40. Повоєнна відбудова народного господарства України (1945 – 1955 рр.)

Після війни відбудовний процес відбувався прискореними темпами. У цьому були зацікавлені як влада, намагаючись посилити свої позиції у «холодній війні», що розгорнулася між двома світовими системами у 1946 р., так і українське суспільство, плекаючи надію на краще життя.

У березні 1946 р. Верховна Рада СРСР затвердила п'ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства на 1946—1950 pp. Основні завдання четвертої п'ятирічки полягали у відбудові зруйнованих районів країни, відновленні довоєнного рівня промисловості й сільського господарства і навіть його перевищенні. Виснажені війною робітники змушені були тяжко працювати. Партійно-радянська влада використала звичні для неї методи мобілізацій, застосування примусової праці ув'язнених та військовополонених, практично безплатної роботи колгоспників і дітей.

І все ж відбудова важкої промисловості принесла свої результати. Україна за окремими показниками випереджала розвинуті європейські країни. Промислове виробництво у 1950 р. на 15% перевищувало довоєнний рівень.

Відбудова і подільший розвиток господарства. Відродження господарства республіки розпочалось в 1943 р., по мірі визволення з-під фашистської окупації, і особливо активізувалось у повоенний час. Відбудова зіткнулась з рядом суттєвих труднощів. Україна постраждала тричі. Негативно позначився наказ Сталіна про те, що необхідно нічого не залишати під час відступу. Німці вивезли, підірвали те, що ще не було знищено. Значних руйнувань було завдано під час воєнних дій.

На руїни було перетворено 714 міст і селищ міського типу. Київ був знищений на 85%, Харків – на 70%, значних втрат зазнали й інші міста України. Перестали існувати 28 тис.сіл, 33 тис. колгоспів, радгоспів, МТС. В республіці залишилося лише 19% довоєнної кількості промислових підприємств. Тільки прямі збитки, завдані господарству України становили 285 млрд.крб. Ця сума вп’ятеро перевищувала асигнування УРСР на будівництво нових заводів, фабрик, залізниць, електростанцій, шахт,МТС та інших державних підприємств протягом усіх трьох довоєнних п’ятирічок. Загальна сума втрат, яких зазнало населення й господарствоУкраїни, становили майже 1,2 трлн.крб. Було втрачено 30% національного багатства.

41. Західна Україна у 1918 – 1920 рр.

Після розпаду Австро-Угорської імперії на зборах політичних і громадських діячів Галичини і Буковини у Львові 18—19 жовтня 1918 р. була створена Українська Національна Рада, яка 1 листопада проголосила утворення національної держави. її назву й територію уточнив закон, ухвалений Радою 13 листопада 1918 p.: держава отримала назву «Західно-Українська Народна Республіка» (ЗУНР) зі столицею у Львові. ЗУНР, у тому числі Буковина та Закарпаття, займала територію майже 70 тис.кв. км з 6-мільйонним населенням.

Польща з допомогою військової сили відвойовувала свої позиції і наприкінці листопада оволоділа Львовом та контролювала 10 із 59 повітів, у яких ЗУНР оголосила свою владу. Світове співтовариство, особливо країни Антанти, не поспішали визнавати українську державність.

З метою протидії агресивній політиці Польщі 3 січня 1919 р. Національна Рада у Станіславі затвердила проект договору про возз'єднання ЗУНР з УНР, а 22 січня 1919 р. в Києві на Софійському майдані відбулося урочисте проголошення Злуки (об'єднання) двох частин України, Акт якої ратифікував Трудовий Конгрес. Водночас це було тільки формальне об'єднання. Кожна частина України мала свої органи влади і місії за кордоном і втрачала в цей час і свої позиції, і свою територію.

Після Акту злуки армія (майже 60 тис.) Західної області Української Народної Республіки (ЗОУНР) — такою була назва ЗУНР після об'єднання з УНР — разом з військами УНР протистояла збройним силам більшовиків і Польщі. Однак необхідної згоди в їх політиці не було. Керівництво ЗОУНР орієнтувалося на союз з Денікіним при підтримці Антанти в боротьбі проти більшовиків, а Директорія і уряд УНР вважали основним противником білу і червону Росію, і через те для отримання допомоги від Антанти готові були укласти союз з Польщею. Проте Денікін не збирався особливо рахуватися з формальними урядами Є. Петрушевича і С. Петлюри. Наприкінці листопада 1919 р. він видав наказ про розпуск Державного секретаріату ЗОУНР, міністри якого емігрували в Польщу і Румунію, а УГА перейшла тимчасово в його підпорядкування.

Після поразок польської армії і військ УНР у листопаді 1920 р. територія польської Галичини, згідно з Ризьким договором 1921 p., була відокремлена від Східної Галичини і відійшла до Польщі.