8.Технологічні уклади

Технологічний уклад – це сукупність технологій одного рівня інноваційного розвитку. Таким чином, економічний розвиток проявляється як зміна одного домінантного технологічного укладу іншим. Тривалість складає від 70-ти років до 40-50.

Перший технологічний уклад (з 1770 – 80 – ті роки) у Великобританії, Франції, Бельгії (парові машини, машинобудування).

Другий технологічний уклад (з 1830 – 40- ві роки) У Великобританії, Франції, Німеччині, США (сталь, електрика, газ, фарби, важке машинобудування).

Третій технологічний уклад (з 1880 – 90- ті роки) в Німеччину, США, Франції, Бельгії, Швейцарії, Нідерланди (алюміній, радіо, телекомунікації, авто тощо).

Четвертий технологічний уклад (з 1930-40-ві роки) в США, Німеччині, Великобританії, Франції, Швеції, СРСР, Канаді (ЕОМ,телебачення, радари, машини з програмним управлінням, ядерна зброя, енергія).

П’ятий технологічний уклад (з 1980-90-ті роки) в Японії, США, Ніеччині, ЄЄС, Тайвань, Корея (біотехнології).

Шостий технологічний уклад (2012-2090 рр.) нанно - та біотехнології, генна інженерія, системи штучного інтелекту, “холодного термоядерного синтезу”.

Сьомий технологічний уклад (2090-2130 рр.) за діяння у промислове виробництво людської свідомості.

9. Інституціональна теорія економічного зростання

Інституціональна теорія економічного зростання і розвитку зосереджувала увагу на цінностях, традиціях, культурі;

- досліджується вплив політичних та інституціональних чинників на економічне зростання: ступені політичної, громадянської та економічної свободи;

- основною перешкодою екон. розвитку інституціональною теорією визначається ефективність інституціональної структури економ. с-ми;

- держава може сприяти економ. зростанню за допомогою ряду заходів, таких як захист прав власності, підтримка стабільної, політичної обстановки і політика вільної торгівлі;

- проте, інституціоналісти заперечують необхідність прямого державного втручання в економіку, оскільки воно, на їх думку, ґрунтується на неглибокому розумінні екон. процесів і спричинює зміни, які не завжди є позитивними для екон-ки;

10. Сутність двосекторної моделі Льюїса

Двосекторна модель Люїса – примітивна екон. с-ма склад. з двох секторів:

- традиційний (с/г) сектор з натуральним с/г і нульовим рівнем продуктивності праці;

- сучасний( промисловий) – конкурентоспроможний сектор і капіталізований сектор з міською промисловістю і міграцією робочої сили з традиційного сектору.

Завдання моделі:

- перерозподілити частину труд. ресурсів з с/г у промисловість і тим самим отримати прискорення темпів економ. зростання;

Проблема забезпечення промислового сектору достатнім обсягом к-лу вирішується через реінвестування прибутків підприємців з високорозвинених країн. Міграція та підтримання високого рівня зайнятості – утримання рівня ЗП на більш високому рівні порівняно з традиційним сектором.

Підприємці з промислового сектору будуть наймати робітників до тих пір – поки граничний продукт робітника не зрівняється з рівнем ЗП.

Оскільки весь прибуток реінвестується, то обсяг капіталу буде збільшуватися і підприємці будуть продовжувати наймати нових продавців з традиційного сектора.

Зростаючі прибутки в подальшому створюють динамічний ефект і екон. зростання. Цей механізм буде діяти поки вся надлишкова робоча сила з традиційного сектору перейде до промислового. Проведені емпіричні дослідження в цілому підтвердили реалістичність основних положень і процесів описаних в моделі Льюїса.

11. Неоколоніальна модель розвитку – це модель, яка повязує нерозвиненість країн з історично існуючою нерівністю у правах бідних і багатих країн. Основною причиною низьких темпів економічного розвитку є зовнішній вплив, який нав’язує економічну відсталість.

Революційна боротьба або як мінімум, докорінна перебудова світової капіталістичної с-ми є єдиним засобом звільнення країн третього світу від прямого і непрямого контролю багатих країн і місцевих гнобителів.

Неоколоніальна модель залежності розглядає зростаючу взаємозалежність країн світу як односторонню колишніх колоній від метрополій та інших розвинутих країн. Панівне становище держав з найвищим доходом, що випливає з високого рівня їхнього економічного, політичного, технологічного і соціального розвитку, об'єктивно надає їм ряд додаткових порівняльних і конкурентних переваг порівняно з країнами з середнім і особливо з низьким доходом.