3.1.Історія написання роману

Кнута Гамсуна завжди цікавили процеси, що відбувалися у людській душі, тому своїм найкращим романом "Пан" (1894) він започаткував психологічну прозу в норвезькій літературі. Цей роман став зразком прози раннього модернізму, що поєднав у собі риси імпресіонізму, символізму та неоромантизму. Заглибившись у світ людських переживань, письменник показав кохання на тлі прекрасної природи, яка повинна б стати прикладом гармонії, однак люди, на його думку, не прислуховуються до голосу природи та розуму й руйнують почуття і стосунки між собою. К. Гамсун концентрував увагу на психологічному боці кохання, на його трагічності, коли звинувачення й образи зробили неможливим союз двох сердець. Роман написаний у той час, коли письменник, перебуваючи в еміграції, опинився у Парижі. Автор довго думав, як назвати роман. Спершу дав йому назву "Едварда", за ім?ям головної героїні. Але коли книга була вже готова до друку, Гамсун вирішив, що назва "Едварда" не відповідала змісту твору і тому повідомив видавцеві нову назву - "Пан".

У XX ст. і на початку XXI століття спостерігався підвищений інтерес до міфу з боку письменників, філософів, психологів, соціологів. Я. Поліщук зазначив, що міф - "універсальний, культурний феномен, значення якого виходить поза конкретні часові виміри (проте у кожну епоху інсталюється в духовних координатах часу) як первісний код символів, смислів, світоглядних уявлень чи, за узвичаєним у науці терміном, архітипів". Міфологічний фактор у літературі обумовлений перш за все процесами свідомої авторської міфотворчості. Філософсько-міфологічний аспект роману "Пан" відчутний вже в назві твору, і це дало змогу авторові синкрезувати культуру і міфологізувати картини світу.

У класичній міфології Пан - син Гермеса, бог лісів, отар, пастухів, який переслідував німф у пориві закоханості. Пан, хоч і був одним з найдавніших богів Греції, не досить вагома персона. Поступово він втратив свій первісний характер і став богом - покровителем усієї природи. Коли народився великий Пан, то його мати, німфа Дріопа, глянувши на сина, з переляку кинулася тікати, бо той мав цапині ноги та роги і довгу бороду. Але його батько, Гермес, зрадів народженню дитини, узяв його на руки і підніс на світлий Олімп, де всі боги гучно вітали Пана і сміялися, дивлячись на нього.

Пан не залишився жити на Олімпі, а пішов у тінисті ліси й гори, граючи на дзвінкій сопілці. Як тільки почули німфи її чудові звуки, одразу юрбами поспішали до нього, і незабаром веселий танок рухався зеленою відлюдною долиною під звуки музики Пана, який і сам любив танцювати з німфами. Коли він розвеселявся, неабиякий галас зчинявся у лісах, по схилах гір: весело грали німфи і сатири разом із шумливим цапоногим Паном. Опівдні він ішов в гущавину лісу, щоб відпочити. Саме тоді небезпечно його турбувати: Пан запальний і міг в гніві наслати тяжкий гнітючий сон чи панічний страх. Траплялося, що бог усьому війську вселяв такий страх і примушував чимдуж тікати. А коли Пан не гнівався, то він милостивий і добродушний.

Пан - втілення стихійного життєвого начала, що живе у кожному з героїв роману: в Глані, Едварді, Єві. Схожість Глана з Паном виявився в тому, що він мав майже безмежну владу над жінками, їхніми серцями.. Важкий "звіриний" погляд приваблював до нього жінок. На міфічного Пана герой схожий тим, що обидва вони злилися в одне ціле з природою. Стрімкі пориви душі Глана часто не можна було збагнути, і автор підкреслив, що не лише на його порохівниці, а й у ньому самому неначе сиділо невгамовне божество - Пан.