2.Автобіографічна основа роману «Голод»

Нове розуміння завдань письменника дає Гамсуну імпульс до написання роману «Голод» (1890), який сам письменник визначав не як роман, а як серію аналізів людської душі. Датський письменник і критик Едвард Брандес із захопленням відгукнувся про книгу, сказавши: «Розповідь відразу захопив мене. І чим далі я читав, тим більше він мені подобався. Розповідь була не просто талановитий, як багато інших творів. У ньому було щось більше. Щось від Достоєвського .... «Голод» став етапним твором не тільки в норвезькій, але і в світовій літературі, відкривши складну психологію, часто психологію несвідомого.

Роман «Голод» має автобіографічний характер. А. Сергєєв звертає увагу на те, що, хоча в видання 1890 р. немає посилання на час подій, що відбуваються, в уривках роману, опублікованих у журналі «Політіккен» в 1888 р., початок «Голоду» звучало так: «Це було два роки назад ... », тобто мова йде про той період, коли Гамсун жив у столиці Норвегії, але під загрозою голодної смерті змушений був знову виїхати до Америки. Власні переживання, які лягли в основу книги, допомогли Гамсуну створити особливий твір, художнє своєрідність якого насамперед у тому, що розповідь у ньому повністю підпорядковане завданням психологічного аналізу. Звідси - особлива форма: не роман у звичайному розумінні, а серія аналізів душевного стану героя, манера написання яких передбачає техніку «потоку свідомості», пізніше розроблену Д. Джойсом в «Улісс»

У романі «Голод» вся увага автора сконцентрована на розкритті внутрішнього світу самотнього, голодуючого людини, загубленого у великому холодному місті. Роман розпочато з того, що герой прокидається в своїй бідній, незатишною комірчині на горищі і ніби вперше бачить вкрай убогу обстановку. Перше, що бачить герой при пробудженні, - «fett, bugnende avertissement fra baker Fabian Olsen om nybakt brod» - «жирну, величезну рекламу булочника Фабіана Ольсена, розхвалюють свіжоспечений хліб».

Увага голодуючого героя не випадково затримується на хлібі: цей факт фіксує його підсвідомість. У той же час по ходу оповідання стає ясно, що недоїдання триває вже довгий час, через що думки героя постійно зупиняються на своїх фізіологічних відчуттях. На перших сторінках разом з рекламою хліба Гамсун детально описує різні дрібниці, які, здається, не мають значення - оголошення, крісло-гойдалка, вид з вікна, пустир. Всі ці деталі передають стан героя, розрізненість його вражень, нестрункими думок, які сформувалися в результаті систематичного голодування.

3.«Пан» к.Гамсуна як модерністський роман

Модернізм (від франц. тосіегпе — новітній, сучасний) — загальна назва сукупності напрямів і шкіл у літературі та мистецтві кінця ХІХ — початку ХХ ст., які відрізняються антиреалістич-ною спрямованістю, тяжінням до умовних засобів художнього зображення та вираження, духом експериментаторства.

Роман «Пан» вважається класичним зразком літературного імпресіонізму, в якому цей стиль виявляє себе на усіх рівнях тексту: в темі, ідеї, сюжеті, образах, композиції, мові.

У творі змальовані почуття закоханих, Едварди і Глана, почуття, що не піддаються ніякій логіці, почуття мінливі, глибокі, пристрасні, суперечливі, природні, навіть первісні. Не випадково у назву роману автор ставить ім’я язичницького божества Пана, яке асоціюється з природою, неподоланною любовною пристрастю, родючістю, передчуттям трагічних подій.

Імпресіоністичний психологізм - головна стильова ознака імпресіоністичної техніки письма. Дослідник Георг Брандес зазначав, що Кнут Гамсун "відтворив душевний кінематограф" завдяки нечуваному психологічному імпресіонізму. Не всі події у творі можна назвати вмотивованими і логічними (вбивство Томасом Гланом свого вірного друга - собаку Езопа). Мотивація цього вчинку не лежала на поверхні тексту, герой діяв за внутрішнім передчуттям, миттєвим враженням.

В образі Глана знаходимо риси неоромантичного героя. Це мужня людина, яка протистояла суспільству (відчужений від людей, самотній), йшла на ризик, потрапляла у незвичайні обставини і намагалася їх подолати.

Внутрішні зв?язки можна простежити між романом "Пан" Кнута Гамсуна та повістю "Тіні забутих предків" М. Коцюбинського. І для норвезького, і для українського письменників Пан (Чугайстер) - це уособлення сил природи. Він сприймався як символ єднання людини з природою, що навчив людину бачити прекрасне, що завжди допомагав зберегти душевну рівновагу. Український письменник стверджував, що і людська пісня, і людська праця - все дихало первісною дикою природою. Віднайти мелодію, яка була б співзвучна з красою гірських пейзажів, Іванові Па-лійчуку довго не вдавалося. Але після зустрічі з богом лісів - Чугайстром, - яка і здивувала хлопця, мелодія прийшла до нього легко і просто. Український письменник у своїй повісті прагнув відтворити оригінальне міфологічне світосприйняття гуцулів, показати їхнє, овіяне казковістю, міфами і повір?ями життя. Іван Палійчук став частиною природи, адже з дитинства "знав, що на світі панує нечиста сила, що арідник (злий дух) править усім; що в лісах повно лісовиків, які пасуть там свою маржинку: оленів, зайців і серн; що там блукає веселий Чугайстр, який зараз просить стрічного в танець та роздирає нявки; що живе в лісі голос сокири. ... Міг би розказати і про русалок, що гарної днини виходять з води на берег, що співають пісень, вигадують байки і молитви...". Тобто, вже з раннього віку свідомість Івана була "налаштована" на сприйняття міфологічного досвіду, виробленого гуцулами протягом багатьох віків. Він чув голоси предків, зростав в атмосфері міфу карпатських лісів та полонин. Ставлення Івана до міфологічного світу змінилося після смерті Марічки. Страх перед демонічними силами витіснив завдяки великій силі кохання, яке він втратив зі смертю коханої. Тому Іван рятував нявку-Марічку, граючи Чугайстрові пісню, яку підслухав у щезника.