18. Науковий потенціал України: сутність та характерні риси.

Науково-технічний потенціал - досягнення фундаментальної та прикладної науки, нові технології, дослідно-експериментальна база, а також науково-технічні та конструкторські кадри високої кваліфікації.

Науковий потенціал - це сукупність ресурсів і можливостей сфери науки будь-якої системи (колективу, галузі, міста тощо), яка дає змогу за наявних форм організації та управління ефективно вирішувати господарські завдання.

Складовими наукового потенціалу є:

- кадри;

- фінансування;

- матеріально-технічна база;

- інформаційне забезпечення.

Україна традиційно вважається державою з вагомим науковим потенціалом, визнаними у світі науковими школами, розвинутою системою підготовки кадрів.

Важливим показником, що характеризує стан науково-технічного потенціалу, є обсяг видатків на науку та їхня питома вага у ВВП.

Негативні тенденції:

- відсутність дієвого механізму впровадження технологій і технологічних рішень;

- спостерігається погіршення вікової структури наукових кадрів;

- зростання сумісництва основної (наукової) діяльності з іншими видами діяльності, на жаль, не завжди наукової чи науково-педагогічної;

- триває й процес еміграції наукових кадрів, зокрема спеціалістів вищої кваліфікації;

- за рахунок державних коштів сьогодні в країні фінансується лише близько 35 % загального обсягу наукових і науково-технічних.

Заходи щодо подолання негативних тенденцій:

- прийнята Верховною Радою України Концепція науково-технологічного та інноваційного розвитку України (1999 р.)

- Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність».

19. Інноваційний потенціал України.

Найбільш узагальнюючим показником розвитку науково-технічного потенціалу є показники впровадження інновацій.

Основний фактор, що перешкоджає провадженню передових технологій, - обмеженість фінансування (44% опитаних підприємств).

Із загальної кількості підприємств у 2008 р. лише 4,5% випускали високотехнологічну продукцію, обсяг чистої виручки від реалізації якої склав лише 2,6% від загального обсягу реалізованої обстеженими підприємствами продукції. При цьому лише 6,7% підприємств запланувало в період 2009-2011рр. освоєння нової для підприємства високотехнологічної продукції.

В цілому в період з 1998 по 2010 рр. інновації впроваджували лише від 18,4% до 13,8% відповідно від загальної кількості промислових підприємств України.

Питома вага реалізованої інноваційної продукції в обсязі промислової у 2010 році становить 3,8%.

Форми реалізації інноваційних процесів:

- регіони високого науково-технічного розвитку (Силіконова долина, Каліфорнія);

- технополіси,

- технопарки;

- бізнес-інкубатори.

Дві перші форми найвищого рівня організації та ефективності інноваційної діяльності в Україні, на жаль, ще не сформувалися.

Інноваційні процеси в Україні пов'язані з використанням науково-технічних надбань минулих років, що пов'язано з відсутністю інвестиційного підкріплення їх розвитку.

20. Зовнішньоекономічний потенціал України.

Поступове входження України у світовий економічний простір виявляється в розширенні її економічних, політичних, торгових, фінансово-кредитних, господарських і технологічних зв'язків з іншими країнами світу. За їх допомогою господарство України становить єдину господарську систему, яка розвивається на основі суспільного поділу праці.

У системі міжнародного поділу праці Україна спеціалізується на:

- виробництві машин (літаки, судна, ракетно-космічна техніка, танкобудування),

- продукції чорної металургії (залізна й марганцева руди, прокат),

- продукції АПК, особливо харчової (цукор, борошно, олія, м'ясо, молоко, овочеві консерви, кондитерські вироби),

- виробництві хімікатів, цементу.

Україна має висококваліфікований науково-технічний і технологічний потенціали в літакобудуванні, ракетно-космічній галузі, суднобудуванні, танкобудуванні. Значними є потенційні можливості України у виході на світовий ринок з продукцією АПК.

У світовому масштабі Україна виділяється також науково-технічним потенціалом високої кваліфікації. Відтак порівняно високий економічний, науково-технічний, мінерально-сировинний, земельноресурсний і трудовий потенціали, надзвичайно вигідне економіко-географічне та геополітичне положення в центрі Європи створюють об'єктивні умови для забезпечення взаємовигідного міжнародного поділу праці, спеціалізації, кооперування та інтеграції її у світовий економічний простір.

У світовий економічний простір Україна інтегрується в ролі сировинного придатка. Дуже неефективною є структура експорту - понад 70% його становлять сировина, матеріали, товари народного споживання.

Нині товарний експорт та імпорт України характеризуються яскраво вираженою асиметрією у бік Російської Федерації. Така орієнтація значно зменшує конкурентні можливості економіки України й погіршує її загальну інтеграційну позицію.