Тема 7. «Права, свободи та відповідальність.»
«Природним правом є будь-яке право, що діє скрізь і не залежить від того, вважають його люди чинним чи ні.»
Аристотель.
Мета: сформувати розуміння поняття «права людини», «відповідальність»; розвивати вміння характеризувати еволюцію уявлень про права людини; аналізувати покоління прав людини та історичну зумовленість виникнення перших документів, що фіксують права людини; порівнювати спільне і відмінне у правах і свободах людини; висловлювати свою думку щодо толерантності та свободи віросповідання; оцінювати ступінь демократичності суспільства й держави щодо гарантованості громадянських і політичних прав і свобод.
Основні поняття: права людини, свободи людини, права громадянина, громадянські права, політичні права і свободи, відповідальність.
План.
Еволюція уявлень про права людини в історії людства.
Покоління прав людини.
Права й відповідальність людини та громадянина.
Фундаментальні права і свободи людини.
Економічні соціальні та культурні права.
Конспективний виклад теми.
1.Еволюція уявлень про права людини в історії людства.
Ви часто говорите і чуєте вислів «Я маю право…» . Чи замислювались ви над тим, коли і чому людина почала говорити про свої права?
Права людини є складним багатовимірним явищем. Вони визначають ступінь свободи особистості та її відносини із суспільством, державою, іншими людьми, дозволять гармонізувати ці відносини. Процес формування уявлень про права людини має багатовікову історію. Уся історія розвитку людського суспільства – це історія боротьби за створення кращих умов для існування людини, за визнання та забезпечення безперешкодної реалізації її прав і свобод.
Значний внесок у розвиток уявлень про права людини зробили мислителі античної доби. Ідеї і права справедливого суспільного устрою ми знаходимо в поемах давньогрецького поета Гомера ( 8 ст. до н. е.). вбачаючи у правах людини божественне начало, давньогрецькі філософи вважали природним станом речей свободу й рівність. Уже тоді Аристотель поділяв право на природне й те, що встановлене законом.
Ідеї, пов’язані з природою прав людини, набули подальшого розвитку в Давньому Римі. Так, Сенека у своїх працях послідовно відстоював ідею духовної свободи й рівності всіх людей.
На цій основі давньоримські юристи розробили вчення про державу, право та права людини. Античні філософи розуміли, що є вільні люди та раби. Переважно рабство визнавалося природним станом речей, але були й такі філософи, які вбачали в ньому ганебний стан людини та прагнули її звільнення.
Піонером у законодавчому закріпленні прав людини можна вважати Велику Британію, де в 1215 році уперше у світі законодавчо були закріплені права людини в документі, який мав назву « Велика хартія вольностей». Цей документ обмежував владу короля й закріплював права аристократів, хоча основна маса населення залишалася безправною.
Наступним етапом у розширенні прав людини можна вважати прийняття в Англії Петиції про права – 1628р. , внаслідок якої король не міг призначати податки та збори без згоди парламенту, а норми військових законів заборонялося застосовувати до мирного населення. 1679 року було ухвалено інший визначний правовий документ – Хабеас корпус акт, який став основою гарантії права на свободу та особисту недоторканість. Отримав свою назву від початкових слів наказу суддям «Ти зобов’язаний доставити особу до суду».
В Україні поняття прав людини знаходимо в «Руській правді», міжнародних договорах та інших юридичних актах Київської Русі.
Розширення прав людини наприкінці 18 ст. найяскравіше зафіксоване в таких загальновідомих документах, як Декларація незалежності США та Декларація прав людини і громадянина Франція. У цих нормативних документах уперше юридично була закріплена відмінність між правами людини як приватної особи та політичної людини – громадянина.
Наприкінці 19- у першій половині 20ст. унаслідок боротьби народів за розширення своїх соціально-економічних можливостей з’являється нове бачення прав людини та нової ролі держави щодо них. Тепер державі вже недостатньо утримуватися від втручання в цю сферу. Завдання полягає й здійсненні позитивних дій з боку державної влади, спрямованих на гарантування проголошених прав. . звідси й назва соціально-економічних прав – «позитивні права».
У другій половині 20 століття права людини значно розширюються. Їх сучасне бачення було зафіксовано в документі, який мав величезний вплив на розвиток гуманізації суспільних відносин. Це Загальна декларація прав людини., ухвалена 10.12.1948 року на Генеральній Асамблеї ООН. Цей день щороку святкують як Міжнародний день прав людини. У міжнародних відносинах декларація – це міжнародно- правовий документ, який закріплює основні положення або принципи в конкретній галузі міжнародних відносин.
=зачитати витяг з Декларації прав людини=
У літературі та міжнародних документах вираз «права й свободи» вживається настільки часто, що ці два поняття здаються невіддільними одне від одного.
Свобода є визначальною для розуміння прав людини, оскільки лише вільна людини може в повному обсязі користуватися своїми правами.
Свобода – це індивідуальний чи колективний стан, який передбачає можливість та здатність обирати на свій розсуд різні варіанти дій.
Межі свободи визначає лише закон. Окрім того. Свобода завжди обмежена правами й свободами інших, суспільними інтересами, моральними принципами.
Громадянські свободи – це індивідуальні свободи, які є необхідною умовою життєдіяльності людини в демократичному суспільстві.
Право – часткове обмеження свободи особистості, необхідне для співіснування вільних громадян.
З одного боку право стає інструментом влади у відображенні інтересів панівного класу. З іншого – право виступає як засіб зняття суперечностей та конфліктів у суспільстві, закріплює суспільну злагоду.
Функції права:
- регулятивна
- захисна (захист суспільного ладу через закон)
- ідеологічна ( додержання принципів права – пріоритет прав і свобод громадян)
- соціалізаційна ( право орієнтує, інформує щодо соціаль но нормальної поведінки)
Ознаки права.
- нормативність
- загальнообов’язковість (дія права поширюється на всіх громадян)
- формальна визначеність (у вигляді законів тощо)
- неперсоніфікованість
- ієрархічність (різна юридична сила норм права, їх підпорядкованість одне одному)
- повторюване використання після одноразового укладення.