14.Концепція сталого розвитку: сутність, складові та філософія сталого розвитку.

Сталий розвиток як світове явище проявився в 90-х роках XX століття.

Під сталим розвитком розуміють модель бажаного розвитку суспільства, що ба­зується на оптимізації всіх видів діяльності людства та умов природного середовища. Сталий розвиток має три виміри - економічне зростання, соціальний прогрес та охорону навколишнього середовища.

Економічний вимір сталого розвитку передбачає:

• по-перше, зрос­тання добробуту членів суспільства

• по-друге, ліквідацію біднос­ті шляхом ефективного використання ресурсів

• по-третє, збалансоване зростання країн з різними рівнями розвитку.

Соціальний вимір передбачає забезпечення в кожній країні:

• людських прав та свобод;

• плюралізму, демократії, побудови громадянського сус­пільства;

• створення можливостей та доступу до основних освітніх, ме­дичних, культурних послуг тощо.

Екологічний вимір передбачає:

• захист навколишнього природного се­редовища, екосистеми;

• збереження флори та фауни;

• раціональне викорис­тання всіх мінеральних, біологічних, екологічних та інших видів ресур­сів.

Філософія сталого розвитку полягає в поступовому нарощуванні на­ціональних потенціалів країн світу для підвищення якості життя у всіх сферах життєдіяльності населення без нанесення шкоди природі і прийдешнім поколінням.

Концепція сталого розвитку:

• характеризується комплексністю та інтегрованістю основних елементів - економіки, суспільства і природи

• базується на правах людини та народів щодо отримання рівності прав на розвиток. Ця ідея була підтримана Генераль­ною Асамблеєю ООН в 1979 році.

• передбачає задоволення поточних потреб нинішнього поко­ління без посягань на потреби та можливості майбутніх поколінь.

15. Оцінка земельних та мінеральних ресурсів.

Одним із найбільш цінних ресурсів є земля. Наша країна займає надзвичайно вигідне географічне положення. Вона розташована на перехресті шляхів із Європи в Азію, з Північної Європи в Південну.

Правова основа земельних відносин - Земельний кодекс України, який визначає основні категорії землекористування залежно від функціонального використання та цільового призначення земель:

• землі сільськогосподарського призначення;

• землі населених пунктів;

• землі промисловості, транспорту, зв'язку;

• землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;

• землі лісового фонду;

• землі запасу;

• землі водного фонду.

Земельний фонд України характеризується високими біопродуктивними властивостями. Масиви українських чорноземних ґрунтів складають значну частину світових ресурсів загалом. Земельний фонд України становить 60,3 млн. га, з яких 42,9 млн. га - землі сільськогосподарського призначення

Стійка тенденція деградації земельних ресурсів викликана:

• незбалансованою сільськогосподарською діяльністю, зокрема через надзвичайно високий рівень розораності земель;

• використанням недосконалих технологій;

• негативним впливом промисловості та транспорту;

• забрудненням радіонуклідами внаслідок Чорнобильської катастрофи.

На відміну від найбільших країн світу (Росія, США, Китай, Канада), Україна не забезпечує себе повністю мінеральними ресурсами, проте має значний природно-ресурсний потенціал (5% природних ресурсів світу).

На території нашої країни розміщується понад 7 тис. розвіданих родовищ із 94 видів корисних копалин. Деякі з них мають світове значення: залізні та марганцеві руди, кухонна сіль, кам’яне вугілля. Також країна має значні запаси бокситів, мідних руд, самородної сірки, калійної солі, ртуті, каолінів, графіту, флюсової сировини і вогнетривких глин, скляних пісків, бентонітів, цементної сировини.

Запаси паливних ресурсів характеризуються різким переважанням у їхній структурі твердих видів палива (кам'яного вугілля, горючих сланців і торфу) та дефіцитом рідких і газоподібних вуглеводів. Імпортну залежність Україна відчуває в поставках нафти, природного газу, більшості руд кольорових металів, магнезиту, апатитів, фосфоритів, бентонітових глин, деревини тощо.

Дуже гострими нині є проблеми екології та економічної рекультивації більшості гірничодобувних районів, що сформувалися внаслідок екстенсивного розвитку галузей промисловості та ресурсомістких технологій. Найважливішими завданнями на цьому шляху є забезпечення розвитку геологорозвідувальних робіт, збалансованої реструктуризації розвинених гірничодобувних регіонів та формування нових підходів з використанням новітніх геолого-економічних моделей та комплексного моніторингу надр.

Загалом, мінерально-сировинна база України має значний економічний потенціал та спроможна забезпечити подальший розвиток національної економіки.