3.Права й відповідальність людини та громадянина.

Моральна відповідальність відображає суспільну природу людини та урегульованість суспільних відносин моральними нормами, які безпосередньо виходять із загальних уявлень про добро та зло, справедливість і честь, гідність і доброчинність. Моральна відповідальність звертається до сумління людини, вона вимагає визнання та усвідомлення здійснених помилок, неухильного дотримання загальноприйнятних правил поведінки.

Учасники суспільних відносин мають бути якимось чином підпорядковані волі всього суспільства, вираженій у моральних нормах. Люди повинні передбачати наслідки своїх дій для оточуючих та вміти зіставляти ці наслідки з вимогами моральних норм. Наприклад, вживання нецензурної лексики вважається ганебним для всіх учасників розмови.

Особливий вид відповідальності людини перед суспільством – юридична відповідальність, яка настає за порушення правових норм. Вона полягає у правовідносинах між державою в особі спеціальних органів та правопорушником. Який має зазнати відповідних несприятливих наслідків за скоєне, тобто за порушення вимог, що містяться в нормах права.

Основні права громадян нерозривно пов’язані з їхніми обов’язками. Для того щоб людина могла успішно реалізовувати свої права, отримувати від суспільства певні матеріальні і духовні блага, вона має виконувати покладені на неї обов’язки, віддавати суспільству свою працю, зусилля, піклуватися про державні та громадські справи.

Конституційні права і обов’язки, що їх несе громадянин перед державою іншими громадянами, організаціями, в поєднанні з конституційними принципами й гарантіями становлять основи правового становища громадян, або конституційний статус особистості в Україні. Права людини і відповідальність за них – це стратегічний конституційний пріоритет української держави. Так само, як і прав людини, основні юридичні обов’язки фіксуються в конституції та інших законах держави.

=з конституції України, ст..65.66,67.68.=

Кожна держава по-різному визначає обов’язки своїх громадян. Так громадяни деяких Латиноамериканських країн , які досягли 18 річного віку зобов’язані брати участь у виборах. Стаття 27 Конституції Японії проголошує: «Усі мають право й обов’язок працювати».

Подібно до прав, обов’язки поділяються на особисті, політичні , економічні, соціальні, культурні та екологічні. Особисті обов’язки, у свою чергу, можна поділити на фізичні і духовні. До економічних обов’язків належить обов’язок сплачувати податки, до політичних – дотримуватися Конституції і законів країни, захищати Батьківщину тощо. Найголовнішим соціальним обов’язком є необхідність дотримуватися певної поведінки, об’єктивно зумовленої конкретно-історичними потребами існування інших людей, народу.

4.Фундаментальні права і свободи людини.

Особливе місце у класифікації прав та свобод посідають основні (фундаментальні) права та свободи. Можна сказати , що основні права – конституційні. Ці права є невід’ємними, тому що вони притаманні кожній людині незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії. На думку англійського публіциста Томаса Пейна, природні права – це ті , що належать людині в силу її існування.

Перелік цих прав і свобод продовжує поповнюватися, а механізм їхнього захисту вдосконалюватися. Спочатку до фундаментальних прав належали право на життя та право на недоторканність особи. Сковорода вважав основними невідчужуваними правами людини право на свободу, рівність та щастя.

Сьогодні основними вважаються права, що містяться у міжнародних документах: Загальній декларації прав людини, міжнародних пактах, конвенціях, хартіях.

У переліку основних прав особливе місце належить праву на життя. Це абсолютна цінність світової цивілізації. Держава зобов’язується створювати сприятливі умови для життя людини всіма можливими засобами, проте ніхто не може гарантувати безпеку людині від війни, злочинності, інших причин, що забирають людське життя. Окрема проблема – право людини на застосування смертної кари як виняткового засобу покарання.

У нашій країні смертну кару скасовано. Це не лише форма реалізації права на життя навіть для особливо небезпечних злочинців, а й можливість запобігти судовій помилці, котру в подальшому неможливо буде виправити.

Крім права на життя , до фундаментальних прав належать права на продовольство, житло, охорону здоров’я, освіту, свободу думки, свободу зборів, свободу слова, свободу віросповідання, свободу сповідання, свободу пересування, свободу на участь в управлінні державою.

На жаль , у питанні свободи совісті та віросповідання існують два протилежних підходи. Це релігійна толерантність – терпиме ставлення до інших вірувань та релігії, які не збігаються з своїми, та релігійний фанатизм – непохитна прихильність людини чи групи осіб до певних переконань, відданість вірі, яка поєднується з нетерпимістю до інакомислення та людей іншої віри.