§ 10. Предмет і завдання словотвору

С л о в о т в і р , або д е р и в а ц і я (лат. derivatio —

творення, відведення), — це розділ мовознавства, який ви-

вчає слова за способами і засобами їх творення та сло-

вотвірною структурою.

Словотвір є одним із головних джерел поповнення лексич-

ного складу мови, тому цей термін використовується і для по-

значення процесу деривації — творення похідних слів.

Предметом вивчення словотвору є словотвірна підсистема

мови. До завдань цього розділу належать питання про способи

і засоби творення похідних слів, з'ясування мотиваційних відно-

шень між вихідними і похідними одиницями, класифікацію по-

хідних слів за ознаками дериваційної структури і словотвірни-

ми значеннями в межах відповідних лексико-граматичних

класів слів (частин мови), визначення продуктивності окре-

мих способів і засобів деривації.

Словотвірні процеси української мови орієнтовані на фор-

мування лексичних одиниць різної частиномовної природи,

насамперед тих, що виконують номінативну функцію, — нази-

вають предмети, осіб, інших істот, ознаки, дії, процеси, стани, абст-

рактні поняття. Словотвір тісно пов'язаний з кількома рівнями

мови — лексичним, морфемним і граматичним, на кожному з

яких розглядається слово, проте в різних його аспектах (щодо

значення, морфемної будови, словозміни і належності до певної

частини мови, функцій словоформ).

Словотвірний аспект стосується сфери мовної діяльності

людини, спрямованої на забезпечення процесів номінації, ство-

рення мотивованих однослівних знаків мови. Завдяки слово-

20

творенню словниковий склад мови залишається відкритою ди-

намічною системою.

Розрізняють синхронний і діахронний словотвір. Синхрон-

ний (описовий) словотвір вивчає словотвірну структуру слів

на будь-якому конкретному етапі розвитку мови. Діахронний

словотвір вивчає історію появи похідних слів на основі зістав-

лення різних періодів функціонування.

Основними поняттями синхронного словотвору є: словотвірна

мотивація і словотвірне значення похідного слова з урахуван-

ням його сучасних (живих) зв'язків з іншим словом або сло-

восполученням. Словотвірні відношення розуміються як відно-

шення похідного (вторинного) слова до того, від якого воно

утворилося.

Словотвірні відношення виявляються у споріднених словах.

Однією з найважливіших ознак синхронного аналізу похідних

слів є спосіб їх словотвору. У словотворі вивчається весь

арсенал словотворчих засобів мови, словотвірних типів і роз-

рядів у межах використовуваних способів словотворення.

Описовий словотвір української мови досліджує словотвірні

процеси, які виявляють закономірності її розвитку на сучасно-

му етапі. Системне вивчення словотвору передбачає розгляд

способів творення слів, будови їх з урахуванням належності

до певної частини мови, характеру твірної основи та звукових

змін, властивих сучасній мові.

§ 11. Словотвірна структура слова

в українській мові

Нове слово виникає на ґрунті вже існуючого в мові й спри-

ймається як похідне, хронологічно вторинне щодо того, від якого

воно утворене. Наприклад, слова вітряк, денний, давно спри-

ймаються як вторинні щодо слів вітер, день, давній. Ознаками

їх похідності є передусім мотивованість їх значень словами, від

яких вони походять, а також складніша морфемна будова.

Відношення між мотивованим і немотивованим словом —

це вияв семантичної залежності: первинне слово є немотиво-

ваним, вторинне, або похідне, мотивується значенням іншого

слова того самого кореня, що хронологічно передує йому.

Словотвірну структуру похідного слова становлять твірна

основа і словотворчий формант. Словотвірна структура — це

21

властивість похідного слова бути визначеним за твірною осно-

вою і словотворчим засобом, який виражає словотвірне зна-

чення. При словотвірному аналізі у похідному слові виявля-

ються семантичні взаємовідношення між двома складовими еле-

ментами його словотвірної структури. Так, з погляду сучасних

семантико-словотвірних зв'язків слово доброта є похідним,

оскільки виявляє мотиваційний зв'язок з прикметником доб-

рий. Словотворчий формант -от- переводить основу прикмет-

ника до іменникових слів на позначення абстрактного поняття

(добрий — ознака предмета, доброта — узагальнена, опред-

метнена ознака).

Істотною ознакою похідного слова є те, що воно має склад-

нішу, ніж первинне слово, будову: до його складу входить крім

твірної основи словотворчий афікс (суфікс, префікс, рідше —

флексія зі словозмінною та словотворчою функціями, інтерфікс,

постфікс, афіксоїд), який уточнює, видозмінює значення мотиву-

ючого слова.