45. Причини поразки Червоної армії на початку ввв срср.

Історичні реалії свідчать, що напередодні війни Радянський Союз мав об'єктивні передумови для належної відсічі Німеччині. Трагедія тяжких поразок 1941 р. не була фатальною, їх причини криються в негативних явищах, властивих тогочасному режиму. В нових історичних умовах необхідно було організувати та спрямувати зусилля мільйонів людей на відсіч ворогові. Але парадокс історичної ситуації полягав у тому, що система, яка внаслідок численних кричущих прорахунків та помилок авторитарної влади поставила країну перед безоднею, мусила в умовах найгострішої воєнно-політичної кризи своїми нещадними, тоталітарними методами врятувати її від загибелі. Тому причини поразки Червоної армії в початковий період війни були складні й багатозначні, об'єктивні й суб'єктивні — вони мали як зовнішній, так і внутрішній характер.

Розв'язуючи війну проти СРСР, фашисти були переконані у швидкій перемозі, маючи для своїх сподівань певні підстави. На той час економіка Німеччини створила величезний військово-економічний потенціал, який спирався на ресурси майже всієї окупованої фашистами Європи і перевищував радянський в 2,5 раза. До того ж «армія вторгнення» з майже дворічним досвідом ведення сучасної війни мала в своєму розпорядженні не лише трофейну зброю й боєприпаси, 180 дивізій, а й власні сучасні види озброєнь, чого бракувало Червоній армії.

Хоча радянське керівництво і запевняло народ, що майбутня війна відбуватиметься на «чужій території» і «малою кров'ю», країна та армія до неї виявилися не готовими. Час, виграний укладенням договору з Німеччиною про ненапад у 1939 р., не був ефективно використаний для посилення боєздатності Червоної армії, вироблення воєнної доктрини.

Навпаки, проводячи лінію на зміцнення авторитарного режиму, Сталін та його підручні розгорнули репресії проти командного складу армії. В УРСР було репресовано понад 15 тис. військових, що значно послабило боєздатність збройних сил. Терор знекровив командування Київського та Харківського військових округів. На початку реалізації «плану Барбаросса» Гітлер говорив про Червону армію як про «військо без керівників». Не випадково у своїх мемуарах маршали О. Василевський та Г. Жуков висловлювали думку про те, що якби не було 1937 р. (маючи на увазі репресії), можливо, не було б і війни в 1941 р.

Тривалий час радянська пропаганда експлуатувала міф щодо «фактора раптовості» нападу, який був потрібен Сталіну для виправдання своїх помилок і прорахунків. Але радянське керівництво знало, що з 25 травня 1941 р. вермахт перекидав до західного кордону нашої країни 100 ешелонів на добу з військовою технікою і озброєнням. За 11 місяців до початку війни прикордонники затримали 5 тис. німецьких розвідників. За цей період німецькі літаки 324 рази порушували повітряний простір і проводили розвідку. Агентурна розвідка інформувала Сталіна навіть про дату фашистського нападу на СРСР.

Серед тих, хто працював у німецькому тилу, виконуючи відповідальну розвідувальну роботу, були і вихідці з України. Зокрема, український живописець М. Глущенко (агентурне ім'я «Ярема») ще в червні 1940 р. передав до Москви відомості про «план Барбаросса». У травні 1939 р. перший з виходців України, удостоєний звання Героя Радянського Союзу, начальник розвідуправління КОВО генерал-майор І. Проскуров подав Сталіну відповідний матеріал, але тоіі, будучи переконаним у ненападі Німеччини на СРСР, залл-шався глухим до даних розвідки, а з тими, хто ставив під сумнів цей висновок, розмова була короткою: табір або розстріл. Сталіну говорили те, що він хотів почути.

Мобілізація сил для відсічі німецькій армії

Невдачі й поразки, що спіткали радянські війська, вже на початку війни поставили їх у надзвичайно тяжке становище. Щоб вийти з породженої війною кризи, потрібні булг* кардинальні зміни. Але дії Сталіна та його найближчого оточення у цій найкритичнішій ситуації не відзначалися оперативністю і продуманістю щодо мобілізації всіх сил і резервів країни на опір фашистам. Військово-політичне керівництво, мабуть, не усвідомлювало масштабів того, що відбувається, всього драматизму ситуації. Про це свідчать такі факти: воєнний стан було спочатку оголошено лише в європейській частині країни, а створена 23 червня 1941 р. Ставка головного командування до 10 липня ніким не очолювалася.

Вже за перший тиждень війни до діючої армії було мобілізовано більше 2,5 млн жителів України, понад 2 млн українців вступили до загонів народного ополчення, а також до винищувальних батальйонів для охорони тилових районів від шпигунів та диверсантів. Наприклад, на захист Донбасу до жовтня 1941 р. виступило 175 тис. ополченців.

Надзвичайно велике значення мала допомога населення військам у створенні оборонних споруд. Поряд із фронтом, часто під артилерійським обстрілом і бомбардуванням, на будівництві укріплень працювали мільйони українців. Так, в Одесі тисячі міських жителів, переважно жінок, разом з бійцями за 40 днів побудували понад ЗО рубежів завдовжки 250 км. У Донбасі десятки тисяч шахтарів створили більше 20 тис. військово-інженерних об'єктів. Під Києвом на початку липня 1941 р. в оборонних роботах брало участь понад 160 тис. осіб.

Оборонні бої вимагали протягом короткого часу переведення економіки, як і всього життя народу, на воєнні рейки. До здійснення цієї роботи залучали все працездатне населення. Але в умовах тоталітарного режиму цей цілком природний для періоду війни захід набув характеру масових, кривавих і до того ж часто необґрунтованих розправ над усіма «підозрілими» у прифронтових районах. Перед тим як залишити Західну Україну, органи НКВС стратили багатьох діячів освіти, науки, в'язнів, незважаючи на те, які звинувачення проти них висувались. Тільки у Львові, Сам-борі, Станіславі, Рівному, Луцьку було знищено понад 15 тис. осіб. Ці екзекуції, організовані слідом за масовими депортаціями та наростаючим терором радянського режиму, посилили негативне ставлення західних українців до радянської влади.

Уже через тиждень після початку війни промислові підприємства України почали виконувати замовлення фронту: випускали або ремонтували танки, бронепоїзди, гармати, міномети.

На період війни робітників, селян, службовців було закріплено за їхніми робочими місцями, відпустки заборонялися.

На нових місцях евакуйовані підприємства і колективи опинилися у надзвичайно складному становищі, стикалися з численними труднощами. Але люди, переборюючи їх, швидко пускали в дію заводи. Багато великих евакуйованих підприємств було відновлено лише за півтора-два місяці.

Перебазування продуктивних сил у східні райони країни було великим подвигом народу. За своїм значенням його можна прирівняти до перемоги в одній з визначних битв Другої світової війни. Саме завдяки йому відкрилася перспектива швидкого створення потужної військово-господарської бази.