
- •Формування творчого обдарування е. Золя.
- •Жанрове розмаїття творчості.
- •Е.Золя і розвиток імпресіонізму у Франції.
- •1.3.Громадсько-політична позиція митця (справа Дрейфуса).
- •Е. Золя – теоретик натуралізму. Естетична програма письменника.
- •3.Художні особливості епопеї «Ругон-Маккари».
- •Історія написання.
- •Жанрово-тематична специфіка
- •3.3 Образна система твору.
- •4.Вплив французького художника на розвиток мистецтва слова.
- •5.Творча рецепція доробку е.Золя в Україні.
- •1.Жанрово-тематичне розмаїття творчості а.Конан Дойла.
- •2. А.Конан Дойл і розвиток жанру детективу: традиції і новаторство.
- •3.Жанрово-тематичні особливості циклу творів про Шерлока Холмса і доктора Ватсона
- •3.1.Історія створення та критичної рецепції.
- •Система прототипів.
- •3.3. Секрет популярності детективів англійського письменника
- •Кінематографічна історія циклу творів Конан Дойла про Шерлока Холмса і доктора Ватсона.
- •Вплив а.Конан Дойла на розвиток детективу (Жорж Сіменон, Агата Крісті та ін.).
- •Т.Драйзер – майстер реалістичної прози. Особливості творчого методу.
- •Риси автобіографізму у романі «Дженні Герхардт».
- •3.Жанрова природа роману «Сестра Кері».
- •4.Образна символіка роману «Американська трагедія».
- •5.Проблематика «Трилогії бажань» («Фінансист», «Титан», «Стоїк»)
- •6.Традиції т.Драйзера і сучасний літературний процес.
- •1. Особливості творчого методу Дж.Лондона.
- •2.Періодизація творчості американського письменника.
- •3.Тематична палітра новелістики Дж.Лондона.
- •4..Проблема митця і мистецтва у романі «Мартін Іден».
- •Тема 5. В.Маяковський
- •3. Непересічність творчого обдарування.
- •4.Актуальні проблеми драматургії в.Маяковського
- •1. Своєрідність символізму поета.
- •2.Відображення релігії Вічної Жіночності у творчості митця.
- •3. Тематичне розмаїття о.Блока: тема «страшного світу»; романтичного «двобою з життям», «тема батьківщини».
- •4. Стихія російської революції в поемах «Скіфи» та «Дванадцять».
- •1. Від Чехонте до Чехова. Еволюція стилю прозаїка.
- •2. Поетика оповідань а.Чехова. Новаторство російського митця.
- •3. «Острів Сахалін» як вияв громадянської позиції письменника.
- •4. А.Чехов і розвиток мистецтва театру в Росії.
- •5. «Чайка» а Чехова як зразок «нової драми». Історія сценічної інтерпретації.
- •6. Вплив творчості а.Чехова на розвиток світової культури.
- •7.Чехов і Україна
- •1.Етапи творчої еволюції Кнута Гамсуна.
- •1.1. Риси імпресіонізму у творчості норвезького митця.
- •2.Автобіографічна основа роману «Голод»
- •3.«Пан» к.Гамсуна як модерністський роман
- •3.1.Історія написання роману
- •3.2.Семантика назви
- •3.3.Тематика і проблематика
Cамостійні роботи
з історії зарубіжної літератури
студентки 301 групи
Глиняної Юлії
Тема № 1. Е. Золя.
Формування творчого обдарування е. Золя.
Жанрове розмаїття творчості.
Золя почав писати для газет хроніку і літературно-критичні статті. Журналістика сприяла розвитку уваги до дійсності. Незабаром він залишив видавництво і повністю віддався літературній практиці.У 1864 році Еміль Золя опублікував збірку оповідань «Казки Нінон», але ранні романи залишилися непоміченими. Поступово захоплення творчістю романтиків (що суттєво для ранніх творів) змінилося інтересом до творчості реалістів, зокрема Бальзака, Флобера, до натуралістичних теорій історика літератури Іпполіта Тена. Творча спадщина Золя багатогранна (декілька збірок оповідань, збірка літературно-критичних і публіцистичних статей, кілька драматичних творів, але першорядне місце займали романи). У «Терезі Ракен» (1867) і «Мадлен Фера» (1868) письменник створив приклади натуралістичного роману.
Е.Золя і розвиток імпресіонізму у Франції.
Стосовно до літератури імпресіонізм розглядається широко — як стильове явище, що виникло в останній третині 19 століття і охопило письменників різних переконань і методів, і вузько — як течія з певним методом і світовідчуванням, що тяжіли до декадентства, що склалося на рубежі 19-20 ст. Ознаки «імпресіоністичного стилю» — відсутність чітко заданої форми й прагнення передати предмет в уривчастих, миттєво фіксуючих кожне враження штрихах, що виявляли, однак, при огляді цілого, свою єдність і зв'язок. Як особливий стиль імпресіонізм із його принципом цінності першого враження давав можливості вести оповідання через такі, ніби схоплені навмання, деталі, що порушували строгу погодженість оповідального плану й принцип відбору істотного, але своєю «бічною» правдою надавали розповіді надзвичайну яскравість і свіжість, а художній ідеї — несподівану розгалуженість і багатоликість. Залишаючись стильовим явищем, імпресіонізм не означав, особливо у великих письменників (наприклад, А. П. Чехов, І. О. Бунін й ін.), ламання художніх принципів реалізму, а позначався в збагаченні цих принципів, описів.До початку 20 ст. виникло кілька стильових різновидів імпресіонізму на загальній реалістичній основі. Родоначальниками «психологічного імпресіонізму» вважають братів Ж. й Е. Гонкурів («поети нервів», «цінителі непомітних відчуттів»), цей напрямок продовжений у творчості К. Гамсуна («Голод»), раннього Т. Манна (у новелах), С. Цвейга, Ф. Анненського. Трепетні мальовничі описи зустрічаються в творчості Е.Золя («Сторінка любові»), Е. П. Якобсена (у новелі «Могенс»), у російській літературі — в творчості А.Чехова та Буніна. Екзотичні барвисті особливості імпресіонізму проступають у творчості Р. Л. Стівенсона і Дж. Конрад, пізніше у С. Моема і Поля Верлена, його вірш «Поетичне мистецтво» (1874, опубліковано 1882) звучить одночасно і як поетичний маніфест імпресіонізму, і як передвістя поетики символізму.
1.3.Громадсько-політична позиція митця (справа Дрейфуса).
Золя слідкував за судовою тяганиною щодо справи Дрейфуса і після виправдання Естергазі, письменник не змовчав і написав статтю «Я звинувачую», яка була відкритим листом до президента Франції Фелікса Фора: «Пане президент! Яким брудом ліг на Ваше ім'я процес Дрейфуса! А виправдання Естергазі — нечуваний ляпас, нанесений істині та справделивості. Брудний слід цього ляпаса заплямовує обличчя Франції!» Письменник відкрито звинуватив владу та суд у свідомому звинуваченні безневинного. У своєму листі він попереджував: «Коли правду ховають у пітьмі підземелля, вона набирає там таку нездоланну силу, що в один прекрасний день відбувається вибух, який руйнує все».
За образу влади, Золя був притягнутий до суду. Але до процесу долучились французькі інтелектуали, друзі Золя: вождь соціалістів Жан Жорес, письменник Анатоль Франс, митці та політичні діячі. Але влада не гаяла часу — спеціально найняті люди у залі суду влаштовували овації противникам Дрейфуса та Золя, кричали під час промов захисників, заглушаючи їхні промови. Письменник перетворив своє місце на лаві підсудних на трибуну для захисту Альфреда Дрейфуса. У своєму останньому слові він промовив: «… Дрейфус невинний, клянусь вам у цьому! Клянусь моєю сорокарічною письменницькою працею, клянусь моєю честю, моїм добрим ім'ям! Якщо Дрейфус винний, хай загинуть всі мої книги! Ні, він ні чому не винний, він страждає без усякої вини…»
Суд виніс вирок Золя — рік ув'язнення та штраф у 3000 франків. Письменника позбавили ордену Почесного легіону. В знак протесту проти цього, від свого ордену відмовився і Анатоль Франс. Золя, який не хотів миритися із несправедливістю, втік до Англії. Він зміг повернутися до Франції лише після самогубства полковника Анрі та втечі майора Естергазі, двох головних фігур справи Дрейфуса в червні 1899 року.