МОРФЕМІКА

§ 2. Предмет і завдання морфеміки

М о р ф е м і к а — розділ граматики, який вивчає

морфемний склад слова, закономірності конструюван-

ня слів за певними правилами сполучуваності мор-

фем.

Традиційно морфеміку відносять до морфології, об'єктами

вивчення якої є внутрішня граматична будова слова і грама-

тичні класи слів. Оскільки одиниці, що виділяються у внутрішній

будові слів, є знаками — значущими частинами морфологічної

одиниці-конструкції — і беруть участь у граматичному оформ-

ленні лексико-граматичних класів слів (частин мови), це дає

підставу для виділення морфеміки в окремий розділ із само-

стійним об'єктом вивчення — одиницями, меншими за слово, —

морфемами.

Морфеміка вивчає морфеми та класифікацію їх за функція-

ми й іншими ознаками, поділ слів на морфеми, правила сполу-

чуваності у внутрішній будові слова і зміни у морфемних

структурах. Морфеміка тісно пов'язана з розділом ≪Морфоно-

логія≫, в якому вивчаються звукові зміни у морфемах і на їх

стику в слові, та ≪Словотвором≫, оскільки морфеми розгля-

даються у зв'язку з похідністю слів, особливо афіксальних

утворень.

§ 3. Поняття морфеми

Кожна одиниця мови має свою структуру, яку утворюють

взаємопов'язані і співвідносні елементи значення і вираження

(крім фонеми).

Слово як морфологічна одиниця-конструкція — це єдність

взаємопов'язаних і співвідносних морфем, які його утворю-

ють.

Морфема (грец. цорсрг| — вигляд, форма) — це найменша

неподільна значуща частина слова. Морфема є носієм певного

лексичного чи граматичного значення і регулярно відтворюється

у процесі мовлення відповідно до моделей слів, властивих певній

мові. Наприклад, у слові братній виділяються три морфеми:

брат-н-ій; перша з них наявна в споріднених словах брат,

братів, брататися, братство; друга — властива прикмет-

никам відіменникового творення на зразок муж-н-ій, друж-н-

ій (від друг), а третя — функціонує в усіх прикметниках м'якої

групи в називному відмінку.

Вияв морфеми у слові і його словоформах позначається

терміном ≪морф≫ (≪морфа≫).

Морф (морфа) — конкретний вияв морфеми, найменша

значуща частина, що виділяється у складі певної конкретної

словоформи слова; те саме, що й варіант морфеми.

Аломорф (аломорфа) — це морф певної морфеми, що за-

знав фонетичної модифікації, зумовленої звуковим складом

сусідніх морфів або формальною будовою слова. Наприклад,

морфема з в українській мові може мати звукові варіанти з-,

зі-, із-, с-: збити, зійти, ізняти, спитати. Виявом однієї

кореневої морфеми є аломорфи род- і рід- у словах родити,

родина, рід, рідня.

Кореневі аломорфи слід відрізняти від суплетивних коренів.

Суплетивними є корені двох слів, від яких творяться супле-

тивні форми одного слова. Наприклад: поганий — гірший,

найгірший; брати — взяти; я — мене, мені; ми — нас, нам;

він — його, йому.

§ 4. Типи морфем

Морфемна структура слова — це закономірна єдність

взаємопов'язаних складових частин його, розташованих у певній

послідовності відповідно до ролі їх в організації слова як цілісної

одиниці лексичного і граматичного рівнів мови.

За значенням і роллю в будові слова морфеми поділяються

на кореневі та афіксальні, або службові, формальні (словотворчі

і граматичні).

Коренева морфема є носієм поняттєвого змісту слова. Втілю-

ючи ідею тотожності його самому собі, або внутрішню форму

слова, коренева морфема протиставляється формальним засо-

бам вираження словотвірних і граматичних значень.

Афіксальні морфеми є засобом вираження словотвірних і

граматичних значень: 1) оформлення основи слова; 2) творен-

ня похідних у процесі деривації (словотвірного перетворення

кореня) або граматичних форм у процесі граматичної модифі-

кації кореня того самого слова. Пор.:

1) білити і біліти; нести і носити;

2) білий, білуватий, білизна, біленький, більмо;

3) білий, біла, біле, білі; білий — біліший — найбіліший.