Та проектування сапр та підвищення їх ефективності вступ. Коротка історична довідка

У межах цього огляду не будемо заглиблюватися в «позавчора» і розглядати «перекази старовини глибокої», а виділимо відповідно до логічного взаємозв'язку:

<цілі> <засоби>

– цілі, задачі, основні напрями та результати, отримані вченими нашої країни в такій інтегративній науці, якою є кібернетика (наука про процеси керування у живому – природі, техніці – штучній природі, суспільстві – соціальному середовищі популяції людства).

Не відкриваючи істину, нагадаємо, що поява тієї чи іншої науки або наукової дисципліни викликана вимогами практики. Не є винятком і кібернетика. Після Другої світової війни країнам-переможцям необхідно було визначитися з напрямками науково-технічного прогресу з позиції сформованої в кожній країні військово-технічної доктрини.

Світ чітко розділився на два протиборчі (конфронтуючі) табори, і необхідні були системні науково-технічні засоби – наукова база та програмно-технічні комплекси для різноманітного вибору стратегії розвитку з найкращими наслідками для кожної з країн-учасників.

На цей час (кінець 40-х рр.) з'явилися і передумови для реалізації системних підходів у вигляді досягнень автоматики і практичної електроніки. Аналогічні процеси проходили також у фізиці (ядерній), космонавтиці (практичній), біології (не генетиці) та інших галузях наукової діяльності.

Це привело в практичній частині до формування концепції ЕОМ (лічильної машини) у вигляді принципів фон Неймана, а в теоретичній частині – до формування наукових основ кібернетики – принципів автономного функціонування, цілепокладання і ціледосягання, адаптації, самоорганізації та інших принципів Н.Вінера.

У галузі чистої математики – від розв'язання задачі про переслідування до появи динамічного програмування Р. Беллмана і варіаційного числення акад. П. Понтрягіна [31-33].

У цей же час в умовах великої секретності на Україні почали створюватися перші ЕОМ. Під керівництвом акад. С.Лебедєва у 1953 р. була створена перша ЕОМ на європейському континенті – мала електронна схема (МЕСМ).

Кібернетична тематика виплеснулася на сторінки науково-популярних журналів та інших суспільно-політичних видань з ідеологічним аспектом типу: «Кібернетика - лженаука, яка служить ідеологам імперіалізму для поневолення робітників капіталістичних країн».

Однак практичні успіхи в науково-технічній галузі при створенні ЕОМ дозволили конструктивно зорієнтувати молодих дослідників (чому сприяли роботи акад. А. Берга, Б. Петрова, В. Глушкова та ін.).

На той час у КПІ в 1957 р. на електротехнічному факультеті відкрилася нова спеціальність – автоматичні, телемеханічні електровимірювальні прилади і пристрої, а в 1959 р. вже було відкрито три нові спеціальності: автоматика і телемеханіка (АТ); вимірювальні пристрої (ВП); лічильні машини (ЛМ).

Пізніше новий факультет вийшов із складу електротехнічного і став називатися факультетом автоматики і електроприладобудування (ФАЕПБ). Нині він називається факультетом інформатики та обчислювальної техніки (ФІОТ).

Життя вимагало від молодих людей активізації навчальної та наукової діяльності, тим більше, що випускники факультету розподілялися в основному на оборонні підприємства^*.

Викладачами були видатні вчені свого часу: чл.-кор. АН УРСР О. Івахненко, д.т.н. проф. І. Гребінь, д.т.н. проф. Г. Самофалов, д.т.н. проф. В. Костюк, д.т.н., проф. В. Кунцевич, д.т.н. проф. П. Чинаєв, д.т.н., проф. Г. Зайцев, акад. Г. Пухов, акад. АН УРСР О. Кухтенко та ін.

На цей час в Академії наук України була організована лабораторія математики, перетворена потім на Обчислювальний центр, а з 1958 р. – на Інститут кібернетики АН УРСР на чолі з акад. В. Глушковим. На цей час акад. С. Лебедєв переїхав у Москву, а в Києві сформувався новий колектив вчених-кібернетиків, де проходило навчання автора в аспірантурі (1965-1967). У день 10-річчя Інституту кібернетики (грудень 1968) середній вік працюючих становив 28 років, що збігалося з віком автора.

Наукові дослідження проводилися відповідно до напрямків, що організаційно були оформлені у вигляді відповідних підрозділів (секторів) [31-33]:

• теоретичної та економічної кібернетики;

• спеціалізованої обчислювальної техніки і технічної кібернетики;

• системотехніки;

• хімічної, біологічної і медичної кібернетики.

Підрозділи очолювали заступники директора: чл.-кор. АН УРСР В. Михалевич, акад. АН УРСР Г. Пухов, чл.-кор. АН УРСР А. Стогній, чл.-кор. АМН СРСР М. Амосов.

До цього періоду з'являються перші наукові результати автора щодо застосування і розвитку деяких положень теорії інваріантості для створення високоточних автоматичних пристроїв, що самоналагоджуються, названих надалі об'єктами автономного функціонування (літальні апарати – ЛА, гідроакустичні станції – ГАС та ін.) [37, 38].

Наукові основи та методи технічної кібернетики, у напрямі якої працює автор, спрямовані на вирішення завдань, що виникають у прикладних галузях створення та використання автоматизованих систем (проектування – САПР, керування – АСУ, програмування життєвих циклів об'єктів нової техніки (ОНТ) – АС ПЖЦ та ін.).

Під час роботи в Інституті кібернетики АН УРСР здобуто наукові результати з теорії нелінійних інваріантних систем керування (1965-1970), у теорії багато-зв'язних та логіко-динамічних систем (1970-1975), у теорії та методах системного проектування (1976-1985), у методології та методах програмування життєвих циклів об'єктів нової техніки (1980-1991). Математичні моделі та методи дослідження логіко-динамічних систем реалізовані у вигляді пакетів прикладних програм ("Діамод", "Ескіз", "Lodins", "Фактор", "Полюс", "Цикл" та ін.).

У період 1991-1996 рр. основні результати адаптовано до навчального процесу, створено цілий ряд методичних розробок та конспектів лекцій, підручник у 2-х томах "Основи системного проектування та системного аналізу складних об'єктів", що вийшов друком у видавництві "Либідь" у 2000 р.

* Про ранні результати автора див. книгу: Івахненко О.Г. Кібернетичні системи з комбінованим управлінням. - К.: Техніка, 1965, де зроблено посилання на дипломний проект випускника КПІ 1964 р.