3. Пальпація щитовидної залози

У нормі щитоподібна залоза не пальпується. Виділяють такі ступені збільшення щитоподібної залози. За класифікацією розмірів зоба (ВООЗ, 1994):

Ступінь	Опис
0	Зоба немає
І	Розміри часток більші, ніж дистальна фаланга великого пальця. Зоб пальпується, але не візуалізується
II	Зоб пальпується і візуалізується
III	Зоб пальпується і візуалізується на відстані 5 м

Під час пальпації щитоподібної залози важливо визначити консистенцію, спаяність із прилеглими тканинами, наявність вузлів, важливо пропальпувати регіонарні лімфатичні вузли для виявлення метастазів при раку щитоподібної залози.

За допомогою пальпації щитоподібної залози можна визна­чити її розмір, поверхню, консистенцію, наявність вузлів, рух­ливість підчас ковтання, болючість.

Послідовність дій	Вказівки до виконання, примітки, попередження
Станьте перед хворим	Це необхідно для пальпації щитоподібної залози першим способом, що його застосо­вують найчастіше
Пальпація часток щитоподібної залози	Зігнуті пальці обох рук з II по V заводять за задні краї груднинно-ключично-соскоподібних м'язів, а великі пальці — за її пе­редні краї. Хворого під час пальпації просять робити ковтальні рухи, адже щитоподібна залоза рухається разом з гортанню і переміщаєть­ся під пальцями, що її досліджують
Пальпація перешийка	Великі пальці розміщують на передній по­верхні шиї і роблять ковзні рухи у верти­кальному напрямку
Оцінювання результату	У здорових людей щитоподібна залоза здебільшого не пальпується. У деяких ви­падках, найчастіше в жінок, можна прома­цати щитоподібну залозу. У здорової люди­ни вона відчувається у вигляді м'якого ва­лика, розташованого в ділянці бічної по­верхні щитоподібного хряща. У разі збіль­шення щитоподібної залози пацієнта необ­хідно направити до ендокринолога

Профілактика йододефіцитних станів:

• індивідуальна:

— уживання продуктів з підвищеним умістом йоду;

— лікарські препарати;

• групову йодну профілактику проводять під контролем фахівців у групах підвищеного ризику (діти, підлітки, вагітні, матері-годувальниці та ін.) частіше в організованих колекти­вах (дитсадки, школи, інтернати). Призначають регулярне тривале застосування медикаментів з фізіологічною дозою йоду:

— дітям до 12 років — 50—150 мкг на день;

— підліткам і дорослим — 150—200 мкг на день;

— вагітним і матерям-годувальницям — 200 мкг на день калію йодиду призначають щодня після їди, запивати водою. Можна призначити 1000 мг йоду 1 раз на тиждень.

Масова йодна профілактика — найпоширеніший і еконо­мічно вигідний метод для всіх мешканців ендемічних районів (додавання в кухонну сіль, хліб, воду солей калію йодиду і йодату).

4. Догляд за хворими на ожиріння, що виникає при захворюваннях надниркових залоз

Захворювання надниркових залоз можуть бути пов'язані із їхньою недостатньою функ­цією (хронічною наднирниковою недостат­ністю), надмірним виробленням глюкокортикоїдів та катехоламінів (феохромоцитома).

При недостатньому виробленні глюкокортикоїдів (при хронічній наднирковій недостат­ності) у хворих спостерігаються загальна слабість, зниження артеріального тиску, серце­биття, диспептичні розлади.

Догляд за такими хворими повинен скла­датися з призначення дієти з підвищеним вміс­том солі, обмеження перебування хворого під прямим сонячним промінням, вимірювання частоти пульсу і артеріального тис­ку. Медсестра зобов'язана слідкувати за регулярним прийманням призначених ліків, особливо гормональних препаратів, пам’ятаючи, що хворий потребує збільшеної дози влітку, зменшеної взимку.

Під ожирінням розуміють надмірне відкладання жирової тканини у підшкірній основі та різних органах, що зумовлено порушенням обміну речовин в організмі.

Існує декілька видів ожиріння: аліментарно-конституційне, ендок­ринне та церебральне.

Догляд за хворими з ожирінням передбачає їх регулярне зважування, що є критерієм ефективності лікування, організацію правильно­му харчування, якщо дозволяє стан, фізичних вправ і виконання призначень лікаря щодо меди­каментозного лікування (при ендокринній і це­ребральній формах захворювання).

В основі лікування лежить помірна і безпе­рервна втрата маси тіла. Це можливо лише при вдосконаленні звичок вживання їжі й трудової активності. Оскільки вживання їжі - це один із видів отримання задоволення і звичка, вироблена ро­ками, то відмова від цього задоволення і зміна тички - це тривалий і трудомісткий процес. За­порукою успіху буде лише терпіння.

Однією із проблем у людей із підвищеною масою тіла є не те, що вони не знають що їсти, а, навпаки, те, що вони не звертають ніякої уваги на те, що їдять і коли їдять.

Бажано, щоб хворий розписав своє харчу­вання за останні 3-5 днів або хоча б за вчорашній і сьогоднішній день. Як правило, такі хворі не сні­дають, 2-й сніданок і підвечірок є висококалорій­ними, крім того, вони їдять між вживаннями їжі й ще під час виконання певної роботи.

Зміни в раціоні повинні бути простими і відповідати способу життя хворого. Застосуван­ня невиважених радикальних методів навряд чи буде тривати довго, а маса тіла відновиться.

Треба звертати увагу хворого на те, що їсти і як їсти:

1) харчуватися треба певну кількість разів на добу (3-5), розподіл калорійності протягом доби, як при дієті у хворих на ЦБ;

2) їсти тільки в чітко відведений час;

3) з'їдати лише одну порцію;

4) намагатися обмежити калорійність спочатку до 1000-1200 ккал із мінімальною кількістю вуглеводів, які легко засвоюються, і достатньою кількісно білків, вітамінів, мінеральних речовин, зменшити вміст столової солі до 5-8 г на добу, виключити екстрактивні речовини і збільшити вживання продуктів з високим вмістом клітковини; цього слід добиватися поступово (наприклад, хворий їсть тричі на день багато, тоді починаємо з того, що він їсть двічі, як і раніше, і один раз калорійність зменшується; якщо тяжко кожен день, то хоча б через день, поступово замінюючи все більше);

5) можна зменшити розміри тарілки і розміри порцій;

6. обмежити вживання вільної рідини (чай, кава, супи, молоко) до 1-1,2 л на добу (це посилить розпад жиру як джерела внутрішньої води, а надлишок води і організму буде виводитися; при поганій витривалості рекомендовано часте зво­ложення ротової порожнини підкисленою рідиною (лимон), що сприятиме слино­виділенню і зменшенню відчуття спраги;

7. виключення алкогольних напоїв як джерела енергії і посилення самоконт­ролю за вживанням їжі;

8. робити розвантажувальні дні: фруктово-овочеві, рибні, м'ясні або кефірні;

9. зважувати хворого не частіше 1 разу на тиждень.

Не слід робити спроби швидкого зниження маси тіла. Поступове, але не­впинне зниження маси дозволить хворому звикнути до нового способу життя. Зниження маси тіла на 5-6 кг протягом місяця можна вважати задовільним.

Початкова втрата маси тіла при застосуванні низькокалорійної дієти вини­кає внаслідок посилення метаболізму вуглеводів і втрати рідини (це І фаза швидкої втрати, зумовленої катаболізмом глікогену, білка, екскрецією води), при подальшому зниженні маси тіла більша частина енергетичних затрат орга­нізму критиметься за рахунок прискорення метаболізму жиру (ІІ фаза - повільна).

Слід пам'ятати, що на тлі обмежувальних дієт відбувається зниження ос­новного обміну, що сприяє збереженню енергії і зниженню ефективності дієтич­них заходів. Тому в процесі лікування періодично необхідні перерахунки для змен­шення калорій в раціоні.

Обов'язковою умовою ефективного лікування є використання фізичних вправ з метою підвищення основного обміну за рахунок посилення мобілізації і метаболізму жирів, збереження і навіть посилення синтезу білків у скелетній мускулатурі при одночасному сповільненні його руйнування, посиленні дії інсулі­ну. За виконанням фізичних вправ повинна слідкувати медична сестра.

Фізичні навантаження повинні бути: 1) регулярними; 2) приносити задоволення, а не виснажувати хворого; 3) бажано знайти однодумців і займатися групою або в парі.

Проте головною проблемою дієтотерапії, фізичного навантаження, медика­ментозної терапії є те, що вони повинні проводитися все життя. При відмові від них хворий, як правило, набере вагу знову.

У хворих з ожирінням є доцільним застосування психотерапії і фізіотерапев­тичних процедур: масаж, самомасаж, циркулярний душ, підводний масаж.

У хворих з ожирінням часто спостерігається підвищене потіння, яке призво­дить до того, що в складках шкіри (під пахвами, під молочними залозами у жінок) може виникати попрілість, а також різні гноячкові ураження. Це вимагає ретель­ного догляду за шкірою, регулярного прийняття гігієнічної ванни та душу. У та­ких хворих бувають різні супровідні захворювання, їх часто турбують загальна слабість, задишка, підвищення тиску крові, тому необхідно звертати увагу на стан серцево-судинної і дихальної систем (підраховують частоту пульсу і дихан­ня, вимірюють артеріальний тиск). Хворі з ожирінням часто мають схильність до закрепів. Тому їх дієта повинна містити їжу, яка багата на клітковину (капусту, моркву, буряк), і кефір. При відсутності випорожнень протягом 2-3 днів ставлять очисну клізму.