1.)Боротьба за владу в Україні у 1919—1920 pp.

У 1919—1920 рр. революційні змагання трансформувалися у збройну боротьбу за владу в Україні.

Після переїзду Тимчасового робітничо-селянського уряду в Україну до Харкова, 4 січня 1919 р. було створено Українській фронт. Військові частини цього фронту вели боротьбу з армією УНР, з денікінцями та військами Антанти. Декретом Тимчасового робітничо-селянського уряду від 6 січня 1919 р. Україну було проголошено Українською Соціалістичною Радянською Республікою (УСРР). На чолі реорганізованого радянського уряду — Ради народних комісарів — став X. Раковський. Розвиваючи наступ, Червона армія 5 лютого захопила Київ. 19 березня 1919 р. червоноармійські частини зайняли Жмеринку і відрізали весь Південно-Західний фронт, внаслідок чого армія Директорії була поділена на Північну, Південну і Проскурівську частини. Упершій половині березня 1919 р. загони Григор'єва, який перейшов на бік Червоної армії, почали наступ на інтервентів. 10 березня 1919 р. було захоплено Херсон, 14 — Миколаїв, 6 квітня — Одесу. До травня 1919 р. війська Директорії зазнали поразки на всіх ділянках фронту. Втративши власну територію, Директорія (на чолі з С. Петлюрою) і уряд УНР із залишками армії мусили шукати порятунку на території ЗУНР. Тому влітку 1919 р. в Україні постали три протиборчі сили: Червона армія, війська Директорії, поповнені галицькими січовиками, та армія Денікіна.

6—10 березня 1919 р. відбувся III з'їзд рад, який прийняв першу Конституцію УСРР, розроблену на основі конституційної моделі РСФРР, яка передбачала «здійснити перехід від буржуазного ладу до соціалізму...».

Політика «воєнного комунізму» і вибух повстанської боротьби негативно вплинули на боєздатність частин Червоної армії. Це дало змогу денікінцям перейти наприкінці травня 1919 р. до активного наступу. 4 травня 1919 р. денікінці захопили Луганськ, а через 2 тижні почали наступ на Харків. З липня генерал Денікін підписав «Московську директиву» — наказ про наступ на Москву, складовою частиною якого був план оволодіння Україною. 1 червня 1919 р. Всеросійський ЦВК видав Декрет «Про об'єднання Радянських соціалістичних республік Росії, України, Латвії, Литви, Білорусії та Криму для боротьби проти імперіалістів». Наприкінці липня 1919 р. розпочався спільний похід військ УНР і УГА на Київ і Одесу. Ослаблення Південного фронту дало змогу Денікіну 23 серпня захопити Одесу. 30 серпня комбінованими діями військ Денікіна і Петлюри було захоплено м. Київ. На осінь 1919 р. майже вся Україна і кілька центральних губерній Росії потрапили під контроль Денікіна. Радянська влада в Україні впала вдруге. Уряди УНР і ЗУНР вирішили прийти на допомогу повстанському рухові й 24 вересня оголосили війну Денікіну. 6 грудня 1919 р. частини військ УНР під командуванням генерала М. Омеляновича-Павленка вирушили у Зимовий похід у запілля окупантів (тривав до травня 1920 р.). С. Петлюра виїхав до Варшави, де 9 грудня домовився з Ю. Пілсудським про співпрацю. З жовтня 1919 р. радянські війська почали тіснити армію Денікіна, захопили стратегічну ініціативу, 6 листопада 1919 р. зайняли Чернігів, а 16 грудня— Київ. До середини лютого 1920 р. більшовики витіснили білогвардійців з України. Залишки розбитої Добровольчої армії відійшли з України і РСФРР в Крим.

Радянська влада встановлюється в Україні втретє. За рішенням ЦК РКП(б) 11 грудня 1919 р. було створено тимчасовий орган радянської влади — Всеукраїнський революційний комітет (Г. Петровський — голова, В. Затонський, Д. Мануїльський, М. Владимиров, В. Чубар), а в лютому 1920 р. — Раду народних комісарів України. Проте з перших днів своєї діяльності радянські владні органи України фактично були лише структурою радянської влади Росії, виконували її державні, політичні та економічні рішення — переносили військові методи на сферу виробництва, проводили націоналізацію, створювали українську трудову армію та впроваджували інші заходи «воєнного комунізму». Отже, у виснажливій збройній боротьбі 1919—1920 pp. на декількох фронтах революційним українським силам не вдалося одержати перемогу. Однією з головних причин цього були суперечності всередині українського табору. Воєнно-політичне зближення з Польщею, спільна військова кампанія 1920 р. також не привели до мети. Хоча Українська революція закінчилася в листопаді 1920 р. й в Україні владу захопили більшовики, але українська визвольна ідея залишалася живучою і надалі.

2.)Основні напрями розвитку науки і техніки. Цивільна авіація України на сучасному етапі. Після затвердження Постановою Верховної Ради пріоритетів розвитку науки і техніки України накопичено значний досвід реалізації державних науково-технічних програм. Завдяки йому Україна послідовно виходить на зовнішній ринок зі своїми розробками. У червні 2001 р. на розгляд Верховної Ради України було винесено проект Закону «Про пріоритетні напрямки розвитку науки і техніки України», в якому значну увагу акцентовано на проблемах фундаментальної науки, зокрема інфраструктурі провідних наукових установ та наукових шкіл України. Головними для сучасної науки визначено проблеми людського розвитку, нових біотехнологій (мікробні, генні технології, діагностика і методи лікування найпоширеніших захворювань), розвиток нових комп'ютерних засобів і технологій інформатизації суспільства, новітніх технологій в енергетиці, енергозбереженні та ресурсозбереженні в промисловості, агропромисловому комплексі.Ці пріоритети покликані стати основою для розробки державних науково-технічних програм. Виникло багато дрібних авіакомпаній. До кінця 1993 р..в Україні їх нараховувалося понад 80. На початку 90-х років перед цивільної авіацією України стояли завдання створення системи державного регулювання авіаційної діяльності у нових умовах, а також суб'єктів (авіакомпаній, аеропортів), здатних працювати в умовах конкуренції. З цією метою було створено Державну адміністрацію авіаційного транспорту України, прийнято Повітряний кодекс. Країна вступила до міжнародних авіаційних організацій, уклала міжурядові угоди про повітряні шляхи. Цивільна авіація України не мала досвіду самостійної роботи на міжнародних повітряних лініях (МПЛ), необхідної інфраструктури. Найбільшою проблемою було те, що в Україна не мала авіакомпанії, спроможної конкурувати з іноземними перевізниками. Міжурядові угоди про повітряні перевезення надали можливість Україні самостійно здійснювати прямі міжнародні авіаційні перевезення. Ці угоди передбачали паритетні умови праці для перевізників обох сторін.. Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» (МАУ) відповідала міжнародним стандартам. Фундатором МАУ з боку України виступило державне об'єднання «Авіалінії України» , зарубіжним партнером — ірландська лізингова компанія GPA, яка передала Україні два літаки Боїнг-737—400 та фінансувала введення їх в експлуатацію. Внеском з боку України стало надання СП прав на обслуговування ЗО найбільш напружених та конкурентоспроможних маршрутів у Західну Європу. Нині МАУ — державна національна авіакомпанія України.

25 листопада 1992 р. літак Боїнг-737—400 першим рейсом до Лондона відкрив нову сторінку в історії цивільної авіації України. На базі авіа-підприємств «Авіалінії України», які мали поступово адаптуватися до функціонування у ринкових умовах, планувалось створити сучасні регіональні та місцеві лінії для польотів в Україні та до сусідніх держав. Такою була концепція розвитку цивільної авіації України перехідного періоду. З різних причин вона не була реалізована. Але, незважаючи на економічні труднощі, жорстку конкуренцію, авіакомпанія МАУ успішно розвивається без суттєвої допомоги з боку держави. Невдовзі вона увійшла в трійку авіакомпаній світу за показниками надійності польотів на літаках типу Боїнг та стала першою у цивільній авіації України керуватися міжнародними стандартами наземного і бортового сервісу. В Україні триває робота над новітніми літаками ОКБ ім. О. К. Антонова АН-70 і АН-140, які не мають аналогів у світі, а також літаками і гелікоптерами бізнес-класу з реактивними й іншими двигунами.

3.) Причини поразки, іст. значення та уроки Української нац.. демократичної революції 1917-1921рр. Українська революція 1917–1921 рр. – національно – (а також соціально) визвольна боротьба українців, що спрямована на побудову української державності та зміну суспільного ладу в країні, в зв’язку з подіями Лютневої революції в Російській імперії та розпадом Австро-Угорщини, які дали потужний імпульс розвитку національної самосвідомості та прискорення процесу державотворення. В період 1917–1921 рр. виник ряд українських державоутворень, а саме: Українська народна республіка, Українська держава та Західноукраїнська народна республіка. У підсумку територія України була анексована радянською Росією, Польщею та Румунією; Закарпаття було приєднано до Чехословаччини. Багато в чому перемога більшовицьких сил була замовлена тим, що вони являли собою дисциплінізовану, суворо централізовану партію відданих і досвідчених революціонерів, які в особі Леніна бачили геніального вождя. Впевненість Леніна, його обіцянки дати народу «мир, хліб і землю» завойовували дедалі більше прихильників до його партії.

Проте підкорити и анексувати територію України вдалося не так вже й легко. Перший наступ більшовиків на початку 1918 виявився невдалим тому, що територія України була окупована німецькими військами. Наприкінці літа 1919 року більшовиків також чекала поразка, в зв’язку з наступом білогвардійців з Лівобережжя та військ Петлюри з Правобережжя. Позиція Леніна, однак, не була поступкою вимозі української незалежності – вона мала на меті надати радянській владі українського забарвлення. До причин поразки революції можна віднести: суперечності між діячами національно-визвольних змагань, перевага партійних цілей над державними, виступи населення, відсутність об’єднавчої програми, складна соціальна та економіна ситуація в країні.