36. Україна в системі міжнародних відносин у повоєнний час (1945 – 1955 рр)

Новизна становища України в світі полягала в поверненні її як суб'єкта міжнародного права на арену міждержавних відносин. У 1944 р. було відновлено Наркомат (з 1946 р. — міністерство) закордонних справ України. У 1945 р. делегація України взяла участь у міжнародній конференції і підписала декларацію про заснування Організації Об'єднаних Націй (ООН). Першим віце-головою підготовчої комісії було обрано тодішнього наркома закордонних справ УРСР Д. Мануїльського. Він став головою першого комітету (з політичних питань і безпеки) першої сесії Генеральної асамблеї ООН (Лондон, січень 1946 p.). Україна стала одним із фундаторів цієї авторитетної міжнародної організації, не раз входила до багатьох її комісій та комітетів.

У 1948—1949 pp. Україну обирають непостійним членом Ради Безпеки ООН. Підпис України, як і інших дер-жав-переможниць у Другій світовій війні, стоїть під мирними договорами з колишніми союзниками гітлерівської Німеччини — Італією, Румунією, Угорщиною та Фінляндією. 1948 р. вона підписала міжнародну конвенцію про режим судноплавства Дунаєм.

У перші повоєнні роки УРСР була представлена в 20 міжнародних організаціях і уклала 65 міждержавних угод. 1947 p., після кількадесятирічної перерви, в Києві відкрилося перше представництво іноземної держави — Консульство Польської Народної Республіки, згодом — дипломатичні представництва інших країн Східної Європи. Пропозиції встановити консульські відносини УРСР з іншими державами Європи, Азії та Америки були відхилені Сталіним.

Отже, повернення України на міжнародну арену мало обмежений характер. Вся дипломатична діяльність УРСР здійснювалась в жорстких рамках міжнародної політики СРСР під наглядом відповідних загальносоюзних структур. Однак це означало певні поступки тоталітарного режиму перед реаліями життя.

Україна брала активну участь у розвитку економічних зв'язків СРСР із зарубіжними країнами, передусім з державами створеної 1949 р. Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ), куди входили країни Східної Європи та Азії, що стали на шлях соціалізму. З 1953 р. УРСР щороку вносила значні кошти у Фонд ООН для країн, що розвиваються, готувала і надсилала до них кваліфіковані кадри. Поступово, хоч і повільно, розвивалися міжнародні наукові та культурні зв'язки, обмін науковою інформацією, пізніше українські та зарубіжні вчені спільно виконали чимало наукових розробок.

37. Початок Другої світової війни, її причини характер та періодизація.

Більше, ніж півстоліття минуло з дня закінчення Другої світової війни, яка принесла людству чисельні жертви і руйнування. У цій війні брали участь понад 60 держав, на території яких проживало 80% населення Землі. Бойові дії точились в Європі, Азії, Африці, Океанії на площі 22 млн. км . За роки війни в армії воюючих держав було закликано 110 млн. чол.

На фронтах загинуло, за різними підрахунками, від 50 до 65-67 млн. осіб, 90 млн. було поранено або покалічено. Близько половини загиблих становило мирне населення. Матеріальні витрати складали 4 трлн. дол.

По-перше, несправедливість Версальської системи поставила багато народів у принизливе становище, сприяла приходу до влади сил, які прагнули до реваншу, нового переділу світу. У найбільшій мірі це проявилось у політиці Німеччини, Італії, Японії.

По-друге, економічна криза 30-х років загострила суперечності між країнами світу, що позбавило їх можливості об'єднати зусилля у боротьбі за збереження миру. Всю систему безпеки, створену у 20-ті роки, було зруйновано.

По-третє, розв'язанню війни сприяла політика урядів Англії та Франції, спрямована на "умиротворення" агресора, а також "ізоляція" США, які, прийнявши закон про нейтралітет, фактично самоусунулись від впливу на розвиток подій у світі.

По-четверте, не останню роль у розв'язанні війни відіграв. СРСР, який, підписавши пакт про ненапад з Німеччиною і таємний протокол до нього, відкрив шлях Німеччині для нападу на Польщу.

Агресивні держави прагнули розширення власних територій, завоювання ринків збуту та джерел сировини. З їхнього боку війна була загарбницькою. Для країн, які зазнали агресії і які були окуповані, війна була справедливою. Найбільш складно визначити характер війни стосовно СРСР. У період з 17 вересня 1939 р. по 22 червня 1941 р. він сам виступав у ролі агресора, приєднавши до себе значні території, які належали на той час Польщі, Румунії, Фінляндії, а також Прибалтику. Але після нападу Німеччини СРСР виніс на собі основний тягар боротьби з фашистською Німеччиною і для нього війна мала справедливий характер. її по праву назвали Великою Вітчизняною війною.

Другу світову війну можна розділити на кілька етапів:

I. 1 вересня 1939 р.- 19 листопада 1942 р. Стратегічна ініціатива належить агресивним державам. Німеччина, Італія, Японія та їх союзники зуміли оволодіти значними територіями в Європі, Африці, Азії, Океанії.

II. 19 листопада 1942 р. - 9 травня 1945 р. Стратегічна ініціатива повністю переходить до країн антигітлерівської коаліції,війська яких розгромили війська Німеччини і її союзників у Європі і змусили їх капітулювати.

III. 9 травня 1945 р. - 2 вересня 1945 р. Завершення

38. Відновлення УНР та її політика (1918 - поч 1919 р.)

Від самого початку діяльність нової влади в Україні, що постала 14 грудня 1918 p., була прямою антитезою до внутрішньої політики гетьманського уряду, більшість законів і постанов якого була скасована. Директорія УНР і надалі планувала дотримуватися ліворадикального політичного курсу, тотожного до курсу Центральної Ради, при цьому часто некритично сприймаючи її досвід і повторюючи помилки.

Отримавши владу, Директорія у своїй внутрішньополітичній діяльності зосередила зусилля на вирішенні наступних питань: реалізації ідеї трудових рад (тобто рад представників тих прошарків суспільства, що не експлуатують чужої праці) як основи державного устрою Української Народної Республіки (це рішення було ухвалене на Державній нараді 12-14 грудня 1918 р. Директорії з представниками різних політичних партій); скликання Трудового конгресу - вищого органу законодавчої влади країни, якому Директорія мала скласти свої повноваження (закон УНР від 5 січня 1919 p.); проведення аграрної реформи шляхом ліквідації приватної власності на землю (закон УНР від 8 січня 1919 p.); введення національної грошової одиниці - гривні (закони УНР від 6 і 24 січня); створення Української автокефальної православної церкви (закон від 1 січня 1919р.) тощо.

Визначною подією (але так і не втіленою у життя) стало проголошення 22 січня 1919 р. Акту соборності України - об'єднання УНР із Західноукраїнською Народною Республікою. У галузі зовнішньої політики Директорія, як і попередні режими, налагоджувала стосунки з різними державами, намагаючись піднести авторитет України на міжнародній арені.