2. А.Конан Дойл і розвиток жанру детективу: традиції і новаторство.

Детекти́в (англ. detective — «агент розшуку», з лат. detectio — «розкриття») — різновид пригодницької літератури, передусім прозаїчні твори, в яких розкривається певна таємниця, пов'язана із злочином. Серед представників цього жанру — Едгар По, Вілкі Коллінз, Артур Конан Дойл, Агата Крісті, Ерл Стенлі Ґарднер та ін. Основна ознака детектива як жанру — наявність у творі якоїсь загадкової події, обставини якої невідомі і мають бути виясненні. Найчастіше описувана подія — це злочин, хоча існують детективи, в яких розслідують події, що не є злочинними (так, в «Записках про Шерлока Холмса», які звичайно відносять до жанру детектива, в п'яти розповідях з вісімнадцяти злочину немає).Суттєвою особливістю детектива є те, що справжні обставини події не повідомляються читачеві, принаймні, в повному обсязі, до закінчення розслідування. Замість цього, читач проводиться автором через процес розслідування, отримуючи можливість на кожному його етапі будувати власні версії і оцінювати вже відомі факти. Якщо в творі одразу описують всі деталі події, або ця подія не містить нічого загадкового, то його вже варто віднести не до чистого детективу, а до споріднених жанрів (бойовик, поліцейський роман і т. д.).

3.Жанрово-тематичні особливості циклу творів про Шерлока Холмса і доктора Ватсона

3.1.Історія створення та критичної рецепції.

1885 року він захистив дисертацію, а в 1887-му побачила світ перша його повість — «Етюд у багряних тонах». Головні персонажі цього твору потім довго не розлучалися з письменником. Це були доктор Ватсон і Шерлок Холмс.Перше оповідання з серії «Пригоди Шерлока Холмса», «Скандал у Богемії», з’явилося в липні 1891 року в «Стренд мегезін», і детектив із Бейкер-стріт надійно закріпився на сторінках цього часопису. Конан Дойль потрапив на якийсь час під владу власного персонажа. Через два роки він, незважаючи на всю свою витримку, здоров’я і плодючість, відчуває нав’язливу потребу продовжувати нескінченний ланцюг пригод Шерлока Холмса. «Дорога матусю, — повідомляв він Мері Фолі в одному з листів. — ...Я вирішив убити Шерлока Холмса. Він відриває мене від важливіших справ». «Кровожерливий» намір було виконано: в оповіданні «Остання справа Холмса» (1893) Шерлок Холмс загинув у сутичці з професором Моріарті. Але відкараскатися від улюбленця читацької публіки виявилося не так просто.І таку людину письменник, що її породив, вирішив погубити! Втрутилася сама королева Вікторія: її величність відмовляється вірити в загибель Шерлока Холмса. Невже переміг цей закоренілий злочинець, професор Моріарті? Королева впевнена, великий сищик не загинув. Це просто якась витівка з його боку... Хіба сер Артур Конан Дойль (К.Дойль отримав дворянське лицарське звання і титул сера і був визнаний офіційною Англією) іншої думки?

3. Система прототипів.

Чи знаємо ми попередників Шерлока Холмса у світовій літературі? Так, безумовно. Це детектив Дюпен — герой оповідань «Убивство на вулиці Морг», «Таємниця Марі Роже», «Украдений лист» американського письменника Едгара По, які стали першими зразками жанру детективної літератури. І, звичайно, француз Лекок, якого створив письменник Еміль Габоріо і який діє в його романах «Досьє», «Злочин в Орсівалі», «Лекок», «Раби Парижа».Обох детективів — американського та французького — ріднять із Шерлоком Холмсом могутній інтелект і методи дослідження злочинів: ретельний огляд місця події, копітке збирання доказів, надзвичайна увага до, здавалося б, найнезначніших дрібниць, здатність на основі зібраних даних вишикувати бездоганний логічний ланцюг умовиводів.