Розкриття злочинів по гарячих слідах та нерозкритих злочинів минулих років

У системі розкриття злочинів одним з важливих напрямів є ро­бота слідчого і оперативно-розшукових органів по “гарячих слідах”. Даний термін характеризує сліди (матеріальні та ідеальні) як такі, з моменту залишення яких минуло мінімум часу, що не вплинуло на необоротні зміни “неостиглих” слідів.

Як “гарячі сліди” можуть виступати будь-які зміни, що відбу­лися внаслідок злочину, у вигляді слідів-відображень, речовин, матеріалів, виробів та інших предметів. До таких слідів також на­лежать факти, які викладаються у поясненнях і показаннях різних осіб про подію злочину та його обставини.

Чинник часу як характеристика ступеня збереження матеріаль­них слідів залежить від їх виду, умов створення, місця знаходжен­ня та інших обставин. Щодо слідів-відображень (сліди рук, взуття, транспортних засобів, знарядь та інструментів тощо), то можливість їх використання як “горячих” пов'язана з визначенням їх “свіжості” за відносними фізичними ознаками (насиченість пото-жирового шару слідів папілярних ліній, невивітрений Грунт у сліді взуття та ін.), ситуаційними ознаками, наприклад, метеорологіч­ний вплив (слід взуття на свіжому снігу та ін.).

Важливим засобом, що сприяє розкриттю злочинів по “гаря­чих слідах”, є прийоми визначення віднесеність слідів до справи при провадженні первісних слідчих дій, у першу чергу огляду місця події, обшуку та ін.

Велике значення має застосування прийомів, за допомогою яких можна встановити: 1) просторово-часові зв'язки окремих слідів злочину з обставинами події та зв'язки між ними; 2) ідентифі­каційні та ситуаційні якості слідів та їх доказову цінність; 3) при­чини відсутності або наявності слідів як фактів, що суперечать природному перебігу аналогічних подій (негативні обставини).

Зазначені обставини можуть бути встановлені шляхом застосу­вання комплексу криміналістичних прийомів: 1) вивчення окремих слідів злочину; 2) вивчення комплексу слідів (матеріальних та іде­альних); 3) порівняльного аналізу даних вивчення слідів і оператив-но-розшукової інформації; 4) порівняльного аналізу даних вивчен­ня слідів і моделей аналогічних типових ситуацій; 5) з'ясування причин розбіжностей (суперечностей) між даними вивчення слідів та іншими джерелами інформації; 6) перевірки висунутих у зв'язку з такими суперечностями слідчих версій шляхом проведення відпо­відних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів.

Застосування даного комплексу прийомів на початковому етапі розкриття злочинів по “гарячих слідах” має визначальне значення. Це пояснюється особливістю початкового етапу розслідування як періоду, що настає здебільше безпосередньо після вчиненого кримі­нального діяння, інтенсивна робота під час якого забезпечує “на­ближення” до події злочину (чинник наближення).

Розкриття злочинів по “гарячих слідах” розпочинається як тільки виявляються ознаки злочину, у зв'язку з чим на підставі КПК і законодавства, що регламентує оперативно-розшукову діяль­ність, організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю, вживаються такі заходи:

припинення протиправних дій злочинця;

           затримання злочинця на місці вчинення злочину і доставлення його до місця утримання;

     вжиття заходів щодо ліквідації наслідків злочину;

     виявлення і збереження джерел інформації про подію зло­чину;

          попереднє дослідження і перевірка інформації про ознаки злочину.

Особливістю цієї діяльності є те, що її часто здійснюють особи, які опинилися на місці події: оперативні працівники, дільничні інспектори, члени патрульно-постових груп, контрольно-перепу-сткових пунктів, представники охорони підприємств, установ, організацій, які передусім вживають заходів щодо припинення зло­чинних дій, затримання злочинця на місці вчинення злочину, нада­ють допомогу потерпілим, охороняють затриманих осіб до прибут­тя слідчо-оперативної групи, чергового наряду міліції або достав­ляють їх у найближче місце утримання; вживають заходів щодо охорони місця події (видаляють сторонніх осіб, виставляють ого­рожі), встановлюють очевидців, інших свідків, їх адреси.

Особлива роль у розкритті злочинів по “гарячих слідах” на цьо­му етапі належить черговому відповідного органу внутрішніх справ. Отримавши повідомлення про злочин, черговий вживає заходів з його розкриття: а) інструктує телефоном заявника про наступні його дії; б) направляє найближчий наряд патрульно-постової служ­би до місця події; в) доводить до відома про подію дільничного інспектора; г) направляє до місця події наряд міліції, слідчо-опера­тивну групу; ґ) повідомляє про подію начальника міліції (РВВС);

д) забезпечує постійний зв'язок з місцем події і слідчо-оператив­ною групою.

Наступний етап розкриття злочину по “гарячих слідах” розпо­чинається після прибуття до місця події слідчо-оперативної групи. Діяльність слідчого (дізнавача) спочатку спрямовується на оцінку слідчої ситуації, що склалася, вирішення питання про наявність ознак злочину, вжиття, оперативно-розшукових або організаційних заходів для розкриття злочину по “гарячих слідах”. З цією метою паралельно з оглядом, якщо кримінальна справа порушена, мо­жуть проводитися інші невідкладні слідчі дії (допит, обшук). Од­ночасно складаються орієнтувальні дані для розшуку відповідних осіб, знарядь злочину, викрадених предметів.

До оперативно-розшукових заходів, що вживаються, входять:

а) переслідування і затримання злочинця по запахових слідах за допомогою службово-розшукової собаки; б) організація за­городжувальних заходів та перекриття шляхів відходу злочин­ця; в) організація пошуково-розшукового патрулювання за учас­тю потерпілого або свідків-очевидців; г) організація засідок у місцях ймовірної появи злочинця; Г) спостереження за місцями значного скупчення людей (ринки, вокзали, магазини та ін.); д) “прочісування” території, прилеглої до місця події; ж) організапія поквартирного опиту осіб, які проживають поблизу місця події.

Розкриття злочину може розпочатися від:

а) предметів, що були знайдені на місці події; б) слідів-відобра­жень; в) знаряддя вчинення злочину (інструменти, зброя, транс­портні засоби); г) способу вчинення злочину; г) ознак зовнішності злочинця, що збереглися у пам'яті потерпілих, очевидців.

Па даному етапі великого значення набуває проведення тактич­ної операції “Розшук”, яка проводиться для пошуку особи за озна­ками зовнішності і містить: 1) допит потерпілих, свідків-очевидців;

2) складання словесного портрета, малюнків по пам'яті та ін.; 3) пред'явлення потерпілим, свідкам-очевидцям фотознімків з опе­ративних обліків; 4) здійснення оперативних заходів з метою узна­вання злочинця; 5) перевірку даних за криміналістичними обліками картотек осіб, які зникли безвісти, невпізнаних трупів та ін.; 6) про­ведення портретно-криміналістичної, комплексної судово-медичної та криміналістичної експертиз для ідентифікації невпізнаного трупа.

Особливе місце в системі розшуку злочинця у стадії розкриття злочину посідає робота щодо використання слідів рук, виявлених на місці події, яка включає:

1) огляд слідів (за участю фахівця); 2) перевірку по картотеці слідів пальців рук з місць нсрозкритих злочинів (ЕКУ УМВС Ук­раїни); 3) перевірку по дактилоскопічній картотеці осіб, які перебу­вають на криміналістичному обліку; 4) призначення дактилоско­пічної експертизи в разі наявності підозрюваних; 5) допит підозрю­ваного з пред'явленням висновку дактилоскопічної експертизи.

До завершальної стадії виконання невідкладних слідчих дій накопичується достатньо відомостей з основних джерел інфор­мації, у деяких випадках встановлюється підозрювана особа. Ця стадія носить аналітичний характер. Слідчий працює над матері­альними джерелами інформації: проводить їх огляд і попереднє дослідження із застосуванням технічних засобів; вирішує питання про їх віднессність і придатність для використання, проводить фікса­цію раніш не виявлених ознак.

Для попереднього дослідження слідчий залучає фахівців, про­водить перевірку показань, отриманих від свідків-очевидців, які зіставляються з механізмом злочину. На підставі аналізу зібраної інформації висуваються слідчі та розшукові версії.

На цій стадії може виникнути необхідність у створенні слідчо-оперативних груп, загального планування їх діяльності. У зв'язку з цим склалися організаційні форми взаємодії слідчого з органами дізнання: 1) взаємне інформування про встановлені у справі факти, що належать до предмета розслідування; 2) спільне планування розслідування по кримінальній справі, особливо тоді, коли винні у вчиненні злочину не встановлені; 3) спільне проведення слідчих і розшукових дій; 4) дача слідчим у порядку ст.ст. 114, 118, 191 КПК доручень оперативним працівникам про проведення ними само­стійних окремих слідчих дій і розшукових заходів.

Методика розслідування злочинів минулих років по В.П. Лаврову Обставини, що підлягають дослідженню та оцінкі при аналізі по страві про нерозкритий злочин: - своєчасність порушення кримінальної стправи та проведення окремих слідчих дій; - відносність доказів у нерозкритій справі; - якість проведення першочергових слідчих дій, правильність оцінки їх результатів; - звязок між доказами, що є в розпорядженні, та її значення для досягнення істини по справі; - обгрунтованість версій, що перевіряються та повнота їх перевірки; - повнота встановлення інших обставин, що належать до предмета доказування по справі; - ступінь вивченості особитості потерпілого; - повнота дослідження та обіку обставин, що характеризують спосіб здійсненнязлочину; - своєчасність та якість проведення наступних слідчих дій та ОРЗ.

Дії слідчого до поновлення розслідуванян по справі про нерозкритий злочин: - бесіди з потерпілими та свідками; - особисте ознайомлення з місцем події; - повторні повідомлення (запити), що спрямовані в органи внутрішніх справ; - запити до установ та організації; - перевірка обліку; - вивчення матеріалів справ про аналогічні злочини, вчинені нещодавно; - вивчення матеріалів справ про аналогічні злочини, що вчинені до здійснення даного злочину і зостались нерозкритими; - проведення досліджень співробітниками криміналістичних підрозділів ОВС та іншими спеціалістами; - доручення органам дізнання провадження ОРЗ. Обєкти вивчення при роботі слідчого по нерозкритим злочинам минулих років: - матеріали призупиненої кримінальної справи; - оперативно-розшукові матеріали; - операивно-розшукові діні, що характеризують оперативну обстановку на місці здійснення злочинуя; - матеріали кримінальних вправ, порушених до та після скоєння злочину, що розглядається (особливо аналогічниз за способом скоєння); - отказні матеріали по аналогічним фактим; - анонімні повідомлення та інша інформація по даному злочину.

Взаємодія слідчого і оперативно-розшукових органів з громадськістю та ЗМІ при розслідуванні злочинів

Під громадськістю в широкому сенсі прийнято розуміти всіх громадян країни, які не мають службового обов'язку брати участь у правоохоронних заходах і здатні за своїми особистими якостями вирішувати поставлені завдання. У вузькому сенсі це представники громадських об'єднань і трудових колективів підприємств, установ організацій. Допомога громадськості в розкритті злочинів можлива в процесуальній і непроцесуальних формах. Остання, у свою чергу, може бути нелегальною (оперативної) або голосною.

Отже, участь громадськості в розкритті злочинів це добровільна голосна або негласна, заснована на цивільному свідомості діяльність громадських організацій або окремих громадян з надання допомоги правоохоронним органам у розкритті злочинів, розшуку винних осіб, у виявленні та усуненні причин і умов, що сприяли їх вчиненню.

Участь громадськості може носити одноразовий характер або продовжуватися в ході всього розслідування. В одних випадках слідчий або оперативний працівник сам залучає громадськість до сприяння у розслідуванні, в інших використовують ініціативу добровільних помічників, що сигналізують про вчинені або готуються злочинних зазіханнях.

Допомога громадськості в розкритті злочинів може полягати в: безпосередньому виявлення і припинення громадянами злочинів; наданні сприяння в розшуку і затримання злочинців; повідомленні правоохоронним органам даних, які допомагають розкриттю злочинів; участі в підготовці й проведенні слідчих дій; з'ясування причин та умов, що сприяли вчиненню злочинів.

1) Сприяння в безпосередньому виявлення та припинення злочинів реалізується шляхом участі в рейдах та перевірках, що проводяться за власною ініціативою або за завданням правоохоронних органів. Так, на стоянках автомашин, в гаражах і у дворах, як правило, знаходяться представники громадськості, які беруть участь у перевірці наявності викраденого або колишнього в дорожньо-транспортній пригоді автомобіля, який зник з місця пригоди.

2) Взаємодія слідчого і оперативного працівника з громадськістю в розшуку і затримання злочинця, як правило, полягає в: переслідування по гарячих слідах, його затримання та передачі правоохоронним органам. Ці дії громадян або представників громадськості повинні бути потім процесуально оформлені відповідними посадовими особами органу дізнання чи слідства.

3) Повідомлення правоохоронним органам даних, що сприяють розкриттю злочинів. Деякі громадяни з власної ініціативи приходять чи телефонують до правоохоронних органів і розповідають про підозрілі або злочинні дії. Усні заяви осіб, що містять інформацію про злочини, повинні бути занесені до протоколу, а письмові зареєстровані. За такими повідомленнями проводяться перевірочні заходи, а в разі підтвердження порушуються кримінальні справи.

Закон прямо передбачає в якості приводів до порушення кримінальної справи заяви і листи громадян, позаштатних співробітників міліції, народних дружинників по охороні громадського порядку, членів інших громадських організацій, а також статті, нотатки і листи, опубліковані в пресі. Якщо в матеріалах містяться ознаки складу злочину, то орган дізнання, слідчий або прокурор (суддя) повинні в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу і вжити заходів до його розслідування.

До числа відомостей, що сприяють розслідуванню злочинів, відносяться повідомлення громадян про особи підозрюваних (обвинувачених). Особи, знайомі з підозрюваним (обвинуваченим) тривалий час, дають про нього інформацію, що допомагає більш правильно й об'єктивно оцінити його особистість і ступінь суспільної небезпеки, повніше з'ясувати обставини, які сприяли вчиненню злочину.

4) Взаємодія слідчого і громадськості у підготовці та проведенні слідчих дій реалізується при огляді місця події (тут представники громадськості можуть сприяти у переслідування злочинця "по гарячих слідах", в охороні обстановки місця події, у повідомленні криміналістично значущих відомостей, в пошуку слідів і предметів , які, можливо, матимуть статус речових доказів, у прочісуванні місцевості); обшуку і виїмки (охорона місця обшуку, виконання допоміжних заходів і робіт); слідчому експерименті (підготовка обстановки, участь у досвідчених діях і ін); пізнанні (встановлення особи потерпілого у разі виявлення непізнаного трупа, впізнання автотранспортних засобів, знарядь, домашніх тварин за зовнішніми ознаками) і т.д.

5) Дійову допомогу громадськість може зробити як у з'ясуванні причин і умов, що спонукали до вчинення злочинів, так і в реалізації намічених слідчим заходів щодо їх усунення. Позитивну роль тут грають різні громадські комісії, які розкривають і недоліки в організації роботи і допущені зловживання, і породили їх причини.

Результативність взаємодії слідчого і оперативного працівника з громадськістю досягається при дотриманні наступних умов:

1) суворе виконання вимог закону;

2) неприпустимості делегування представників громадськості процесуальних функцій;

3) використання допомоги громадськості як допоміжний засіб і на строго добровільних засадах;

4) залучення громадськості з урахуванням обстановки, що складається при розслідуванні конкретної справи;

5) неприпустимість використання зацікавлених у справі осіб;

6) ретельний інструктаж і контроль дій представників громадськості;

7) відшкодування матеріальних витрат або збитків, яких зазнали конкретними представниками громадськості;

8) своєчасне моральне, а також матеріальне заохочення громадських діячів, що виконали дане ним доручення.

Своєчасне і тактично правильне залучення громадськості до розслідування і попередження злочинів ефективний засіб підвищення якості слідчої діяльності, викриття винних осіб, усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину.

1. Розшук злочинця, особа якого встановлена. 2. Розшук злочинця, особа якого невідома. 3. Розшук потерпілих, свідків та очевидців вчинення злочину. 4. Встановлення особи вбитого (коли немає даних про особу потерпілого). 5. Пошук викраденого майна, відшукання речових доказів тощо. Використання ЗМІ в розшуковій діяльності слідчого дозволяє: - економити затрати часу, сили і засоби порівняно з іншими розшуковими заходами; - оперативно здійснювати ініціюючий вплив на населення; - практично не обмежувати територію, населення якого може бути залучене до розшуку злочинця, розслідування злочину за допомогою ЗМІ. Особливого значення набуває це з розвитком Інтернеттехнологій, включення в цю систему ЗМІ інших країн світу; - створювати за допомогою ЗМІ обстановку найбільшого сприяння розслідуванню злочинів. Тут особливого значення набуває чинник інформування населення про злочинця, що створює для нього умови неможливого перебування на нелегальному становищі, подальшого вчинення злочинів, а також позбавляє можливості уникнути покарання;

- позитивно впливати на рівень правосвідомості і соціально-правову активність населення. Найбільш ефективно в розшуковій роботі слідчого можна використовувати 403 телебачення, радіо, друковані засоби масової інформації (газети, журнали), мобільний та пейджинговий зв'язок, Інтернет, засоби наглядної агітації. Ці ЗМІ слід розділити за територією розповсюдження на загальнодержавні та місцеві (районні, міські, обласні). Більшої ваги набувають місцеві ЗМІ, так як розшук найбільш ефективний у певній місцевості, серед певної категорії населення. Саме до них мають частіше звертатися працівники слідчих підрозділів. Використання загальнодержавних ЗМІ доцільне під час розслідування складних і найбільш небезпечних злочинів, коли об'єкт розшуку може перебувати в будь-якому регіоні України. Ефективність використання ЗМІ в розшукові роботі слідчого залежить від визначення самого об'єкта розшуку, чіткого планування дій слідчого. Значний ефект досягається при взаємодії одночасно з декількома різними ЗМІ. Сьогодні виникла потреба у розробці алгоритму дій при вчиненні окремих видів злочинів і залучення до процесу розслідування різних ЗМІ, також відпрацюванні механізму взаємодії між правоохоронними органами та ЗМІ.

Відносно часу залучення ЗМІ до вирішення розшукових завдань існує декілька точок зору. Одні фахівці вважають, що обнародувати інформацію роз-шукового характеру можна тоді, коли вичерпані всі інші можливості, аргументуючи це тим, що передчасне звернення до широкого кола громадськості може насторожити злочинця. Інші зазначають, що вчинюючи злочин, особа уже передбачає, що її будуть розшукувати і чекає цього. Тому використання ЗМІ на перших етапах розслідування може полегшити вирішення розшукових завдань, збереже час. У зв'язку з цим першочергового значення набуває потреба комплексного розвитку теорії і практики використання засобів масової інформації під час розкриття та розслідування злочинів.