1.3 Характеристика статистичної звітності про стан тваринництва

Статистичне спостереження за станом і розвитком тварин­ництва в Україні здійснюється органами державної статисти­ки разом з органами Міністерства аграрної політики України, місцевими державними адміністраціями та виконавчими орга­нами сільських, селищних, міських рад, а також керівниками і спеціалістами сільськогосподарських підприємств усіх фор­мувань незалежно від форм власності та господарювання, шля­хом складання статистичної звітності, проведення спеціальних обстежень — переписів, обліків, бонітувань худоби, вибіркових обстежень тощо.

Основними джерелами статистичних даних про чисельність, склад, відтворення тварин, вихід продукції та продуктивність тварин є: переписи і обліки худоби і птиці, оперативна і річна статистична звітність по тваринництву, річні звіти сільськогос­подарських підприємств, обліки породних тварин, матеріали об­стежень сімейних бюджетів населення, обстеження сільськогос­подарської діяльності домогосподарств у сільській місцевості, по господарські книги сільських рад та ін.

В зв'язку з покращанням якості ведення бухгалтерського об­ліку з 1965 р. перепис худоби замінений на щорічний облік ху­доби, який виконує всі основні функції перепису. Основним завданням обліку худоби і птиці є отримання най­більш повних і вірогідних даних станом на 1 січня (критичний момент обліку 24 родина з 81 грудня на 1 січня ) про загальну кількість тварин по всіх категоріях господарств на всій території України у розрізі основних видів та їх статево вікових груп. Щорічні обліки худоби здійснюються з дотриманням усіх загальнометодологічних принципів перепису. Обліки худоби і птиці в особистих підсобних господарствах на­селення проводяться два рази на рік станом на 1 січня і 1 червня. Чисельність худоби і птиці у громадян, що проживають у сіль­ській місцевості, визначається на основі даних по господарських книг сільських рад. Записи в цих книгах наприкінці року по­винні бути уточнені працівниками сільськогосподарських рад шляхом обходу всіх господарств, опитування власників худоби і перерахунку худоби в натурі.

Важливим джерелом відомостей про стан і розвиток тварин­ництва, необхідним для оперативного управління й аналізу, є статистичні звіти про стан тваринництва за формами № 24-сг (місячний) і № 24 (річний). Найважливішим джерелом статистичних даних по тварин­ництву є річні бухгалтерські звіти сільськогосподарських під­приємств.

Звітність стану тваринництва відображена у додатках до курсової роботи.

Розділ іі статистичний аналіз показників стану реалізації молока

2.1 Статистичне групування: суть, завдання, види групувань

Статистичне зведення – це упорядкування, систематизація, наукова обробка даних статистичного спостереження.

Зведення – це другий етап статистичного дослідження. Суть його полягає в об’єднаності одиниць сукупності в групи, класи, книги, накопичення інформації про них як у межах груп, так і в цілому за сукупністю.

Основне завдання зведення полягає у виявленні числових рис та закономірностей у сукупності.

Вся робота за статистичним зведенням складається з таких етапів:

1. Формування мети та завдання статистичного зведення;

2. Формування груп з одиниць спостереження, визначення групувальних ознак , кількості груп та величини інтервалу, рішення питань пов’язаних із здійсненням групування, виділення суттєвих ознак.;

3. Здійснення технічної сторони зведення, перевірка повноти та якості зібраного матеріалу.

Програма статистичного зведення включає такі види робіт:

• Вибір групувальних ознак,

• Встановлення порядку формування груп,

• Розробка системи статистичних показників для характеристики груп і об’єкта в цілому,

• Розробка макетів статистичних таблиць для представлення результатів зведення,

• Вибір способу зведення даних статистичного спостереження.

Зведення буває просте (підрахунок підсумків первинного статистичного спостереження) і складне (групування).

Групування - це розподіл сукупності масових явищ і процесів суспільного життя на типи і групи за найбільш характерними ознаками.

Метою статистичного групування є поділ сукупностей на однорідні типові групи за існуючих для них кількісними ознаками з метою всебічної характеристики їхнього стану, розвитку і взаємодії.

За допомогою групувань вирішують три важливі взаємопов'язані завдання: виділення різних соціально-економічних типів явищ (процесів) та всебічна їх характеристика; дослідження структури масової сукупності; вивчення взаємодії між окремими ознаками сукупності.

Залежно від мети та завдань дослідження групування поділяють на такі їх види: типологічні; структурні; аналітичні.

Групування, що призводять до виділення у складі масових явищ їх соціально-економічних типів (тобто однорідних частин за якістю та умовами розвитку, в яких діють одні й тіж закономірності факторів) називають типологічними. Прикладом цього виду групувань є групування населення за віковим складом, групування підприємств за формою власності тощо.

Структурні групування характеризують склад однорідної сукупності за будь-якою ознакою. З допомогою таких групувань аналізують структуру сукупності і структурні зрушення в розвитку соціально-економічних явищ і процесів. До них належать групування населення за статтю, віком, а на виробництві – групування робітників за виробничим стажем, рівнем кваліфікації тощо.

Групування, які спрямовані на виявлення зв'язку між окремими ознаками явища, що вивчається, називаються аналітичними. Прикладом таких групувань можуть бути групування, в яких вивчаються взаємозв'язки між собівартістю та її факторами, продуктивністю праці та її факторами і т.п.

За кількістю групувальних ознак, покладених в основу групування, розрізняють прості та комбінаційні групування.

Простим називають групування, яке виконується за однією ознакою.

У разі поєднання двох ознак і більше групування є комбінаційним. У комбінаційних групуваннях групи з однією ознакою поділяються на підгрупи з іншою ознакою.

При використанні методу групування вирішують такі питання:

а) вибір групувальної ознаки;

б) визначення кількості груп та величини інтервалу;

в) встановлення переліку показників, якими повинні характеризуватись виділені групи стосовно конкретного групування;

г) складання макетів таблиць, де будуть представлені результати групування;

д) обчислення абсолютних, відносних і середніх показників; ж) табличне і графічне оформлення результатів групування.

Якщо групування здійснюється за атрибутивною ознакою, то виділяють стільки груп, скільки є найменувань ознаки.

При складанні групувань на основі кількісних ознак (дискретних або неперервних) визначають кількість груп та інтервали групування.

Для визначення кількості груп необхідно дотримуватись двох важливих умов побудови групувань:

1) виділені групи мають відрізнятися якісною однорідністю;

2) кількість одиниць у кожній групі має бути досить великою, що відповідає вимозі закону великих чисел.

У масових сукупностях оптимальну кількість груп з рівними інтервалами приблизно можна визначити за формулою американського вченого Стерджеса:

т = 1+3,322 Ig n,

де т – кількість груп; п – обсяг сукупності.

Формула Стерджеса може бути використана при умові, що розподіл одиниць сукупності за даною ознакою наближається до нормального закону

розподілення.

Інтервали, тобто проміжок між значеннями ознаки в групі одиниць, бувають рівні, нерівні, відкриті та закриті. Вибір виду інтервалу залежить від характеру розподілу одиниць досліджуваної сукупності.

Рівні інтервали використовують у випадках, коли значення варіюючої ознаки х змінюються плавно, поступово, рівномірно. Ширина інтервалу h визначається за формулою:

де х_тах, х_тіп – найбільше та найменше значення ознаки у сукупності.

Для виключення невизначеності віднесення межових значень ознаки до тієї чи іншої групи використовують правило: ліве число не включає в себе, а праве – включає в себе значення ознаки. Всі інтервали у даному прикладі називаються закритими. Перший і останній інтервали мають лише одну межу і називаються відкритими. Нерівні інтервали – в яких різниця між верхньою і нижньою межею неоднакова.