4. Стихія російської революції в поемах «Скіфи» та «Дванадцять».

Поема А. Блоку "Дванадцять" було написано в 1918 року. Це було страшне час: позаду чотири роки війни, відчуття волі у дні Лютневу революцію, Жовтневий переворот й прихід до своєї влади більшовиків, нарешті розгін Установчих зборів від, першого російського парламенту.Интеллигентами того кола, якого ставився А. Блок, всі події сприймалися як національна трагедія, як загибель російської землі.

  У цьому тлі явним контрастом пролуналаблоковская поема, багатьом його сучасникам видалася як несподіваною, і навіть блюзнірською. Як може співак Прекрасної Дами створити вірші протолстомордой Каті? Як може поет, присвятив такі проникливі ліричні вірші Росії, написати в страшні нею дні слова: ">Пальнем-ка кулею в Святу Русь?". Питання ці поставлені після першу публікацію поеми "Дванадцять" з газети "Прапор праці". Сьогодні, через більш як третина століття, всі ці запитання стали маємо новою силою, поема "Дванадцять" викликала цікавою для суспільства, ми вдивляємося у ній, вдивляємося до минулого, намагаються зрозуміти сьогодення та вгадати майбутнє, зрозуміти позицію поета,продиктовавшую йому рядки цього вірша. ">Эпиграф століття" -- так називаютьблоковскую поему дослідники сучасності, пропонуючи різні варіанти її прочитання. Останні, дев'яності роки тлумачі часом намагаються прочитати вірш "від протилежного", довести, що Блок у ньому дав сатиру на революцію, яке Христос насправді Антихрист. Але чи це?

  Насамперед, А. Блок попереджав, чого слід переоцінювати значення політичних мотивів в поемі "Дванадцять". Вона має як широкий сенс. У центрі твори - стихія, вірніше, те що чотирьох стихій: природи музики, і стихії соціальної, саме дію поеми відбувається у Петрограді 1918 року, скільки, як у поет, "по всьому божому світлі". Йде розгул стихійних сил природи, а поета-романтика, поета-символіста, яким було О.Блок, це символ, протистоїть найстрашнішого - обивательському спокою і затишку. Ще циклі ">Ямби" (1907-1914) він писав: ">Нет!Лучше згинути в холоднечі лютою!Уюта немає.Покоя немає." Тому немає й стихія природи так співзвучна його душі, вона передано в "Дванадцяти" безліччю образів: вітер, сніг, хуртовина і завірюха. У цьому вся розгулі стихій, крізь виття вітру і завірюхи О.Блок почув музику революції - у статті "Інтелігенція і Революція" він закликав: "Усім тілом, всім серцем, всім свідомістю - слухайте Революцію".

 Головне, почув поет у цієї музиці, - це стосується її багатоголосся. Воно позначилося ритміці поеми - вона вся побудовано зміні музичних мелодій. У тому числі і близький бойовий марш, і побутової розмова, і знаменитий давній романс, і частівка (відомо, що А. Блок почав писати свою поему зі рядків "Вже я ножичкомполосну-полосну", почутих їм і вразили його власнимзвукописью). І всім цим багатоголоссям, дисгармонією поетові чується потужний музичний натиск, чіткий ритм руху, яким закінчується поема.Стихийна у ній і любов. Це темна пристрасть з "чорними хмільниминочками, з фатальний зрадою і безглуздою загибеллюКатьки, яку вбивають, цілячись вВаньку, і ніхто кається у тому убивстві. НавітьПетруха, посоромлений своїми товаришами, відчуває недоречність своїх страждань:

"Він голівку підкидає,

 Він знову повеселів".

  А. Блок якраз відчув той страшний, що увійшло життя: повне знецінення людського життя, що її охороняє більше ніякої закон (нікому навіть спадає на думку, що з вбивствоКатьки доведетьсяотаечать. Не утримує від вбивства і моральне почуття - моральні поняття гранично знецінилися. Недарма після загибелі героїні починається розгул, що тепер дозволено:  

">Запирайтеетажи,

 Нині будуть грабежі!

 >Отмикайте льохи -

  >Гуляет нині голота!"

Нездатні утримати від темних, страшних проявів людської душі, й віра у Бога. Вона також втрачені, і Дванадцять, які пішли "у червоній гвардії служити", самі це:

"Петько! Гей, не забріхуйся!

 Від чого тебеупас

  Золотий іконостас?"

і додають:

"Алі руки мені не у крові

 Через  >Катькиной любові?"

Але вбивство коїться як через любов - у ньому з'явилася й інша стихія, стихія соціальна. У розгулі, в розбої - бунт "голоти". З цих людей непросто вирують, вони прийшли до влади, вони звинувачуютьВаньку у цьому, що він "буржуй", намагаються знищити старий світ: "Ми на горі всім буржуям/ Світовий пожежа роздуємо..." І тоді виникає найскладніший питання, який мучить читачівблоковской поеми і він, як мучив три чверть століття тому: як могла А. Блок прославити цей розбій і розгул, це знищення, зокрема і знищення культури, де він був і носієм якої він сам?

  Багато чого у позиції А. Блоку може прояснити те, що поет, будучи завжди далеких від політики, був вихований у традиціях російської інтелігентської культури ХІХ століття з властивою їй ідеями ">народопоклонства" і відчуттям провини інтелігенції перед народом. Тому розгул революційної стихії, який набував часом такі потворні риси, як, наприклад, згадані поетом розгроми винарень, грабежі, вбивства, знищення панських садиб зі столітніми парками, поет сприймав, як народне відплата, зокрема та інтелігенції, де лежать гріхи батьків. Втративши моральні орієнтири, охоплена розгулом темних пристрастей, розгулом вседозволеності - такий постає Росія поемі "Дванадцять". Але те страшному і жорстокому, через що потрібно їй пройти, що вона переживає взимку 18-го року, А. Блоку бачиться як відплата, а й занурення до пекла, в пекло, але нинішнього ж - її очищення. Росія має уникнути це; занурившись найбільш дно, піднестися догори. І саме у з цим виникає найзагадковіший образ в поемі - образ, який з'являється у фіналі, Христос. Про фіналі цьому і образі Христа написано нескінченно багато.Трактовали її дуже різноманітно. У дослідженнях минулих років звучало вільне чи мимовільну (вірніше, часто підневільна) прагнення пояснити поява Христа в поемі майже випадковістю, недостатнім розумінням А. Блоку того, хто має бути попереду червоногвардійців.

  Сьогодні ми маємо потреби доводити закономірність і "глибоко продуманий характер цього фіналу. Та йпредугадивается образ Христа у творі від початку - в назві: для тодішнього читача, вихованого в традиціях християнської культури, який вивчав у шкільництві Закон Божий, число дванадцять було числом апостолів, учнів Христа. Шлях, яким йдуть героїблоковской поеми - це з безодні до воскресінню, від хаосу до гармонії. Невипадково Христос йде шляхом ">надвьюжним", а лексичному ладі поеми після свідомо знижених, грубих слів з'являються настільки прекрасні і добрі традиційні для А. Блоку: "Ніжним ходою надхуртовинної, Снігової розсипом перлинною, У білому віночку з троянд Попереду -Исус Христос".

 І на цій ноті завершується поема, перейнята вірою А. Блоку в майбутнє воскресіння же Росії та воскресіння людського у людині. Боротьба світів у творі - це передусім боротьба внутрішня, подолання у собі темного і страшного.

Тема №7. А.Чехов