§ 5. Корінь слова. Слова спільного кореня

За значенням і функцією в структурі слова морфеми по-

діляються на к о р е н е в і та с л у ж б о в і .

К о р і н ь — це основна, стрижнева морфема, що ви-

ражає загальне (поняттєве) лексичне значення слова.

Корінь є носієм речового значення слова, що відображає еле-

мент об'єктивної дійсності, а тому є обов'язковою частиною

кожного слова. Як поняттєва морфема корінь об'єднує всі спо-

ріднені слова. Повторюючись у споріднених за походженням

словах, коренева морфема об'єднує ціле гніздо похідних слів.

Наприклад, корінь весн- об'єднує спільним поняттєвим змістом

слова, належні до різних частин мови: весна, провесна, вес-

ніти, весняний, навесні.

Значення кореня в словотвірних рядах споріднених слів

видозмінюють і конкретизують словотворчі афікси — суфікси і

префікси, які завжди пов'язані з коренем і без нього вживатися

не можуть. Порівняно з афіксами корінь характеризується біль-

шою автономністю. У незмінюваних словах, особливо службо-

вих, корінь не поєднується з афіксами. Наприклад, у словах амп-

луа, так, про, хай, ага виділяється тільки коренева морфема.

У змінюваних словах крім кореня та словотворчих афіксів,

які уточнюють його значення, наявні також морфеми, що вира-

жають граматичні значення слова й утворюють його форми, —

це закінчення та формотворчі афікси.

На відміну від афіксів корінь не має чітко закріпленого за

ним місця у слові. З нього може починатися слово {місто,

9

рід-н-ий), він може стояти після префікса чи двох префіксів

(на-род, воз-з'-єдн-а-ти) або поєднуватися з іншим коренем

у складному слові (криг-о-лам).

За особливостями вияву в споріднених словах розрізняють

незв'язаний і зв'язаний корені.

Н е з в ' я з а н и й ( в і л ь н и й ) корінь має здатність до

вільного вияву свого морфемного статусу як у непохідному, так і в

похідному слові. Наприклад, корінь ліс- здатний виступати у слові

ліс, що осмислюється у зв'язку з нульовим, або фонетично не вира-

женим, закінченням у називному відмінку однини, і в похідних

словах лісок, лісовий, узлісся, пролісок, лісник, лісництво та в

інших споріднених, до складу яких входять також словотворчі афік-

си й закінчення. Більшість слів мають вільні корені.

З в ' я з а н и й корінь в сучасній мові не може виявляти

себе самостійно, а лише в поєднанні зі службовими, афіксаль-

ними морфемами. Наприклад, слова відняти, підняти, розня-

ти сприймаються як похідні, але корінь цих слів зв'язаний, він

не може виявити себе самостійно, без префікса, і виступає тільки

в похідних словах.

§ 6. Афікси. Типи афіксальних морфем

Афікси (від лат. affixus — прикріплений) є носіями слово-

твірного і граматичного значень слова, тобто уточнюють речове

значення кореня, видозмінюють основне лексичне значення, тоб-

то слугують засобом творення похідних слів або вказують на

відношення його до інших слів, виступаючи засобом творення

форми того самого слова. Афікси мають певні, закріплені за ними

в мові значення і виступають з цими значеннями у низці слів

або у тій самій граматичній формі слова як показник цієї форми.

Наприклад: у словах робітниця, учениця суфікс -иц- виражає

словотвірне значення вказівки на особу за родом діяльності ра-

зом із флексією -а{я), що оформляє ці іменники і виражає озна-

ки жіночого роду однини називного відмінка.

Значення афіксів виявляється не самостійно, а в єдності з

коренем слова. Саме тому можлива омонімія афіксів. Вони

здатні поєднуватися з коренями слів різних словотвірних типів,

наприклад: суфікс -ик у словах Івасик, коник, гвинтик; пре-

фікс при- у словах присмерк, пришкільний, привітати.

Афікси послідовно розрізняються за місцем і роллю у слові.

10

За місцем у слові виділяють префіксальні і постфіксальні

морфеми.

Префікс (від лат. ргае — попереду і fixus — прикріпле-

ний) — морфема, що стоїть перед коренем, наприклад: про-

славитися, над-будова, на-земний.

Постфікс (від лат. post — після і fixus — прикріплений) —

це афікс, прикріплений після кореня.

До постфіксів належать суфікс, флексія і власне постфікс.

Суфікс (від лат. suffixus — підставлений) — це морфема,

що займає місце відразу після кореня, поряд із ним, наприклад:

спів-ак, літ-н-ій, віт-а-ти.

Флексія, або закінчення, — це афікс, який займає кінцеву

позицію в змінюваному слові, слугуючи показником синтак-

сичних відношень між пов'язаними словами в словосполученні

і реченні. Наприклад, у словосполученнях глибок-е озеро,

перш-а груп-а закінчення вказують на зв'язок залежних від

іменників прикметника і числівника.

Власне постфікс — це афікс, що знаходиться в абсолютно-

му кінці слова, після закінчення і виконує словотворчу і грама-

тичну роль. Наприклад, постфікс -ся — це змертвіла давня

форма знахідного відмінка зворотного займенника себе, що за-

знав десемантизації. Він приєднується до дієслів як слово-

творчий афікс і водночас надає їм зворотного або пасивного

значення: учити — учитися, писати — писатися.

Конфікс — це поєднання префікса і постфікса, які спільно

функціонують у процесі словотворення. Конфікси ще називають

циркумфлексами, тому що вони оточують корінь з обох боків

одночасно: рукав —> нарукавник, глина —> суглинки, брова —•>

надбрівний, стовп —> остовпіти, літній —•≫ по-літньому.

Інтерфікс (від лат. inter — між і fixus — прикріплений) —

це афікс, що стоїть між двома (або більше) основами у склад-

них словах — композитах.

з § 7. Словотворчі (деривативні)

я і граматичні афікси

За функцією в слові афікси поділяються на с л о в о -

т в о р ч і ( д е р и в а т и в н і ) і г р а м а т и ч н і . Слово-

творчі афікси слугують для уточнення речового значення коре-

ня. Цю роль можуть виконувати суфікси, префікси і постфікси.

11

С у ф і к с як словотворчий засіб відрізняється від інших

морфем низкою ознак. Він чутливо реагує на вибір твірної

основи і своє значення реалізує лише у зв'язку з кореневою

морфемою. Так, суфікси -от(а), -їсть, -изн(а) можуть вира-

жати значення узагальненої ознаки, властивості, абстрактного

поняття в єдності з коренями прикметників, які позначають

конкретні ознаки або властивості предметів: добр-от-а <—доб-

р-ий, хоробр-ість <— хоробр-ий, крут-изн-а <— крутий.

Суфікс, приєднуючись до кореня твірної основи, уточнює чи

видозмінює поняттєвий зміст похідного слова і водночас є по-

казником (разом із закінченням) належності його до певної

частини мови. Саме суфікс виявляє здатність переводити ос-

нову слова з одного розряду (частини мови) в інший. Напри-

клад: зима — зимувати (суфікс -ува перевів основу іменни-

ка до дієслів); списати — список (похідний від дієслова імен-

ник утворено суфіксом -ок); мужній — мужньо (суфікс -о

переводить основу прикметника до прислівників).

П р е ф і к с відрізняється від словотворчого суфікса тим,

що він не впливає на морфологічне оформлення слова; при-

єднуючись не до кореня, а до цілого слова, префікс не може

переводити основу з однієї частини мови в іншу. Наприклад:

весна — провесна, давній — прадавній, ходити — заходи-

ти, звично — незвично.

Значення префіксів чіткіше окреслене порівняно з суфікса-

ми, вони більш стандартизовані, спрямовані на вираження про-

сторових, часових, кількісних та інших ознак, що характеризу-

ють дії, процеси, стани, предмети: від'їхати, рознести, забіг-

ти, перебрести, побігати, познаходити, доісторичний,

надпотужний, заглибокий, надхмарний, безмір, просинь,

недавній, недовго.

Префікси не закріплені за частинами мова, тому багато з них

можуть уживатися як словотворчі засоби в різних класах слів,

наприклад: заходити і завеликий, прадід і прадавній, про-

голосити і проректор, несила, несильний і несильно.

Власне постфікси виступають із словотворчою функцією у

дієсловах, займенниках і прислівниках.

Постфікс -ся приєднується до дієслів як словотворчий афікс

і водночас надає їм зворотного або пасивного значення: купа-

ти — купатися, хотіти — хотітися, сидіти — (не)си-

дітися.

12

До постфіксів зараховують також афікси, похідні від часток,

які мають значення неозначеності істоти, предмета, ознаки або

обставинної характеристики дії, стану: хто-небудь, що-небудь,

будь-що, який-небудь, будь-де, де-небудь, хтозна-як, хто-

зна-відколи, абикуди, деколи.

Вони приєднуються до питально-відносних займенників або

займенникових прислівників на початку (будь-хто, будь-що,

будь-який, будь-де, будь-коли, хтозна-хто, хтозна-як,

хтозна-відколи) або в кінці слова (хто-небудь, чий-небудь,

котрий-небудь, де-небудь, звідки-небудь).

На відміну від дієслівного постфікса -ся (-сь), який відіграє

класифікуючу роль (оформляє і розрізняє активні й пасивні,

зворотні і незворотні дієслова), такі постфікси не розрізняють

частин мови. Тому їх можна характеризувати як аглютинативні,

стандартизовані афікси, спеціалізовані на вираженні граматич-

них значень слів.

Особливим різновидом словотворчих афіксів є і н т е р -

ф і к с и , що виступають для зв'язку двох (або більше) коренів

у складному слові. В українській мові роль інтерфіксів вико-

нують голосні о, є (є). їх називають сполучними, або словотвір-

ними, голосними. Наприклад: лісотундра, першодрук, само-

рух, сонцепоклонник, працездатний, життєрадісний.

Різновидами інтерфіксів є частини складних і простих слів,

які з'являються між коренями, коренем і суфіксом у ролі ≪про-

кладки≫, що зумовлено правилами сполучуваності фонем на

стику морфем, милозвучності тощо. Такими, наприклад, є го-

лосні або сполучення голосного з приголосним у складних

словах: кількадобовий, десятиденний, двох'ярусний. У при-

кметниках, утворених від складних числівників, може бути кілька

інтерфіксів (за походженням це колишні закінчення числів-

ників), наприклад: сімдесят-и-чотирь-ох-річний чоловік,

ст-а-двадцят-и-п'ят-и-кілометрова відстань, чотирь-ох-

тисячп ят-и-сотрічна давність.

До деривативних афіксів близькі так звані а ф і к с о ї д и,

що є початковими або кінцевими елементами складних слів.

Початкові елементи складних слів називають п р є ф і к с о ї -

дами: багато, велике, гідро, енерго, метео, ново, повно,

само, свіжо (багаторазовий, великоваговий, гідропоніка,

енергоносій, метеостанція, нововведення, повнометраж-

ний), а кінцеві елементи — с у ф і к с о ї д а м и : бальний, бо-

13

кий, дайний, грійка, думець, лов (п'ятибальний, червонобо-

кий, життєдайний, тілогрійка, однодумець, птахолов).

Г р а м а т и ч н і а ф і к с и слугують для творення форм

того самого слова. Розрізняють формотворчі і словозмінні гра-

матичні афікси.

Ф о р м о т в о р ч і а ф і к с и — суфікси і меншою мірою

префікси — відрізняються від словотворчих (деривативних) тим,

що беруть участь в актах формотворення, взаємодіючи з осно-

вою того самого слова, тоді як деривативні афікси в актах

словотворення взаємодіють із твірною основою у похідних

словах.

Формотворчі суфікси стандартизовані, обов'язкові для всіх

слів тієї частини мови, у межах якої утворюють певну систему

словоформ. Так, усі дієслова мають форму інфінітива, що тво-

риться суфіксом -ти; форми минулого часу дієслів творяться

за допомогою суфіксів -в (або нульового) та -л-, до яких при-

єднується родочислове закінчення: писати — писав, писала,

писало, писали; нести — ніс, несла, несло, несли. За допо-

могою формотворчих суфіксів -уч- (-ЮЧ-), -ач- (-яч-), -л-

творяться активні дієприкметники теперішнього і минулого

часів; за допомогою суфіксів -≪- (-єн-), -т- утворюються

дієприкметники минулого часу; дієприслівники теперішнього часу

творяться за допомогою суфіксів -учи (-ючи), -ачи (-ячи), а

минулого — суфіксами -ши, -вши, наприклад: рожевіти —

рожевіючий, зчорніти — зчорнілий, побілити — побілений,

збити — збитий; рожевіти — рожевіючи, зчорніти —

зчорнівши, побілити — побіливши, збити — збивши.

Формотворчі суфікси -ш-, -іш- слугують для творення форм

вищого ступеня порівняння прикметників (довгий — довший,

рівний — рівніший) та -ше, -іше — для творення таких самих'

форм прислівників (довго — довше, рівно —• рівніше). Ці

суфікси у поєднанні з префіксом най- виступають як засоби

творення форм найвищого ступеня (найдовший, найрівніший,

найдовше, найрівніше).

Формотворчими називають також префікси і суфікси, які

слугують для творення видової пари дієслів. Відмінність між

словотворчими і формотворчими префіксами полягає в тому,

що перші виступають в актах словотворення і, взаємодіючи з

цілим словом як твірною основою, уточнюють або видозміню-

ють лексичне значення, а інші (формотворчі) не вносять додат-

14

кових відтінків у значення дієслова, виражають лише вказівку

на внутрішню межу перебігу дії, що є граматичним значенням

виду.

Порівняймо словотворче значення префіксів: летіти (пере-

міщатися за допомогою крил (про птахів) •— влетіти (... усере-

дину приміщення, окресленого простору), перелетіти (... з од-

ного місця на інше, через предмет, певну межу) і формотворче

значення: летіти — прилетіти (завершити політ у минуло-

му чи в майбутньому).

Основним типом граматичних афіксів в українській мові є

ф л е к с і я ( з а к і н ч е н н я ) , що виражає відношення сло-

ва до інших слів у словосполученні і реченні. Закінчення зав-

жди виступає в певній системі словозміни змінюваних частин

мови. Відмінювання іменників, прикметників, числівників, за-

йменників розрізняється системою закінчень, які виражають

граматичні значення відмінка, роду і числа або лише відмінка

(в кількісних числівниках). Дієслова мають складну систему

дієвідмінювання за особами, родами і числами, основними

показниками яких є особово-, родочислові флексії. Закінчення

характеризується високим ступенем абстракції. Воно вільно

приєднується до всіх слів певного типу відмінювання чи

дієвідмінювання, утворюючи певну систему словоформ — імен-

ників, прикметників, числівників, займенників, дієслів.

У системі словозміни змінюваних частин мови показником

граматичних значень може виступати також н у л ь о в и й ,

тобто матеріально не виражений у звуках, афікс. Наприклад, у

системі словозміни іменників II відміни чоловічого роду нульове

закінчення виступає в називному відмінку, а в назвах неістот —

також у знахідному.

Словоформа знахідного відмінка відрізняється від називного

як керована, залежна форма, називний відмінок є так званим

прямим відмінком.

Нульове закінчення властиве словоформам іменників родо-

вого множини (вікно — вікон, вишня — вишень, череда —

черід). Нульове закінчення мають короткі прикметники (рад,

зелен, ясен), форми минулого часу дієслів чоловічого роду, які

протиставляються формам жіночого й середнього роду та мно-

жини (записав — записала, записало, записали).

15