радянські норми життя. Його вірші наповнені пафосом будівництва світлого майбутнього й героїчних буднів. Піднесена тональність творчості ви ключає компроміс, співчутливе ставлення до слабкого й скривдженою. Об’явивши себе поетом революції, Маяковський поставив свій талант у службу владі. У 30-ті роки XX столітні В. Маяковський був дуже популярним поетом не тільки в Радянському Союзі, а й у світі. Але його гордість, незалежність дратували владу.  Почалися репресії українських митців, а він закликає росіян вивчати їхні» мову – «величаву і просту». Поету забороняють виїзд до Парижа, де і ні нього чекає Тетяна Яковлєва, провалюється виставка «20 років роботи Маяковського». Нищівна критика п’єси «Баня», втручання влади у його особисті справи – все це підривало його впевненість у собі й довіру до влади.

Ще в ранніх творах В. Маякомський порушував тему самогубства і розглядав його не як смертний гріх, а переживаннями і тиском влади, Володимир Маяковський 14 квітня 1930 році застрелився. Життя загнало поета у глухий кут, звідки він не бачив іншого виходу. За час народження футуризму слід вважати 1910 рік, коли вийшла збірка «Садок Судей». Перша декларація футуристів «Пощечина общественному вкусу» вийшла 1912 року. Молоді поети Бурлюк, Кручений, Маяковський, Хлєбніков декларували відмову від традиційної культури («Бросить Пушкина, Достоевского, Толстого и проч. с Парохода Современности») і з презирством ставилися до законів гарного смаку. У маніфесті програма футуристів була конкретизована: заперечення граматики, синтаксису, правопису; нові ритми, рими, розміри вірша, нові слова й нові теми, презирство до слави.

 Маяковський разом із Д. Бурлюком, В. Хлєбніковим, В. Каменським та А. Крученим складали найбільш впливову в цьому напрямі групу «кубофутуристів», або поетів Гілеї. Футуристи винесли мистецтво на вулиці, в народ, їхнє слово було створене на декламування вголос. Мистецтво мало пробуджувати почуття. Так створені ранні вірші В. Маяковського: «Послухайте», «А ви змогли б?», «Нате», «Вам!» тощо. Ці вірші, як правило, вже у назві мають звертання.

Тематика поезії футуристів часто предметом поезії обирала місто, зовнішній світ і образ «я», протиставлений йому. Саме такі вірші писав і В. Маяковський («Кое-что про Петербург», «Я», «Уличное» та інші. Незвичною була і графіка вірша (різні форми: коло, трикутник, метелик тощо), незвичні образи (найчастіше місто-велет, вулиці й будинки оживлені через метафори: «Ходьбой усталые трамвай скрестили блещущие копья», «…сырой погонщик гнал устало Невы двугорбого верблюда» та інші). Футуристи ретельно працювали над звукописом, римою, використовували анаграми. Образи найчастіше мали експресивний характер, запам’ятовувались. Такі особливості притаманні раннім віршам Маяковського «Из улицы в улицу», «Ночь», «От усталости».

Антиестетизм – заперечення культури як такої в ім’я абсолютизації реальності – властивий Маяковському та іншим футуристам. У сучасному поетові суспільстві, на його думку, єдність матеріального і творчого, духовно порушена. Ідеальному немає місця, а тому так багато відштовхуюче матеріального у віршах: «обрюзгший жир», «мясо», «слюни» тощо. Тому ліричний герой Маяковського самотній, бо він – носій гармонії, якої нема навколо («Ничего не понимают», «Надоело!» та інші). А через це світ цей заслуговує на зруйнування. Саме такою і є мета мистецтва, на думку Маяковського-футуриста.

Футуризм поета не обмежений пише роботою над формою. Він включає і антивоєнні настрої (що не було, скажімо, італійським футуристам), і атеїзм, інтернаціоналізм, революційність. Гаслом Маяковського стало: «Нам слово нужно для жизни. Мы не признаем бесполезного искусства».